- •1.Соціально-економічна роль туризму
- •2. Фактори розвитку міжнародного туризму
- •3. Значення міжнародного туризму
- •4. Тенденції розвитку сучасного туризму
- •5. Двостороння співпраця
- •6. Багатостороння співпраця
- •7. Основні міжнародні туристичні організації
- •8. Особливості ринку міжнародного туризму
- •9. Світовий і регіональні ринки міжнародного туризму
- •10. Методи вивчення туристичного попиту
- •11. Сегментація попиту на послуги туризму.
- •12. Сучасні тенденції туристичного попиту
- •13. Географічні фактори розвитку міжнародного туризму
- •14. Географія світових туристських потоків
- •15. Туризм із метою відпочинку і розваг
- •16.Спортивний туризм
- •17. Діловий туризм
- •18.Лікувально-оздоровчий туризм
- •19. Релігійний туризм
- •20. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму
- •21.Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму
- •22. Правове регулювання розвитку міжнародної туристичної діяльності в різних країнах
- •23. Сертифікація і стандартизація у туризмі
- •24. Ліцензування як форма державного регулювання в туризмі
- •25. Податкове регулювання міжнародної туристичної діяльності.
- •26. Туристична політика держав
- •28. Професійні туристичні об єднання
- •30. Історія становлення туризму
- •31. Історичний шлях розвитку підприємств індустрії відпочинку.
- •32. Туристичні формальності.
- •34. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх діяльності.
- •35. Туризм як пріоритетний напрям світового ринку послуг
- •41. Якість туристичного продукту.
- •42. Менеджмент в туризмі: сутність та класифікація.
- •43. Організація і розвиток міжнародного туристичного менеджменту.
- •44. Види та функції міжнародного менеджменту.
- •45. Нормативно-правова база як чинник успішного менеджменту.
- •46. Особливості управління грошовими коштами в міжнародному туризмі.
- •47. Характерні особливості аналізу складових міжнародного туризму.
- •48. Суть, основні принципи та особливості маркетингу в туризмі.
- •49. Маркетингові дослідження та сегментування туристичного ринку.
- •50. Рекламна діяльність в туризмі.
- •52.Здійснення екскурсійної діяльності як особливого виду туристичних послуг.
- •53. Роль міжнародних організацій та інструменти регулювання туристичної діяльності.
- •54.Особливості здійснення туристичної діяльності в Україні.
- •55. Ліцензування, сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності.
- •56.Права та обов’язки суб’єктів туристичної діяльності, туристів і екскурсантів.
- •57.Сутність міжнародної співпраці та координації у сфері туризму.
- •58. Всесвітня туристична організація (юнвто).
- •59.Розвиток туристичної галузі в Україні та співпраця з юнвто.
- •60. Сутність та значення тнк на сучасному етапі розвитку світового господарства.
- •Історичний аспект розвитку та основні причини зростання міжнародного виробництва тнк.
- •62. Теоретичні концепції діяльності тнк.
- •63. Позитивні та негативні аспекти діяльності тнк в приймаю чих країнах.
- •64. Прискорення економічного розвитку національної економіки шляхом активізації діяльності тнк в сфері міжнародного туризму.
- •65.Автоматизація управління діяльністю турфірми.
- •66. Міжнародні системи бронювання.
- •67. Глобальні системи бронювання.
- •68. Вітчизняні туристичні фірми та їх співпраця із системами резервування.
- •69. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародному туристичному бізнесі.
- •70.Державна політика регулювання туризму в країні.
- •81.Туристичні ресурси Північної Африки.
- •82.Туристичні ресурси Південно-Східної Африки
- •83.Туристичні ресурси Південної Африки.
- •84.Туристичні ресурси Азії.
- •85.Природно-ресурсний потенціал Австралії.
- •86.Природно-ресурсний потенціал Нової Зеландії.
- •87.Природно-ресурсний потенціал островів Кука.
- •88.Природно-ресурсний потенціал Таіті.
- •89.Природно-ресурсний потенціал Соломонових островів.
- •90.Природно-ресурсний потенціал Вануату
23. Сертифікація і стандартизація у туризмі
Державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на:
захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я громадян, охорони майна та довкілля;
класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;
підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів;
забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;
взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;
створення нормативної бази функціонування систем стандартизації і сертифікації товарів, робіт, послуг.
Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності здійснюється з метою:
запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей, майна і довкілля;
сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;
забезпечення дотримання обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;
гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, що стосуються вимог до об'єктів відвідування і туристичних послуг, взаємодії туроператорів, використання обмежених туристичних ресурсів, якості і видів туристичних послуг.
Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля, порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Підтвердження відповідності туристичних послуг здійснюється в установленому порядку.
24. Ліцензування як форма державного регулювання в туризмі
Ліцензування — це найбільш оперативна форма державного регулювання завдяки спрощеному (порівняно з сертифікацією чи стандартизацією) процесу одержання дозволу.
Ліцензія — це дозвіл (документ визначеної форми), виданий державними органами фізичним і юридичним особам на певний вид діяльності.
Залишаючи за собою право відкликання ліцензії, органи державної влади зберігають важелі контролю й впливу на виробників туристичного продукту, які порушують встановлені для них правила поведінки на ринку. Перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, як і умови ліцензування, в різних країнах відрізняються, але можна виокремити деякі закономірності. Діяльність засобів розміщення практично ніде, окрім Іспанії, не ліцензується. Готелі, як і ресторани, частіше стають об'єктами різних видів сертифікації або стандартизації (атестація, класифікація тощо). Це можна пояснити специфікою діяльності цих об'єктів туристичної індустрії. Водночас діяльність туристичних фірм, які організовують подорож, звичайно підлягає ліцензуванню, але не стає об'єктом сертифікації. Особи, які надають посередницькі послуги в туризмі: екскурсоводи, супровідники, гіди-перекладачі, — провадять професійну діяльність на підставі ліцензії або сертифіката відповідності, який видається за результатами атестації.
Проаналізуємо законодавчу базу ліцензування туристичної діяльності в деяких країнах.
Іспанія. Турагентство повинно мати ліцензію на право заняття туристичною діяльністю, видану туристичною адміністрацією
Франція. Умови, на яких у цій країні дозволено провадити діяльність, пов'язану з організацією й продажем подорожей і перебування, визначені Законом від 13 липня 1992 р.
Провадити таку діяльність з метою отримання прибутку можуть тільки юридичні або фізичні особи, які мають комерційний статус і ліцензію на турагентську діяльність. Передбачається, що організації, які одержують ліцензію на туристичну діяльність, займаються лише нею (за небагатьма винятками).
Угорщина, Туристична діяльність протягом багатьох років залишалася монополією держави — до 1968 р. агентство иГОи82" було в країні єдиним.
Після 1968 р. почався період реформ, які були спрямовані на впровадження в економіку країни елементів ринку. Тоді ж були створені нові турагентства, а незабаром постала потреба в розробці нового законодавства, яке б ураховувало ринкову специфіку.
У 1978 р. уряд видав Постанову № 11/1978, якою у туристичній діяльності запроваджувалося використання контракту.
Відповідно до цієї постанови, було розмежовано посередницьку діяльність (турагенти) і діяльність з організації поїздок (туроператори). Кожен із цих видів діяльності вимагає ліцензії, яку надає Національна туристична адміністрація.
Швейцарія. Ця країна не має законодавства, яке регулює туристичну діяльність. Існує лише Закон про продаж турів, який набув чинності у липні 1994 р. і враховує директиви ЄС із цього питання.
Відповідно до практики, професіонали об'єднуються в асоціації, які контролюють туристичну діяльність, заповнюючи у такий спосіб прогалини законодавства.
Швейцарська федерація туристичних агентств створила гарантійний фонд, у який можуть за бажанням вступати туристичні агентства.
Європейське Співтовариство. Директива ЄС від 13 червня 1990 р. № 90/314/ СЕК покликана гармонізувати законодавчі й нормативні акти держав — членів ЄС у сфері, яка стосується організації й продажу турів для подорожі й відпочинку в складі комплексного туристичного продукту.
Необхідність такої гармонізації викликана не тільки тим, що розбіжності порушують права споживача турпродукту й створюють додаткові труднощі для постачальників послуг, а й тим, що ці розбіжності ставлять у нерівні конкурентні умови операторів із різних країн. Узгодження вимог до продажу турпродукту дасть змогу споживачам із різних країн ЄС отримувати його на рівних умовах.
