Препарування лімфатичної системи

Демонстрування лімфатичних вузлів здійснюють на трупі тварини, законсервованому розчином формаліну шляхом наливу через судинну систему. Поверхневі лімфовузли краще відкривати й демонструвати з правого боку, глибокі лімфовузли в більшості розташовані уздовж артерій, доступ до яких зліва полегшується лівостороннім розташуванням аорти відносно серединної осі. Після зняття шкіри від трупа відчленовують ліві грудну і тазову кінцівки разом з грудиною і черевною стінками. Праву грудну кінцівку перерізають на середині передпліччя, а праву тазову – на середині гомілки. Далі виконують підготовчу роботу по видаленню із грудної та черевної порожнин органів, а тоді, вдаються до препарування лімфовузлів.

Препарування лімфатичних вузлів, які згруповані у лімфоцентри, проводять по частинах і ділянках тіла тварини згідно детального описання в Практикумі, с.231-239.

Позаорганні лімфатичні судини, великі лімфатичні стовбури та протоки готують для демонстрування на окремому препараті – заздалегідь підготовленому трупі теляти середньої вгодованості. Поза органні судини, великі лімфатичні стовбури та протоки виявляють шляхом наповнення їх розчином туші методом непрямої ін’єкції. Ін’єкцію судин проводять на свіжому (не консервованому) матеріалі, використовуючи 20%-й розчин чорної туші, шприци (5-10 мл) і металеві голки № 24, 25.

Наповнення позаорганних лімфатичних судин, великих лімфатичних стовбурів і проток проводять відкривши спочатку доступ до органів і лімфовузлів, а затим приступають до ін’єкції позаорганних судин, які рекомендовано ін’єктувати і демонструвати на порожній кишці, де вони добре помітні у її брижі. Розчин вводять у товщу серозної оболонки поблизу брижі кишки. Після демонстрування позаорганних лімфатичних судин виявляють великі лімфатичні стовбури та протоки. До них належать порожньокишковий, ободовий, кишковий, печінковий, черевний, вісцеральний, поперекові й трахейні стовбури, поперекова цистерна (цистерна молочного соку), грудна і права лімфатична протоки. Ін’єктування великих лімфатичних стовбурів та проток проводиться почергово, згідно опису в Практикумі, с. 240-242.

Органи кровотворення

Органи кровотворення та імунітету виконують кровотворну функцію і забезпечують імунітет – захист організмів від генетично чужорідного матеріалу і поділяються на центральні й периферичні.

До центральних органів належать червоний кістковий мозок, тимус і клоакальна (Фабрицієва) сумка у птахів. У червоному кістковому мозку утворюються еритроцити, моноцити, гранулоцити (нейтрофільні, базофільні, еозинофільні), В-лімфоцити (у ссавців) і попередники Т-лімфоцитів. Останні з течією крові потрапляють у тимус, де диференціюються в Т-лімфоцити. В клоакальній сумці птахів утворюються В-лімфоцити.

Периферичні органи кровотворення та імунного захисту становлять: селезінка, лімфатичні вузли, гемолімфатичні вузли та лімфоїдні утворення слизової оболонки глотки, шлунка, кишок, апарату дихання, сечостатевого апарату й шкіри. У ці органи з течією крові заносяться із центральних органів Т- і В-лімфоцити. Під впливом антигенів вони диференціюються в ефекторні клітини, які формують імунітет. У периферичних органах здійснюється також елімінація (знищення) клітин крові, які завершили свій життєвий цикл.

Селезінка – lien – непарний багатофункціональний орган лімфоїдної системи. Як самостійний орган вона з’являється у риб. В ембріогенезі вона розвивається із паренхіми в дорзальній частині брижі. Розміщена селезінка в лівому підребер’ї черевної порожнини. У коня, свині і собаки вона лежить на великій кривизні шлунка, а у жуйних – на лівій поверхні дорзального мішка рубця. Форма і колір селезінки у різних тварин неоднакова. Ззовні селезінка покрита серозною оболонкою, яка переходить на велику кривизну шлунка і утворює шлунково-кишкову зв’язку, яка є частиною великого сальника. В області прикріплення зв’язки на вісцеральній поверхні селезінки розміщені ворота селезінки, через які в орган проходять судини і нерви.

Серозна оболонка щільно зростається з капсулою селезінки, яка знаходиться під нею. Від капсули всередину органа відходять перегородки – трабекули, які поділяють орган на часточки. Капсула і трабекули побудовані із колагенових, еластичних і м’язових волокон, які формують надійну і товсту основу селезінки у вигляді губки, заповненої паренхімою – селезінковою пульпою, яка утворена ретикулярною тканиною, кровоносними судинами і клітинними елементами крові. Гладкі м’язи селезінки забезпечують її скорочення при викиді депонованої крові.

Рис. 18. Селезінка: А- собаки, Б- свині, В – великої рогатої худоби, Г - вівці, Д - коня.

Видові особливості(рис.18). У собаки (А) селезінка видовжена і має форму неправильного трикутника, що нагадує “дамський черевичок”, непостійна. Передній край має глибоку вирізку, вентральний кінець широкий, а дорзальний – звужений. Колір вишнево-червоний із голубим відтінком, консистенція щільна. Відносна маса в залежності від породи коливається від 0,08 до 0,4%.

У свині (Б) селезінка має видовжено-овальну форму із загостреними кінцями. Форма поперечного розрізу - трикутна. Розміщена, як і у всіх однокамерних тварин, на великій кривизні шлунка. Колір малиново-червоний, консистенція достатньо щільна, але не постійно. Довжина селезінки 38-45 см, ширина 5-8 см, відносна маса 0,1-0,3%. Дорзально вона межує з лівою ниркою, вентрально – з печінкою і виступає за останнє ребро.

У великої рогатої худоби (В) селезінка плоска, витягнута, широка із заокругленими кінцями і рівними краями, помірно м’якої консистенції. Довжина її становить 40-60 см, ширина 10-19 см, товщина 2-3,5 см; абсолютна маса у дорослих корів 0,5 кг, у биків – 1,5 кг; відносна маса відповідно 0,18 і 0,21%; колір відповідно сіро-фіолетовий і червоно-коричневий. Розміщена селезінка в лівому підребер’ї між рубцем і діафрагмою, досягаючи дорзальним кінцем 10-го міжребер’я.

У вівці (Г) селезінка має округло-трикутну форму, у кози – округло-чотирикутну. Колір селезінки червоно-коричневий. Консистенція м’яка. Відносна маса – 0,15%. Розміщена вона зліва на рубці. У коня (Д) селезінка трикутної форми, ззовні нагадує косу; її широкий дорзальний кінець утворює основу селезінки, а вентральний вузький – верхівку. Краніальний край селезінки увігнутий і загострений, а каудальний – опуклий і тупий. Розміщена селезінка в лівому підребер’ї, в області останніх 2-3 ребер і першого поперекового хребця. Колір від синьо-червоного до синьо-фіолетового, консистенція м’яка. Довжина її 30-35 см, відносна маса 0,2-0,35%.

У птиці селезінка округлої або овальної форми, розміщена на правій стороні шлуночка.

Мигдалики – tonsilla – скупчення лімфоїдної тканини у слизовій оболонці на ділянці переходу ротової порожнини в глотку, яку утворює лімфо-епітеліальне глоткове кільце. Вони відіграють важливу роль у захисті організму від хвороботворних мікроорганізмів. Розрізняють мигдалики: глотковий, піднебінні – непарний і парні, парний трубний.

Піднебінний мигдалик – tonsilla palatina – складається із скупчень слизових залоз і лімфатичних вузлів, закладених у стінках ямочок мигдаликів, або в криптах, які утворені слизовою оболонкою. Розміщуються з боків від кореня язика, позаду піднебінних дужок і у різних тварин мають різну форму. Розрізняють: парні піднебінні мигдалики, розміщені позаду піднебінно-язикових дужок у великої рогатої худоби, коней і собак, а у свиней – відсутні; і непарний мигдалик м’якого піднебіння – tonsilla veli palatini – розміщений на поверхні м’якого піднебіння у коней і свиней. У великої рогатої худоби і собак – не розвинуті; присутні у вигляді декількох фолікулів.

У слизовій оболонці закладені слизові глоткові залози і лімфатичні фолікули, які формують мигдалик глотки – tonsilla pharyngea – непарний, розміщений на задній стінці носоглотки. У слизовій оболонці мигдаликів у коней і свиней розміщені лімфатичні фолікули, а в мигдаликах великої рогатої худоби і собак – дифузна лімфатична тканина.

Мигдалик глотки може бути відсутній у великої рогатої худоби і собак. Трубний мигдалик – tonsilla tubaria– парний, розміщений на бокових стінках глотки біля отворів слухових труб. Ці мигдалики фолікулярної будови у свиней, із дифузної лімфоїдної тканини – у жуйних і коней. У м’ясоїдних трубного мигдалика немає. Навколо-надгортанний мигдалик – tonsilla patraepiglottica– розміщений в заглибині біля надгортанника у свиней і овець, відсутній у великої рогатої худоби і коней.

Лімфатичне захисне кільце (Пирогова, Вальдейра) утворюють мигдалики м’якого піднебіння (парні піднебінні, непарні м’якого піднебіння), язика, глотки (глотковий, трубні, навколо-надгортанний). З мигдаликів на поверхню слизової оболонки виходять лейкоцити фагоцитуючі мікроорганізми, виділяють антитіла проти збудників захворювань і антитоксини.

У стравоході слизова оболонка складчаста, особливо у черевній ділянці, де скупчення лімфатичних фолікулів формує мигдалик стравоходу – tonsilla oesophagea, який містить альвеолярні розгалуження залози.

В основі сліпих кишок, у товщі слизової оболонки є скупчення лімфоїдної тканини, які називаються мигдаликами сліпої кишки – tonsilla caecales.

Лімфоїдні утворення кишечника і шкіри. У тонкому кишечнику проходить біологічне знезараження вмістимого, яке досягається тим, що в слизовій оболонці розміщується велика кількість поодиноких лімфатичних вузликів та їх скупчення, які побудовані із ретикулярної тканини. Найбільші скупчення лімфоїдних утворень травного тракту тварин виявлено у мигдаликах, ізольованих лімфоїдних фолікулах і пеєрових бляшках.

Поодинокі лімфатичні вузлики – limphonoduli solitarii – знаходяться у вигляді невеликих заглибин між ворсинками і добре помітні на препаратах після набухання слизової оболонки у воді. Лімфатичні (пеєрові) бляшки, або агрегатні лімфовузли – limphonoduli aggregati, розміщуються у стінці кишки на стороні, протилежній прикріпленню брижі. У різних тварин форма, кількість і величина їх різна. Лімфатичні скупчення представляють собою чітко виражені ділянки слизової оболонки із заглибинами. У товстому кишечнику поодинокі лімфатичні вузли великі і зустрічаються частіше ніж у тонкому кишечнику. Скупчень лімфатичних вузлів небагато, і знаходяться вони тільки у початковому відділі ободової та сліпої кишок.

Тимус – thymus – непарний орган, який ще називають вилочковою залозою, зобною залозою, загрудним вузлом. Крім кровотворення, тимус забезпечує ще вироблення біологічно-активних речовин, які стимулюють утворення Т-лімфоцитів, зменшують вміст у крові інсуліну, кальцію і впливають на ріст тварин; розвинутий добре у молодих тварин, а з віком редукується.

Решту органів, що відносяться до органів кровотворення та імуногенезу вивчаються в розділах по вивченню лімфоїдної системи, травного апарату та ін.