Загальні принципи препарування
Залежно від мети й об’єкта, препарування можуть бути різними. Однак загальним цього процесу є виділення структур, які вивчаються, із загальної маси тканин тіла або нутрощів. Отже, основним принципом препарування слід вважати виділення органів шляхом звільнення їх від пухкої сполучної тканини, яка вкриває органи або їх частини і з’єднує їх із сусідніми. Цей принцип препарування слід пам’ятати й обов’язково дотримуватися при будь-якій роботі, починаючи від сполучень кісток і закінчуючи судинною та нервовою периферією. Знімати сполучну тканину і жирові включення з неї слід планомірно, суцільним шаром, ретельно відділяючи їх від органа, який препарується.
Отже, сполучну тканину, яка розміщена між суміжними органами (наприклад, м’язами, сухожилками, зв’язками, судинами), потрібно не розсікати , а поступово видаляти її, оголюючи і відокремлюючи тим самим органи. Просте розсікання сполучної тканини між органами допускається у крайніх випадках, приміром при демонстрації неякісно виготовленого препарату.
Звільнений від сполучної тканини орган повинен бути чітко видимим. В одних випадках органи, які препарують, слід повністю відділяти від прилеглих, в інших – залишати їх прикріпленими до прилеглих, більш великих органів.
При необхідності показати на препараті глибше розміщені структури або напрям і галуження глибших судин чи нервів потрібно видалити частини м’язів, зробити у них “вікна” або навіть зрізати цілі м’язи чи м’язові групи. Для цього іноді видаляють кістки або їх частини, особливо при препаруванні голови.
У залежності від органів, які вивчаються, прийоми препарування на одній і тій же ділянці тіла можуть бути різними. Вони детально викладені при описі прийомів препарування окремих систем.
Частини і ділянки тіла тварин. Їх проекції на зовнішній покрив
Тіло свійських тварин для зручності вивчення на ньому окремих структур, поділяють на частини та ділянки. До частин тіла відносять голову, шию, тулуб, хвіст і кінцівки. Кожна з цих частин, у свою чергу, поділяється ще на окремі ділянки (рис.3). скелет, що знаходиться в їх основі має ті самі назви що й ділянки.
На голові розрізняють черепно-мозковий і лицьовий відділи (межа між ними проходить на рівні задніх країв очних ямок).
У черепно-мозковому відділі виділяють такі ділянки: потиличну, тім'яну, лобну, скроневу та привушну з вушною раковиною. У жуйних тварин виділяють ще у лобній ділянці – рогову.
У лицевому відділі розрізняють такі ділянки: очної ямки з ділянками верхньої й нижньої повік, підочну, виличну, жувального м'яза, між нижньощелепну, підборідну, щічну, верхньої та нижньої губи, носову, ділянки ніздрів. Видові особливості: у собак ніс спереду закінчується носовим дзеркалом, у свиней – хоботком, у великої рогатої худоби – носо-губним дзеркалом.
На шиї розрізняють ділянки: верхню шийну /чи каркову, що розміщена над шийними хребцями, бічну шийну і вентральну шийну, в якій знаходиться яремний жолоб. На вентральній шийній ділянці виділяють також гортанну і трахейну ділянки.
Тулуб поділяють на грудний, черевний і тазовий відділи.
Грудний відділ включає такі ділянки: холки, спини, бічні реберні, передгрудинну та грудинну. На грудинній ділянці у самиць свиней і хижаків розміщені молочні залози.
Позаду грудного відділу знаходиться черевний відділ – живіт з черевною порожниною. Порожнину живота поділяють на ділянки: правого й лівого підребер’я, мечоподібну, праву й ліву здухвинні (бічні) ділянки, поперекову, пупкову, лобкову та праву й ліву пахвинні ділянки. На вентральній поверхні мечоподібної, пупкової та лобкової ділянок у самок розміщені молочні залози.
До тазового відділу належать: крижова, сіднична ділянки, ділянки маклака, сідничного горба і хвоста. Знизу від кореня хвоста знаходиться ділянка промежини, що об’єднує відхідник і сечостатеву ділянку. Видові особливості: у кнурів і котів калитка входить до сечостатевої ділянки, тому вентральна межа промежини у них проходить по передньому краю прикріплення калитки. У коней крижову ділянку, сідничну з ділянкою маклака до сідничних горбів об’єднують у ділянку крупа.
Грудні та тазові кінцівки складаються з плечового та тазового поясів, які з’єднуються із стовбурною частиною тулуба, а також з відділів вільних кінцівок.
На грудній кінцівці виділяють ділянку плечового пояса або лопатки, плеча, передпліччя і кисть. Ділянку плеча представляє плечова кістка, а ділянку передпліччя – променева й ліктьова кістки. Далі проходить ділянка кисті яка представлена кістками зап'ястя, п’ясти і пальців. Ділянка пальців у свійських тварин має різну кількість пальців: у собак - 5, у свиней - 4, у корови - 2 і у коней - 1. Кожен палець, окрім першого складається з трьох фаланг (проксимальна, середня і дистальна). Видові особливості:у копитних тварин ці ділянки відповідно носять назву ділянки пута, вінцева ділянка, ділянка копита або ратиця; у жуйних між третім і четвертим пальцями знаходиться між пальцевий простір; у хижаків дистальна фаланга називається кігтем.
Рис.3. Ділянки тіла корови:1 – лобна; 2 – потилична; 3 - тім'яна; 4 – скронева; 5 – привушна; 6 – вушної раковини; 7 – верхня шийна; 8 – холки; 9 – спини; 10 – реберна; 11 – підреберна; 12 – поперекова; 13 – голодної ямки; 14 – здухвинна або клубова; 15 – маклока; 16 – крижова; 17 – сіднична; 18– кореня хвоста; 19 – сідничного горба; 20 – стегно; 20´ – ділянка кульшового суглоба; 20´´ – ділянка колінного суглоба; 21 – гомілка; 22– заплесна; 23 – плесно; 24 – пальці стопи; 25 – стопа; 26 – пахвинна; 27 – лобкова; 28– пупкова; 29 – мечоподібного хряща; 30 – грудини; 31 – зап’ястя; 32 – п’ясти; 33 – пальці кисті; 34– кисть; 35 – передгрудинна ділянка; 36 – передпліччя; 37 – плеча; 37´ – плечового суглоба; 38– лопатки; 39– бічна шийна; 40 – нижня шийна; 41 – вилична; 42 – міжщелепова; 43 – підочна; 44 – щічна; 45 – підборіддя; 46 – ділянки верхньої й нижньої губи; 47 – жувального м'яза; 48 - носа.
Тазова кінцівка складається з пояса, стегна, гомілки і стопи. Пояс тазової кінцівки входить до складу сідничної ділянки і представлений тазовою кісткою. В основі ділянки стегна знаходиться стегнова кістка, а дистальніше розміщена ділянка гомілки, що представлена великою й малою гомілковими кістками. Далі проходить ділянка стопи, що представлена кістками заплесни, плесни й пальців (аналогічно грудній кінцівці). На плантарній поверхні заплесни виступає п’ятковий горб.