1.3. Планування оборотних активів підприємства, як один із напрямів забезпечення ефективності використання

З метою ефективності управління та використання оборотних активів необхідно проводити постійне планування їх величини. За допомогою планування підприємство може забезпечити оптимальні їх розміри для безперебійної та ефективної роботи. Ефективність планування потреби в оборотних активах проявляється у тому, що зменшують витрати в результаті наявності їх нестачі (дефіциту) чи надлишку. Як дефіцит так і надлишок оборотних активів носить негативний вплив на діяльність підприємства та його фінансові результати.

Нестача власних оборотних активів означає перевищення нормативу оборотних активів над їхньою фактичною наявністю. Вона може виникати з вини самого підприємства, з вини інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не прийнятих вчасно до уваги, у зв’язку зі стихійними лихами та з інших причин. Так, підприємство може несвоєчасно профінансувати приріст нормативу власних оборотних активів, що й призведе до їхньої нестачі.

Основними причинами її можуть стати наступні явища:

– погана робота маркетингової служби;

– невиконання планів щодо забезпечення прибутку або збиткова робота підприємства;

– низька відповідальність підприємства відносно формування й схоронності власних оборотних активів, їхнє нецільове використання;

– нераціональне й неефективне використання оборотних активів;

– несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних активів;

– наявність значної дебіторської заборгованості внаслідок несвоєчасних розрахунків, ріст простроченої дебіторської заборгованості.

Зовнішньою причиною нестачі власних оборотних активів підприємства може стати значне підвищення цін у зв’язку з інфляційними процесами.

Негативним аспектом нестачі оборотних активів являється те, що коли підприємство має домовленості з іншими підприємствами, про поставку їм певної кількості тієї чи іншої продукції, а в разі її нестачі підприємство не може виконати умови контрактів. Таким чином виникають непорозуміння і коли це повторюється знову і знову, то підприємство втрачає своїх постійних замовників, що приводить до зниження доходу підприємства. Також у процесі нестачі запасів виникають збої у виробництві та підприємство не в змозі в повному обсязі завантажувати виробничі потужності.

Надлишок власних оборотних активів утворюється на підприємстві у випадку перевищення розмірів оборотних активів над встановленими нормативами, необхідними для забезпечення постійної мінімальної потреби виробництва в ресурсах. Причинами виникнення надлишку власних оборотних активів можуть бути:

– перевиконання плану формування прибутку;

– неповне внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди;

– несвоєчасна виплата заробітної плати;

– несвоєчасні розрахунки з постачальниками й іншими кредиторами;

– безоплатне одержання товарно-матеріальних цінностей від інших організацій;

– неповне використання прибутку, передбаченого фінансовим планом, тощо.

Перевищення нормативу оборотних активів може бути виправдане у випадку перевиконання плану випуску продукції, однак темпи росту нормативних запасів не повинні випереджати темпів росту обсягу виробництва.

Негативним надлишку оборотних активів являється те, що підприємство у разі перевиконання плану продукції не може нікуди її перемістити чи відправити зі складу, адже у нього є певна кількість замовлень, яке підприємство постачає іншим організаціям, а весь надлишок залишається невикористаним. Ця невикористана кількість оборотних активів псується, що і є негативним для підприємства, адже на неї було використано: запаси, робочу силу та час.

Відносно надлишку оборотних активів, то можна визначати негативні аспекти впливу на діяльність підприємства для окремої їх складової. Перевищення запасів над їх потребою збільшує витрати на їх утримання та збільшує ймовірність псування. Значний обсяг грошових коштів на підприємстві може призвести до їх знецінення в умовах інфляції. Якщо на підприємстві є значні обсяги дебіторської заборгованості, то варто свідчити, що збільшується потреба у пошуку зовнішніх джерел фінансування потреби в активах. Це пояснюється тим, що частина грошових коштів заморожується в дебіторській заборгованості і підприємство немає власних коштів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати і т.д.

У процесі планування оборотних коштів важливого значення набуває процес їх нормування. Нормування — це процес обчислення частини оборотних активів (запасів та витрат), потрібної підприємству для забезпечення нормального, неперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Основним завданням нормування є розробка на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обороту та найефективніше використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Основними чинниками, що впливають на розмір потреби в оборотних активах є наступні:

- розміри виробництва та реалізації і темпи їх росту;

- сфера функціонування підприємства;

- обсяги діяльності;

- тривалість виробничого та операційного циклу;

- структура фінансового капіталу підприємства;

- облікова політика підприємства та система розрахунків;

- умови кредитування;

- рівень матеріально-технічного постачання;

- місцезнаходження постачальників;

- вид сировини, що споживається у виробництві.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотними активами має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Дослідження особливостей аналізу активів підприємства в процесі їх планування у своїх наукових працях зробили зарубіжні і вітчизняні вчені: І.О. Бланк, В.В. Сопко, М.С. Пушкар, О.А. Петрик, Ф.Ф. Бутинець, В.Я. Савченко, С.Ф. Голова, А.О. Гаврилов та ін. [2].

На сьогодні існує три методи нормування оборотних активів: метод прямого розрахунку, економічний та аналітичний методи. Застосування того чи іншого методу варіюється в залежності від роду діяльності конкретного підприємства та окремого елементу оборотного засобу, для якого встановлюються нормативи.

Аналітичний метод нормування відображає практику організації виробництва, постачання та збуту продукції. Суть його в тому, що під час аналізу товарно-матеріальних цінностей коригуються їх фактичні запаси і виключаються непотрібні, надлишкові цінності.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції. В результаті визначення окремих нормативів, розраховують сукупний норматив.

Економічний (коефіцієнтний) метод полягає у тому, що до визначеного методом прямого розрахунку нормативу на поточний рік вносять поправки на зміну об'ємів виробництва, яка планується і на прискорення оборотності коштів.

Основним методом розрахунку потреби в обігових коштах є метод прямого розрахунку за кожним елементом обігових коштів. Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес - плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Згідно до методу прямого розрахунку визначення нормативу власних оборотних активів здійснюють обчислення наступних нормативів, а саме:

1) нормативу власних оборотних активів у сировині, основних матеріалах та напівфабрикатах, який визначається за наступною формулою:

Н_с.м.=В_о*N, (1.3)

де Н_с.м - норматив власних оборотних активів в сировині,основних матеріалах та напівфабрикатах, грн.;

В_о - одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, грн.;

N - норма запасу оборотних активів для сировини, основних матеріалів та напівфабрикатів, днів;

Одноденні витрати сировини, матеріалів і напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.

Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і напівфабрикатів включає такі елементи:

• транспортний запас - це час перебування сировини, матеріалів, напівфабрикатів у дорозі від постачальника до покупця за мінусом днів, на які припадало оформлення розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником, обробки банками за місцем покупця та продавця;

• підготовчий запас - це час необхідний для прийняття, розвантаження, сортування, складування сировини, матеріалів та напівфабрикатів;

• технологічний запас включає час на здійснення операцій, пов'язаних із доведенням сировини, матеріалів, напівфабрикатів до стану, придатного у виробництві (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо ці операції не є складовою частиною виробничого циклу і визначається конкретними умовами роботи кожного;

• поточний запас - це час, який залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві і визначається у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками. Інтервал поставок визначається на підставі договорів із постачальниками, або виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період;

• страховий запас - створюється з метою уникнення можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання, затримка товару у дорозі, встановлюється у розмірі 50% поточного запасу.

2) нормативу власних оборотних активів у незавершеному виробництві, що обчислюється наступним чином:

Н_н.в.=((С_в*Т*К_з)/Д)+Р_з, (1.4)

де Н_н.в. - норматив власних оборотних активів у незавершеному виробництві, грн.;

С_в - виробнича собівартість товарної продукції (у IV кварталі планового року, грн.;

Т-тривалість виробничого циклу, днів;

К_з - коефіцієнт зростання витрат;

Д- кількість днів у періоді (у IV кварталі планового року);

Р_з - резервний запас незавершеного виробництва, грн.

Тривалість виробничого циклу відображає час перебування продукції в незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного виготовлення продукції та здачі її на склад. Вона визначається на основі технологічних карт та інших планових нормативів виробництва за кожним виробом у календарних днях.

У тривалість виробничого циклу включається час, витрачений на обробку деталі (технологічний запас), час на транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і здачу готової продукції на склад (транспортний запас), час перебування виробів, що обробляються, між окремими операціями (оборотний запас), час перебування виробу у страховому запасі.

Резервний запас створюється на випадок виникнення непередбачуваних ситуацій, які можуть призвести до збоїв у виробництві та призвести до нестачі оборотних активів. Розмір резервного запасу встановлюється самостійно підприємством, залежно від попередніх періодів і визначається як різниця між вартістю фактичних оборотних коштів у незавершеному виробництві в попередньому звітному періоді та нормативом оборотних коштів у незавершеному виробництві у попередньому звітному періоді.

Коефіцієнт зростання витрат відображає характер збільшення витрат у незавершеному виробництві за днями виробничого циклу. За рівномірного наростання витрат він обчислюється за наступною формулою:

К_з=(В_о+0,5*В_н)/(В_о+В_н), (1.5)

де В_о - одночасні витрати, грн.;

В_н - наростаючі витрати, грн.

Якщо відбувається нерівномірне зростання витрат за днями виробничого циклу, цей коефіцієнт обчислюється за іншою формулою:

_{, (1.6)}

де В— середня вартість виробу в незавершеному виробництві, грн.;

ВС - виробнича собівартість виробу, грн.

Середня вартість виробу в незавершеному виробництві обчислюється як середньозважена величина витрат, що припадає на кожний день виробничого циклу, і кількості днів їх знаходження у процесі виробництва.

При поєднанні рівномірних і нерівномірних витрат середня вартість виробу в незавершеному виробництві розраховується за формулою:

(1.7)

де В₁, В_2, В_3, ……. В_n - втрати на виробництво в кожному окремому дні, грн.;

T_t- -термін виробничого циклу, днів;

T_t-1(2,n-1) - час від моменту здійснення разових витрат до закінчення виробничого циклу, днів;

В_р -витрати, що носять рівномірний характер протягом днів виробничого циклу, грн.;

С_в- виробнича собівартість виробу.

3)нормативу власних оборотних активів у готовій продукції, що обчислюється за наступною формулою:

_{, (1.8)}

деН_г.п. - норматив власних оборотних активів у готовій продукції, грн.;

О_в.п. - одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн.;

N_г.п. - норма запасу оборотних активів для готової продукції, днів.

Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислюється в днях і включає час на комплектування виробів для поставки, пакування продукції, на оформлення і здавання платіжних документів у банк.

4) нормативу власних оборотних активів у витратах майбутніх періодів, який розраховується, виходячи із залишків коштів на початок періоду і суми витрат, які слід буде зробити в плановому році, за вирахуванням суми витрат, які включаються до собівартості продукції планового року. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується за формулою:

_{, (1.9)}

де Н_в.м.п. - норматив оборотних активів у витратах майбутніх періодів, грн.;

В_п.р. - розмір коштів вкладених у витрати майбутніх періодів на початок планового періоду, грн.;

В_пл.р. - розмір витрат, які будуть здійснені у плановому періоді, грн.;

В_{в(пл..р.)} - розмір витрат, які відносяться на витрати планового періоду, а саме: включаються до собівартості продукції планового періоду чи відшкодовуються з інших джерел.

До складу цих витрат, які беруться у розрахунок нормативу власних оборотних активів у витратах майбутніх періодів, відносять витрати пов'язані з підготовкою нових виробництв, нових видів продукції (якщо вони не фінансуються із фондів розвитку виробництва чи інших фондів створених на підприємстві), витрати пов'язані із маркетинговими дослідженнями, які будуть віднесені до витрат того звітного періоду у якому здійснено продаж продукції, щодо якої проводилось дослідження.

Найбільшому впливу змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі підприємства піддаються запаси підприємства. Це і обумовлює необхідність розробки окремих підходів до планування запасів та визначення їх оптимального розміру. Для цього у зарубіжній практиці планування оборотних активів широко застосовується метод АВС, який дозволяє планувати і управляти запасами підприємства [63]. Так, згідно цього всю номенклатуру запасів використовуваних на виробництві, залежно від їх цінності поділяють на 3 категорії:

‑ група А – запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості, але в натуральному вираженні використовуються в малих кількостях (ці види сировини, матеріалів займають 50% у загальній структурі витрат на виробництво продукції);

‑ група В – запаси із середньою вартістю і середньою кількістю їх використання у виробничому процесі (частка цієї групи сировини перевищує 25% закупівель);

‑ група С містить різноманітний асортимент запасів, які одночасно є незначними з погляду їх вартості у грошовому вираженні.

У процесі управління товарно-матеріальними запасами найбільша увага приділяється сировині А, меншою мірою – групам В і С. Оскільки у структурі собівартості продукції найбільшу питому вагу становлять витрати на сировину та матеріали, то вітчизняним підприємствам доцільно проводити АВС-аналіз цього елемента витрат. Використовуючи цей метод, промислово-виробничі підприємства, мають можливість шукати резерви зниження собівартості у розрізі окремих видів затрат, інвестиційних проектів чи видів продукції.

З метою оптимізації запасів підприємства використовують метод XYZ, який поділяє сировину (матеріали) на 3 класи залежно від рівномірності їх споживання у виробництві [25]. Для визначення планового оптимального розміру запасів застосовують модель Уілсона, яка дістала назву моделі економічно обґрунтованого розміру замовлення або основної моделі управління запасами. Вона полягає у мінімізації поточних витрат, тобто у розрахунку оптимального розміру партії постачання запасів, і визначається за формулою [21]:

(1.10)

де оптимальний розмір партії постачання товарів, грн.;

н еобхідний обсяг закупівлі товарів, грн.;

сума поточних витрат по розміщенню замовлення, постачання товарів в розрахунку на одну партію, грн.;

сума поточних витрат для зберігання одиниці товару, грн.

Ця модель планування та оптимізації запасів є простою, однак вона ґрунтується на умовах, які рідко виконуються в практиці виробничих підприємств, а саме: рівномірність продажу та однаковий період постачання товарно-матеріальних запасів.

Вагому роль у складі оборотних активів виконують грошові кошти, обсяг і частка яких визначає ліквідність та платоспроможність підприємства. Для здійснення своєї діяльності підприємства повинні визначати планові оптимальні розміри грошових коштів необхідних для фінансування потреб. В міжнародній практиці фінансового менеджменту для визначення оптимального розміру залишку грошових коштів використовуються кількісні моделі Баумоля та Міллера-Орра.

Згідно з моделлю Баумоля поповнення грошових коштів за рахунок конвертації високоліквідних цінних паперів потрібно здійснювати в той момент, коли повністю використано запаси грошових коштів. При цьому мінімальний залишок грошових коштів вважається нульовим, а оптимальний залишок є одночасно максимальним і визначається за формулою:

(1.11)

де оптимальний залишок грошових коштів;

плановий платіжний оборот, або сумарні витрати грошових коштів у плановому періоді;

середні витрати на конвертацію поточних фінансових інвестицій в розрахунку на одну операцію;

ставка відсотка за поточними фінансовими інвестиціями (виражена десятковим дробом).

Ставка відсотка, яка використовуються у моделі Баумоля характеризує рівень можливих (альтернативних) витрат або недоотриманий дохід у зв'язку з конвертацію короткострокових фінансових вкладень у грошові кошти. Більш високе значення ставки відсотка передбачає необхідність зменшення оптимального залишку грошових коштів. Якщо ставка відсотка висока, підприємства намагаються мати якомога менші залишки грошових коштів на своїх розрахункових рахунках. З іншого боку, якщо фірма має значний платіжний оборот, а витрати на конвертацію цінних паперів високі, доцільніше збільшувати середній залишок грошових коштів і здійснювати операції з конвертації рідше.

Якщо не можливо точно передбачити щоденне прибуття і вибуття грошових коштів, однак необхідно їх планувати і управляти ними, варто використовувати модель Міллера-Орра. Відповідно до моделі Міллера-Орра необхідно визначити: нижній поріг або мінімальний залишок грошових коштів; точку повернення або оптимальний залишок грошових коштів; верхній поріг або максимальний залишок грошових коштів. Якщо підприємство досягає мінімального залишку грошових коштів йому необхідно повернути усі свої кошти, вкладенні у фінансові активи, з метою досягнення оптимального рівня залишку грошових коштів. І навпаки, досягнення максимального залишку коштів показує, що підприємству необхідно вкласти частину своїх грошових запасів у фінансові активи, щоб досягнути оптимального залишку грошових коштів. Таким чином, прийняття заходів з метою управління грошовими потоками буде здійснено коли досягається небезпечний рівень залишку грошових коштів (мінімальний чи максимальний).

Визначається нижній поріг залишку грошових коштів на рівні мінімальних виробничих потреб з урахуванням вимог обслуговуючого банку до мінімального залишку на поточних рахунках. Оцінюється дисперсія грошових потоків на підставі аналізу їх щоденних коливань. Для цього можна фіксувати надходження і витрати грошових коштів протягом 100 днів, а потім розрахувати дисперсію на основі цієї вибірки зі 100 спостережень (при значних сезонних коливаннях грошових потоків використовуються більш складні методи оцінювання). Оцінюється величина ставки процента та конвертаційні витрати на одну операцію.

Визначається відстань між верхнім та нижнім порогами залишку грошових коштів. Якщо щоденні коливання грошових потоків значні або якщо витрати на конвертацію цінних паперів у грошові кошти є великими, тоді доцільно розташувати контрольні пороги (верхній та нижній) далеко один від одного. І, навпаки, якщо висока ставка процента, розрив між верхнім і нижнім порогами повинен бути незначним. Для визначення розміру цього розриву застосовується формула:

(1.12)

де, розрив між верхнім і нижнім порогами залишку грошових коштів;

витрати на конвертацію на одну партію (операційні витрати);

дисперсія грошових потоків (квадрат максимального відхилення щоденного грошового потоку);

ставка процента з розрахунку на один день (виражена десятковим дробом).

Якщо є визначений розрив між верхнім і нижнім порогами залишку грошових коштів, то можна визначати максимальний чи мінімальний залишок грошових коштів. Максимальний залишок грошових коштів (верхній поріг) буде визначено як сума мінімального залишку грошових коштів(нижнього порогу) та розриву між верхнім і нижнім порогами залишку грошових коштів [42].

Практика планування оборотних активів показує, що ці методи не є зовсім ефективними, оскільки у планових розрахунках ми маємо справу з показниками, які, по суті, є випадковими величинами, але з метою полегшення розрахунків за традиційними методиками визначається їх середнє значення і в подальших розрахунках використовують у вигляді констант. Ні варіація, ні закон поділу, ні довірчі інтервали при цьому не визначаються і не враховуються в подальших розрахунках. Це збільшує розбіжність між дійсністю і результатом розрахунків [53].

Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення їх використання й відвертання на позапланові цілі, капітальні вкладення та капітальний ремонт і інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел, знижує ефективність використання оборотних активів, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах має бути організований систематичний контроль за використанням оборотних активів, що у них є.

Цей контроль має включати: перевірку зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів; перевірку вірності витрачання власних і позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів; перевірку ефективності здійснюваних на підприємстві заходів по економному витрачанню на виробництво матеріальних цінностей та грошових коштів.