- •1.Соціально-економічна роль туризму
- •2. Фактори розвитку міжнародного туризму
- •3. Значення міжнародного туризму
- •4. Тенденції розвитку сучасного туризму
- •5. Двостороння співпраця
- •6. Багатостороння співпраця
- •7. Основні міжнародні туристичні організації
- •8. Особливості ринку міжнародного туризму
- •9. Світовий і регіональні ринки міжнародного туризму
- •10. Методи вивчення туристичного попиту
- •11. Сегментація попиту на послуги туризму.
- •12. Сучасні тенденції туристичного попиту
- •13. Географічні фактори розвитку міжнародного туризму
- •14. Географія світових туристських потоків
- •15. Туризм із метою відпочинку і розваг
- •16.Спортивний туризм
- •17. Діловий туризм
- •18.Лікувально-оздоровчий туризм
- •19. Релігійний туризм
- •20. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму
- •21.Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму
- •22. Правове регулювання розвитку міжнародної туристичної діяльності в різних країнах
- •23. Сертифікація і стандартизація у туризмі
- •24. Ліцензування як форма державного регулювання в туризмі
- •25. Податкове регулювання міжнародної туристичної діяльності.
- •26. Туристична політика держав
- •28. Професійні туристичні об єднання
- •30. Історія становлення туризму
- •31. Історичний шлях розвитку підприємств індустрії відпочинку.
- •32. Туристичні формальності.
- •34. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх діяльності.
- •35. Туризм як пріоритетний напрям світового ринку послуг
- •41. Якість туристичного продукту.
- •42. Менеджмент в туризмі: сутність та класифікація.
- •43. Організація і розвиток міжнародного туристичного менеджменту.
- •44. Види та функції міжнародного менеджменту.
- •45. Нормативно-правова база як чинник успішного менеджменту.
- •46. Особливості управління грошовими коштами в міжнародному туризмі.
- •47. Характерні особливості аналізу складових міжнародного туризму.
- •48. Суть, основні принципи та особливості маркетингу в туризмі.
- •49. Маркетингові дослідження та сегментування туристичного ринку.
- •50. Рекламна діяльність в туризмі.
- •52.Здійснення екскурсійної діяльності як особливого виду туристичних послуг.
- •53. Роль міжнародних організацій та інструменти регулювання туристичної діяльності.
- •54.Особливості здійснення туристичної діяльності в Україні.
- •55. Ліцензування, сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності.
- •56.Права та обов’язки суб’єктів туристичної діяльності, туристів і екскурсантів.
- •57.Сутність міжнародної співпраці та координації у сфері туризму.
- •58. Всесвітня туристична організація (юнвто).
- •59.Розвиток туристичної галузі в Україні та співпраця з юнвто.
- •60. Сутність та значення тнк на сучасному етапі розвитку світового господарства.
- •Історичний аспект розвитку та основні причини зростання міжнародного виробництва тнк.
- •62. Теоретичні концепції діяльності тнк.
- •63. Позитивні та негативні аспекти діяльності тнк в приймаю чих країнах.
- •64. Прискорення економічного розвитку національної економіки шляхом активізації діяльності тнк в сфері міжнародного туризму.
- •65.Автоматизація управління діяльністю турфірми.
- •66. Міжнародні системи бронювання.
- •67. Глобальні системи бронювання.
- •68. Вітчизняні туристичні фірми та їх співпраця із системами резервування.
- •69. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародному туристичному бізнесі.
- •70.Державна політика регулювання туризму в країні.
- •81.Туристичні ресурси Північної Африки.
- •82.Туристичні ресурси Південно-Східної Африки
- •83.Туристичні ресурси Південної Африки.
- •84.Туристичні ресурси Азії.
- •85.Природно-ресурсний потенціал Австралії.
- •86.Природно-ресурсний потенціал Нової Зеландії.
- •87.Природно-ресурсний потенціал островів Кука.
- •88.Природно-ресурсний потенціал Таіті.
- •89.Природно-ресурсний потенціал Соломонових островів.
- •90.Природно-ресурсний потенціал Вануату
16.Спортивний туризм
Міжнародні спортивні заходи
Раніше поїздки, наприклад, з метою катання на лижах, не були настільки масовими, та й оснащення гірськолижних центрів не відповідало вимогам споживачів. Нині ситуація кардинально змінилася. Особливо великий інтерес туристи виявляють до поїздок у зимовий період у гірськолижні центри, а також на спеціальні спортивні заходи, серед яких найпопулярнішими є зимові та літні Олімпійські ігри, а також чемпіонати світу з футболу і хокею.
Шанувальники різних видів спорту готові викладати тисячі доларів на поїздки до місць змагань. Цей вид туризму охоплює дві основні категорії мандрівників: учасники заходів (спортсмени й офіційні особи) і глядачі. Перша група є відносно невеликою, до другої групи належать численні туристи, здатні в багато разів збільшити кількість прибуттів у визначену країну. Особливо помітно туристські потоки зростають в олімпійські роки, а також у період проведення чемпіонатів світу з футболу і хокею. Але й туризм впливає на вибір місця проведення Олімпійських ігор. Як відомо, найбільше Олімпійських ігор було проведено в Європі та Північній Америці, які є ідеальними територіями з позиції транспортних маршрутів, отже, з точки зору туризму, оскільки можуть забезпечити велику відвідуваність змагань. Саме тому для проведення олімпійських заходів переважно обирають центри міжнародного туризму або території, що з певних причин можуть бути віднесені до таких. Практично всі столиці Олімпійських ігор (Париж, Рим, Лондон, Афіни та ін.) відповідають цьому критерію. Виняток становить Сент-Луїс, що приймав Ігри 1904 р. Більше половини цих міст є столицями держав, містами-мільйонерами чи столицями штатів, земель тощо. Майже всі олімпійські центри розміщені на найважливіших транспортних маршрутах, що гарантує добре транспортне обслуговування величезного потоку туристів.
Більшість міст, які приймали літні Ігри, розташовані на берегах великих водоймищ або у безпосередній близькості від них. Це є необхідною умовою для проведення змагань із парусного та інших видів водного спорту. Наочною ілюстрацією може бути столиця Олімпійських ігор 2000 р. у Сіднеї, розташованому на березі Тасманового моря в Австралії. У попередні роки столицями літніх Олімпійських ігор ставали Токіо, Мельбурн, Лос-Анджелес, Гельсінкі, Стокгольм, Амстердам, Антверпен, Афіни, Рим, Лондон, Берлін, Мехіко, розміщені поблизу морів, озер, штучних водоймищ чи каналів. Останні Олімпійські ігри і чемпіонат світу з футболу показали зростання інтересу громадян багатьох країн до спортивних змагань, бажання стати туристами і відвідати ті чи інші змагання.
Гірськолижний туризм. Розглянемо більш детально географію одного з найбільш поширених у світі видів спорту — гірськолижного. Популярними місцями лижного відпочинку у світі є Австрія, Андорра, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія; менш популярними — Німеччина і США. Останнім часом здобувають прихильність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада. Лижні курорти є в Ізраїлі, Індії та Японії. Австрія. Австрійські Альпи традиційно є популярними в аматорів цього виду спорту. Найбільш відвідувані курорти трьох австрійських провінцій: Зальцбургу, Тіролю і Каринтії. Крім того, туристи ідуть у Форларль-берг і Штирію. Регіон Тіролю, розташований між гірськими масивами Альберг і Кітцбюель, найбільше насичений гірськими курортами. Франція, Гірськолижні курорти Франції можна розділити на дві категорій: традиційні й сучасні. До традиційних, а це затишні гірські поселення, належать Мерібель у долині Труа Валле, Шамоні, розташований біля підніжжя Монблану, спортивний Валь д'їзер та елегантний Межев. Сучасні лижні курорти з'явилися в 50-ті роки XX ст. До них належать Куршевель, Валь Торгне, Ла Плань, Тінь, Аворіаз, Лек Арк, Ле дез Альп, Шамрус, Ізола-2000.Швейцарія. Сталим попитом іноземних туристів користуються курорти Церматт, Кран-Монтана, Віллар, Гріндельеальд, Давос, Лейкербад, Санкт-Моріц.Болгарія. У цій країні функціонують чотири найбільших гірськолижних курорти: Боровець, розташований у гірському масиві Ріла, Пампорово в масиві Родопи, Банско в масиві Пірін і Алеко на горі Витоша поруч із Софією.Італія. Ця країна має кілька десятків гірськолижних центрів. Найбільш популярним є район Доломітових Альп за 150 км на північ від Венеції: центри Кортіна-д'Ампеццо, Кронплатц, Альта-БадЧя, Валь-Гардена, Валь-ді-Фасса, Арабба, Альта-Пустерія, Сан-Мартино, Валеідзарко.Польща. Польща має кілька найбільших зимових міжнародних курортів: Закопане біля підніжжя Татрів; у районі високогірного судетського масиву Карконоше два невеликих, проте популярних курорти — Шкляр-ска-Поремба і Карпач.Чехія. Крім лікувально-оздоровчих і екскурсійних турів, Чехія може запропонувати катання на гірських лижах у районі гір Крконоше, на зимових курортах Шпіндлеров Млін і в спортивному центрі Гарахов у західній частині гір, а також на курорті Пец під Снєжкою у східній частині Крконоше.Німеччина. Зимові курорти Німеччини розташовані на півдні країни, у Баварських Альпах. Найбільш відомими і популярними серед іноземних туристів є альпійські курорти Берхтесгаден, Гарміш-Партенкірхен і Обер стдорф. У Гарміше працює багатофункціональний Олімпійський льодовий палац.США. Історія американських зимових курортів почалася 1935 р., коля з'явився перший такий курорт "Сонячна долина". Сьогодні можна назвати три великих регіони, в яких розташувалося понад 50 гірськолижних центрів. На східному узбережжі, поблизу Вашингтона, Нью-Йорка і Бостона, в невисоких Аппалачських горах працюють Кіллінгтон, Страттон, Окемо, Стоув, олімпійський Лейк-Плесід та ін. Друга група курортів розташована в Скелястих горах, майже в центрі країни, у штатах Колорадо (Вейл, Аспен, Брекенрідж, Кістоун) та Юта (Парк-Сіті, Дир-Веллі, Сноу-берд}. Третя група зимових гірськолижних центрів зосереджена на західному каліфорнійському узбережжі: олімпійський курорт Скво-Веллі, курорти озера Техо (Нозстар, Хевенлі та ін.).
