2. Принципи бухгалтерського обліку у країнах снд

На сучасному етапі міжнародної інтеграції у сфері економіки посилилась увага до проблеми уніфікації бухгалтерського обліку. Зараз відомі два основні підходи до вирішення цієї проблеми: гармонізація і стандартизація.

Гармонізація обліку передбачає певну відповідність та злагодженість, дотримання принципів ведення бухгалтерського обліку і статистики, складання звітності групою країн чи їх об'єднанням, наприклад країнами ЄС, СНД. Гармонізація передбачає поєднання та взаємну відповідність законодавства країн щодо регулювання бухгалтерського обліку і статистики, існування в кожній країні своєї моделі організації обліку і системи стандартів. Головне завдання гармонізації полягає в тому, щоб вони суттєво не відрізнялись від аналогічних стандартів в інших країнах — членах співтовариства, тобто знаходились у гармонії один з одним.

Таким шляхом пішли країни Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), які опублікували низку нормативних документів, які називаються Директивами, або законами ЄЕС, зокрема, найбільш важливі серед них Четверта Директива "Про уніфікацію форм звітності і правил їх аудитування" (від 25 липня 1978 р.) і Сьома Директива "Про принципи складання консолідованої звітності" (від 13 червня 1983 p.). Вони є обов'язковими для виконання у всіх країнах, що входять до ЄЕС. Цей підхід до уніфікації обліку відносять до регіонального рівня.

У зв'язку з проголошенням Україною курсу на європейську інтеграцію Верховна Рада прийняла Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Европейського Союзу" від 18 березня 2004 p. № 1629-IV, який чітко визначає пріоритетні сфери адаптації законодавства України, зокрема бухгалтерського обліку компаній.

Зважаючи на розширення інтеграційних процесів у розвитку світового господарства, значної популярності набуває ідея стандартизації бухгалтерського обліку. Стандартизація обліку і статистики передбачає встановлення єдиних норм і вимог щодо бухгалтерського обліку і статистики, застосовування уніфікованого набору стандартів, що регулюють облікову подію та її відображення у звітності. Стандартизація дає змогу глобалізувати облікову політику, принципи і систему бухгалтерського обліку та звітності. Вона здійснюється в рамках уніфікації обліку на міжнародному рівні, яку проводить Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standards Committee, IASC). Під підходом стандартизації обліку розуміють те, що має існувати уніфікований набір стандартів для будь-якої облікової ситуації в будь-якій країні, а тому відпадає потреба в розробці національних стандартів.

Історична відокремленість країн та національні особливості зумовили розвиток різних підходів щодо ведення бухгалтерського обліку зі своїми особливостями, вадами та перевагами.

Тепер у світі склалися такі організаційні моделі обліку.

Англосаксонська модель. Основні принципи цієї моделі було розроблено у Великобританії і США. Основна ідея цієї моделі — орієнтація обліку на інформаційні запити інвесторів і кредиторів. Це зумовлено тим, що промислові революції в США і

Великобританії привели до того, що власники компаній (інвестори) відійшли від оперативного управління, передавши його професійним управлінцям. У цій ситуації фінансова облікова інформація стає важливим джерелом даних про становище компанії. З'явилася практика подання акціонерам управлінським персоналом фінансових звітів для контролю ефективності використанням ресурсів. Саме ця обставина визначила націленість фінансової звітності на інформаційні потреби інвесторів і кредиторів. Така орієнтація фінансового обліку в США і Великобританії властива йому протягом багатьох років. Більше того, в цих країнах було створено ринки і біржі цінних паперів, більшість компаній знаходила додаткові джерела фінансових ресурсів. Результат — фінансові звіти компаній значно відрізняються за аналітичністю, а визначення рентабельності господарської діяльності як однієї з характеристик ефективної роботи управлінського персоналу є метою фінансового обліку.

Для цієї моделі характерні: стабільна політична система; розвиненість економіки; всі правила (стандарти) приймаються професійними організаціями; високий професійний рівень облікових ринків, користувачів, сертифікації професійних кадрів; фінансова звітність спрямована на задоволення потреб інвесторів та кредиторів.

Разом з тим у британо-американській моделі немає: уніфікованих плану рахунків, облікових регістрів, форм звітності, що може бути й позитивною стороною цієї моделі. Ця модель обліку широко застосовується в Австралії, Великобританії, Ізраїлі, Ірландії, Іспанії, Індії, Канаді, на Кіпрі, у Мексиці, Нідерландах, а також у країнах Центральної Америки.

Континентальна модель. Цієї моделі дотримуються у більшості країн Європи і в Японії. Вона передбачає тісний зв'язок бізнесу з банками, які в основному і задовольняють потреби фінансових компаній. Бухгалтерський облік регламентується законодавчо, характеризується значним консерватизмом. Орієнтація на управлінські запити кредиторів не є пріоритетним завданням обліку. Навпаки, облікова політика спрямована насамперед на задоволення вимог уряду, зокрема щодо оподаткування згідно з національним макроекономічним планом.

Крім того, уряди цих країн вимагають публікувати деяку інформацію про компанії, тому останні змушені готувати фінансову звітність, проте в менш деталізованому вигляді, ніж це потрібно для захисту інтересів кредиторів. Отже, континентальна модель використовується в країнах зі стабільною політичною системою, розвинутою економікою і має такі особливості: фінансовий звіт спрямований на задоволення потреб банків, облікові регістри регламентуються законодавчо, облікова практика зорієнтована на задоволення потреб уряду, зокрема показників макроекономічного рівня.

У групу країн континентальної моделі входять Австрія, Бельгія, Греція, Єгипет, Італія, Норвегія, Португалія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія та інші.

Південноамериканська модель. За винятком Бразилії, державною мовою якої є португальська, країни цієї моделі об'єднує спільна мова — іспанська. Основною відмінністю такої моделі від зазначених вище є перманентне коригування облікових даних на темпи інфляції. У цьому облік орієнтований на потреби державних планових органів, а методи обліку, які використовуються на підприємствах, досить уніфіковані. Інформація, необхідна для контролю, спрямована на виконання податкової політики. Це значно спрощує і підвищує ефективність роботи урядових органів.

Отже, південноамериканську модель бухгалтерського обліку використовують країни з такими характеристиками: нестабільна політична система; нерозвинута економіка; фінансовий звіт спрямований на задоволення потреб державних органів; облікові стандарти регламентуються законодавчо; методики обліку, які використовуються, — уніфіковані; постійне коригування облікових даних відносно темпів інфляції; облік зорієнтований на державні органи.

Ця модель є характерною для Аргентини, Еквадору, Бразилії, Перу, Чилі та інших країн.

Інтернаціональна модель ООН набуває дедалі більшого розвитку. Вона зумовлена потребами міжнародного погодження обліку насамперед з міжнародних валютних і ринкових інтересів. Тільки незначна кількість великих корпорацій може тепер стверджувати, що їхні річні фінансові звіти відповідають міжнародним обліковим стандартам.

У Сполучених Штатах Америки одноманітність та достовірність бухгалтерської інформації (фінансового обліку) забезпечуються за допомогою, так званих загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку (Generally Accepted Accounting Principles — GAAP), які виконують роль стандартів бухгалтерського обліку. Стандарти GAAP є міжнародно прийнятими та цілком сумісні з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (International Accounting Standards — IAS), які буде розглянуто нижче. Стандарти IAS та GAAP побудовані на тих самих концепціях ведення обліку та побудови бухгалтерської звітності, але порівняно з IAS стандарти GAAP детальніші.

До складу GAAP входять такі документи.

Стандарти (формулюються Радою зі стандартів фінансового обліку), що публікуються у вигляді Положень про стандарти бухгалтерського обліку (Statements of Financial Accounting Standards), які разом з бюлетенями із дослідженнями у галузі бухгалтерського обліку та "Думками" (Opinions — видання Ради) утворюють "Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку" (Generally Accepted Accounting Principles — GAAP) США.

Крім того, GAAP включають методи ведення обліку, які стихійно вкоренилися у різних галузях як загальновизнані. Вони узагальнюються та видаються як звіти Американського інституту дипломованих громадських бухгалтерів про існуючі методи обліку (ЮРА Statements of Position). Також цей інститут видає посібники про ведення бухгалтерського обліку та аудиту (Accounting and Auditing Guidelines) та технічні бюлетені (Technical Bulletins), які видаються Радою зі стандартів фінансового обліку.

За час свого існування, з 1973 р. Рада зі стандартів фінансового обліку випустила більше 100 Положень про стандарти фінансового обліку та 6 Положень про концепцію обліку. З них близько 10 % пов'язано з вирішенням нових проблем фінансового обліку та стільки ж з вирішенням проблем, специфічних для тієї чи іншої конкретної галузі. Решта 80 % пов'язані з переглядом раніше прийнятих стандартів.

Закладені в основу GAAP принципи викладено в розроблених Радою зі стандартів фінансового обліку Положеннях про концепцію фінансового обліку (Statements of Financial Accounting Conception— SFACS).

SFAC № 1 "Цілі фінансової звітності комерційних підприємств" Мета: визначення цілей фінансового обліку.

Зміст: Визначає інвесторів та кредиторів як користувачів, для яких надається фінансова інформація про діяльність компаній. Визначає мету надання фінансової звітності — задоволення потреб даних користувачів у фінансовій інформації про компанію.

SFAC № 2 "Якісні характеристики інформації бухгалтерського обліку".

Мета: зазначає критерії (вимоги), котрим має відповідати інформація, яка є у фінансових звітах компанії.

Зміст. Вимоги до фінансової звітності компаній розподілені на дві групи залежно від важливості:

– першочергові вимоги: цінність для користувача (своєчасність; прогностична цінність; цінність з точки підтвердження або коригування раніше зроблених прогнозів); надійність, вірогідність (забезпечення вірогідного уявлення про діяльність компанії, можливість перевірки, нейтральність);

– другорядні вимоги: можливість зіставлення; постійність.

SFAC № 3 замінено Положенням SFAC № 6. SFAC № 4 "Питання звітності некомерційних підприємств".

Мета:  відображає специфіку звітності некомерційних підприємств.

Зміст. Загальні вимоги щодо звітності некомерційних організацій, її адресати та характеристики.

SFAC № 5 "Визнання та вимірювання показників у фінансових звітах комерційних підприємств".

Мета: доповнює SFAC № 2 та визначає, коли та за яких обставин дані бухгалтерського обліку мають відображатися у фінансовій звітності компанії. Зміст. Містить такі розділи:

– критерії визнання даних у фінансовому обліку: визначення показників; вимірюваність даних; цінність для користувача; надійність;

– критерії вимірювання: на основні витрати (витрати як основа бухгалтерського обліку);

– припущення відносно об'єкта обліку: об'єкт обліку — самостійна господарююча одиниця (юридична особа); безперервність діяльності об'єкта обліку; наявність одиниці вимірювання; періодичність проведення обліку щодо певного інтервалу часу;

– принципи ведення фінансового обліку: принцип витрат; принцип доходу; співвідношення доходів та витрат; повне розкриття даних обліку.

– обмеження ведення фінансового обліку: співвідношення "витрати — результат"; суттєвість відображуваних операцій ("поріг визнання" господарських операцій); галузеві особливості; консерватизм.

– перелік фінансових звітів загального призначення: балансовий звіт; звіт про прибутки та збитки; звіт про рух грошових коштів; звіт про акціонерний капітал; звіт про сукупний прибуток.

SFAC № 6 "Елементи фінансових звітів комерційних організацій".

Мета: визначає 10 елементів фінансових звітів компаній та містить перелік критеріїв класифікації бухгалтерської інформації відповідно до цих критеріїв.

Зміст. Містить елементи (загальні позиції) фінансової звітності: доходи, витрати, прибутки, збитки, активи, зобов'язання, власний капітал, інвестиції власників, виплати власникам, сукупний кінцевий прибуток.