Препарування серцево-судинної системи

Препарування серця. З грудної порожнини серце виймають з осердям та значними відрізками при серцевих судин. Для цього: аорту – біля хребта, краніальну порожнисту вену – біля 1-го ребра, каудальну порожнисту вену – біля діафрагми, а легеневі артерії й легеневі вени – з кореневою ділянкою легень. Біля верхівки серця поблизу грудної кістки перерізають зв’язки осердя.

Препарують серце у свіжому вигляді або після попередньої витримки у 5-10%-му розчині формаліну. Для тривалого зберігання відпрепаровані або заготовлені серця занурюють у консервуючий розчин так, щоб вони не здавлювались. З цією метою перед фіксацією просвіт при серцевих судин заповнюють ватою, а через порожнисті й легеневі вени вводять її у порожнини передсердь. Серце препарують у повній послідовності, починаючи з поверхнево розташованих структур.

Препарування осердя – перикарда (pericardium) починають з ознайомлення будови серця на стор. 52-53 (рис.17). Відділити осердя від серця можна тільки після проколу (випустити серозну рідину) і заповнення його порожнини повітрям. Осердя препарують пошарово: перший шар – зовнішній серозний листок осердя (плевра), який на бічних поверхня серця розрізають скальпелем і відшаровують, оголюючи другий, глибше розміщений волокнистий листок; третій – внутрішній серозний листок, який можна препарувати двома способами: перший - ззовні поступово руйнуючи дряпаючи рухами кінчика скальпеля волокнистий листок осердя до тих пір, поки не оголиться півпрозорий серозний листок; другий – після розтину осердя розсікаючи зсередини серозний листок осердя й відшаровуючи його від волокнистого листка, з яким він щільно з’єднаний.

Ознайомившись із пошаровою будовою осердя, розсікають його від верхівки до основи серця (краще справа). Визначають поверхні серця, вкриті осердям, за розміщенням при серцевих судин на його основі: порожнисті вени лежать справа, аорта і легеневий стовбур – зліва.

Продемонструвавши порожнину осердя, виймають з нього серце, на основі якого знаходять місце переходу паріетального листка серозної оболонки осердя (pericardium serosum) у його вісцеральний листок (епікард). Потім серце кладуть верхівкою до себе і, відтягнувши осердя, поступово відрізають його по лінії переходу паріетального листка серозної оболонки у вісцеральний. Разом з осердям з основи серця видаляють залишки інших органів (легень, трахеї й ін.).

Препарування присерцевих судин (аорти, легеневого стовбура, краніальної й каудальної порожнистих та легеневих вен) здійснюють на серці, звільненому від осердя, і полягає у видаленні із зазначених судин залишків осердя, пухкої сполучної та жирової тканин. Спочатку препарують присерцеві артерії, а потім – вени. У передній лівій ділянці основи серця між кінцями серцевих вушок знаходять легеневий стовбур, а справа і позаду від нього у центрі основи серця – аорту. Легеневий стовбур препарують від місця його виходу із шлуночка до кінця зрізу, при цьому видаляють жирову клітковину з артерії й суміжної ділянки міокарда. Далі препарують аорту та відрізок плечоголовного стовбура і лівої підключичної артерії, що відходять від неї у собаки. Глибше між стовбуром легеневих артерій, правим та лівим серцевими вушками відкривають початкові ділянки правої й лівої вінцевих артерій, які виходять з основи аорти. Перед препаруванням присерцевих вен знаходять праве передсердя, краніальну та каудальну порожнисті вени. Вентрально від місця впадіння останньої у передсердя відкривають кінцеві ділянки великої й середньої серцевих вен, які підходять з борозен серця, а у корів – і ліву непарну вену. Виділення легеневих вен та утворення ними при впадінні у ліве передсердя лакун здійснюють аналогічно. Завершують препарування присерцевих вен звільненням стінок передсердь від залишків пухкої й жирової тканини.

Препарування судин серця починають з ознайомленням форми серця, виявленням його вінцевих і повздовжніх борозен, які є основним місцем розміщення судин. На серці препарують вінцеві артерії – праву й ліву, а також серцеві вени – велику, середню й малі, видаляють епікард, що вкриває їх, і сполучну тканину. Артерії жовтуватого і вени – синюватого кольору, тонкостінні й розміщуються поряд, їх препарують одночасно. Препарування артерій серця і прилеглих вен можна виконати двома способами: перший – за ходом їх головних стовбурів від основи серця; другий – починаючи з периферичних гілок, розміщених у повздовжніх борознах серця (див. Практикум, с.123-126). Обидва способи препарування судин серця можуть поєднуватися.

Розкриття камер серця і присерцевих судин – основний етап у препаруванні серця, який проводиться після препарування присерцевих і серцевих судин. Метою – є вивчення особливостей будови стінок передсердь та шлуночків з їхніми похідними, розміщення венозних, передсердно-шлуночкових й артеріальних отворів, будови клапанного апарата.

Спочатку розкривають камери правої, потім – лівої частини серця. Способи розкриття серця: 1) щадящі, тобто з обмеженим розсіканням стінок камер серця та збереженням їхньої форми; 2) часткове або повне відсікання стінок камер для кращого огляду внутрішньої будови (інтер’єра) (див. Практикум, с.126-127).

Порожнини камер серця рекомендується вивчати після повного відсікання їхніх бічних стінок (метод-2), останні відрізають по борознах серця, які є їх зовнішніми межами.

При детальному вивченні внутрішньої будови устя присерцевих судин і камер серця придатний також метод послідовного розкриття серця за Жеденовим. У доповнення до основних методів розтину серця роблять ще такі розрізи: повздовжні (через обидві частини серця), горизонтальні (на різних рівнях), а також виготовляють інші спеціальні препарати окремих ділянок серця (наприклад волокнистий скелет і клапани, серцеві кісточки та ін.).

Препарування стінки серця. Епікард - epicаrdium - зовнішній поверхневий шар стінки серця вивчають після видалення осердя. На серці в ділянці шлуночків наносять поверхневі розрізи: один коловий, паралельно вінцевій борозні, й два бічних, паралельних повздовжнім борознам. Далі, з допомогою скальпеля відшаровують їх від міокарда шлуночків і передсердь. Знімаючи епікард з передсердь, демонструють його перехід на присерцеві судини, а далі в паріетальний листок перикарда. Міокард - miocardium і ендокард - endocardium – відповідно середня і внутрішня оболонки серця – препарують й вивчають на розкритому серці, порівнюючи при цьому розвиток міокарда передсердь, шлуночків і перетинки серця. Знаходять початок пучків м’язових волокон на волокнистих кільцях основи серця, визначають напрям і пошарове їх розміщення. Ендокард відшаровують за пінцетом / чи скальпелем від міокарда, визначають товщину, міцність, колір та ін.

Препарування волокнистого скелета серця. Скелет серця представлений волокнистими кільцями – передсердно-шлуночковими та артеріальними. У ньому є також два-три серцевих хряща, а у корів – дві серцеві кістки. Ліве і праве передсердно-шлуночкові волокнисті кільця знаходять у вінцевій борозні після видалення з неї епікарда, субепікардіальної жирової клітковини і судин. Після ознайомлення з їх структурою і формою, видаляють передсердя, залишаючи волокнисті кільця біля міокарда шлуночків. Волокнисте кільце легеневого стовбура препарують у місці виходу останнього із правого шлуночка. Ззовні видаляють епікард й пухку сполучну тканину по лінії прикріплення м’язових волокон правого шлуночка, всередині відшаровують ендокард по лінії прикріплення півмісяцевих клапанів. Аортальне волокнисте кільце виявляють біля початку аорти, на рівні основи півмісяцевих клапанів. У це кільце включені один-три серцевих хрящі (у коня, собаки) або дві кістки (у корів), які можна прощупати з боку просвіту аорти. Форму і розміри серцевих кісток та хрящів вивчають після видалення їх із серця.

Лімфатична система – systema lymphaticum – є складовою частиною серцево-судинної системи і включає в себе лімфатичні судини (капіляри, пост капіляри, судини, стовбури і протоки), які заповнені лімфою – limpha – прозоро-жовтувата рідина, утворена із тканинної рідини, клітинні елементи якої - лімфоцити і лейкоцити; і лімфатичні вузли – lymphonodi – бобоподібної і видовжено-овальної форми органи, розміщені по ходу відвідних лімфатичних судин; побудовані із сполучнотканинної строми і паренхіми, між якими розміщені синуси, виконують захисну (бар’єрну), дренажну функцію та імуногенезу, у них формуються фактори клітинного і гуморального імунітету, обмін між лімфою і кров'ю, депонується лімфа, завершується лімфоцитопоез; відводить жир із стінок кишок.

Рух лімфи у судинах здійснюється під впливом скорочення м’язових стінок лімфатичних судин і вузлів, внутрішньо-тканинного і внутрішньо-черевного тиску, скорочення скелетних м’язів, тиску фасцій, пульсації кровоносних судин, руху шлунково-кишкового тракту, притягуваної дії дихальних рухів (особливо при видиху).

За розміщенням лімфатичні судини підрозділяються на поверхневі і глибокі, але між ними буває багато анастомозів. Поверхневі лімфатичні судини відводять лімфу від шкіри і підшкірної сполучної тканини, а глибокі – відводять лімфу від м’язів, сухожилок, кісток, кісткового мозку і надкісниці, капсул суглобів і зв’язок, серозних і синовіальних оболонок та від всіх внутрішніх органів. Лімфатичні судини відсутні: в навколоплідних оболонках, епітеліальних тканинах, хрящовій тканині, рогівці, кристалику.

Основа вузла утворена капсулою і відхідними від неї всередину – трабекулами. Трабекули з’єднуючись між собою, утворюють сплетіння у вигляді губки. Паренхіма вузла утворена із густої ретикулярної тканини з великою кількістю ретикулоендотеліальних клітин. Ця тканина утворює фолікули, і мозкові або фолікулярні тяжі. Фолікули розміщені поблизу капсули і разом вони утворюють коркову речовину вузла. Фолікулярні тяжі, анастомозуючи між собою, формують сплетіння у центральній частині вузла, у так званій мозковій речовині. Фолікули і тяжі відділені від капсули і трабекул лімфатичними протоками, які утворюють крайній синус під капсулою і центральний синус всередині вузла. Обидва синуси з’єднуються між собою. Стінки синусів вистелені ендотелієм з обох сторін. Ендотелій синусів переходить в ендотелій приносних лімфатичних судин – vasa afferentia, які входять у вузол з його поверхні, і в ендотелій виносних судин - vasa afferentia, які виходять через ворота вузла – hilus. Синуси вузла пронизані тонкими волокнами ретикулярної тканини, і також, як і фолікули та їх тяжі, забиті лімфоцитами, внаслідок чого вони непомітні макроскопічно.

Отже, будова синусів лімфатичного вузла представляє собою скупчення лімфатичних судин, внаслідок чого, у вузлі сповільнюється потік лімфи, що сприяє виконанню ними певних функцій.

У ділянці голови розміщені три лімфоцентри – групи вузлів, що збирають лімфу: привушний – об'єднує поверхневі і глибокі привушні лімфовузли, нижньощелепний – складається з нижньощелепний і крило-подібного, і заглотковий – об’єднує медіальні й латеральні заглоткові, ростральні й каудальні під'язикові лімфовузли. Лімфу від органів шиї збирають поверхневий шийний лімфоцентр і глибокий, який складається з краніальних, середніх і каудальних глибоких шийних та реберно-шийного лімфовузлів. Від грудної кінцівки лімфа відтікає у пахвинний лімфоцентр, який об’єднує власне пахвинні лімфовузли, пахвинний лімфовузол 1-го ребра і ліктьові лімфовузли. Лімфатичні вузли грудних стінок і органів грудної порожнини об’єднані в 4 лімфоцентри: грудні - дорзальний, який утворений міжреберними й грудними аортальними і вентральний – краніальними і каудальними грудними лімфовузлами; середостінний – об’єднує краніальні середні і каудальні середостінні; та бронхіальний – об’єднує трахеобронхіальні (біфуркаційні), легеневі й середостінні вузли. Лімфатичні вузли стінок і органів черевної й тазової порожнини об’єднані у 8 лімфоцентрів, які розміщені в основному по ходу черевної аорти та її гілок: поперековий об’єднує ниркові, аортальні поперекові, власні поперекові, діафрагмально-черевний, яєчниковий та сім’яниковий вузли; черевний – черевні, печінкові, додаткові печінкові, селезінкові, шлункові, сальниковітапідшлунково-дванадцятипалокишкові; краніальний брижовий – краніальні брижові та лімфовузли порожньої, сліпої і ободової кишок; каудальний брижовий – однойменні й міхурові; клубово-крижовий – медіальні й латеральні клубові, крижові, підчеревні, відхідниково-прямокишкові,маткові і затульнийлімфовузли;клубово-стегновий (глибокий пахвинний) – клубово-стегнові і надчеревний;пахвинно-стегновий (поверхневий пахвинний) -поверхневий пахвинний, підклубовий та лімфовузли біля поперекової ямки; сідничний лімфоцентр – об’єднує сідничні й лімфовузол крижового горба. Лімфатичні вузли тазової кінцівки об’єднані в підколінний лімфоцентр, який включає поверхневі й глибокі підколінні лімфовузли.