2. Класифікація та оцінка основних засобів

Основні засоби – це засоби праці: будівлі, споруди, обладнання, транспортні та інші засоби, без яких поряд з матеріальними та трудовими ресурсами підприємству неможливо здійснювати господарську діяльність.

Відмінною рисою основних засобів є тривалість їх використання, в результаті чого вони поступово зношуються і передають свою вартість (за допомогою нарахування амортизації) на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт або наданих послуг).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і розкриття про них інформації в фінансовій звітності регламентується П(С)БО 7 «Основні засоби».

Згідно з п. 4 П (С) БО 7 основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних або соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об'єкт основних засобів – це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього.

Подібними вважаються об'єкти основних засобів, які виконують однакову функцію і мають однакову справедливу вартість.

Згідно П(С)БО 7 об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Завданнями бухгалтерського обліку основних засобів є:

– документальне, правильне і своєчасне відображення в облікових регістрах інформації про наявність та рух (надходження та вибуття) об'єктів основних засобів з урахуванням їх належності підприємству;

– забезпечення контролю за їх збереженням;

– визначення ступеня їх зношеності;

– визначення витрат на відновлення основних засобів і т.п.

Тому важливо правильно класифікувати наявні у підприємства об'єкти основних засобів.

Основні засоби класифікуються:

– за належністю – власні (тобто належать даному підприємству) та орендовані (тобто знаходяться в тимчасовому його користуванні);

– по використанню – діючі (тобто знаходяться в експлуатації) і недіючі (що знаходяться на складі, в запасі і т.п.);

– щодо участі в діяльності підприємства – виробничі (засоби які беруть участь в сфері матеріального виробництва і обслуговують його) і невиробничі (кошти, які не беруть участь прямо чи опосередковано в процесі виробництва, а призначені для цілей невиробничого споживання, житлового та соціально-культурного обслуговування трудящих ).

Для цілей бухгалтерського обліку враховуються всі основні засоби підприємства: виробничі і невиробничі.

В залежності від цільового призначення і характеру виконуваних функцій основні засоби поділяються на «групи», наприклад «будівлі та споруди», «машини і обладнання», «транспортні засоби», «інструменти, пристосування, інвентар», «інші кошти». Для обліку власних основних засобів призначені балансові рахунки 1-го класу «Необоротні активи», а для обліку орендованих основних засобів використовуються позабалансові рахунки 0-го класу з відповідними субрахунками.

Важливою умовою правильної організації обліку основних засобів є також єдиний принцип їх оцінки.

Розрізняють такі види оцінки основних засобів: первинну, залишкову, відновну і ліквідаційну.

Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість будівництва, виготовлення або придбання об'єкта, включаючи витрати з доставки та встановлення на місці використання з урахуванням страхових платежів під час транспортування, державну реєстрацію та інші витрати, тобто фактичну (справедливу) собівартість, яку об'єкти основних засобів мали на момент введення в експлуатацію.

Справедлива вартість – це сума, в результаті якої може бути проведений обмін активу або оплата зобов'язань в результаті операцій між поінформованими, зацікавленими і незацікавленими сторонами.

Залишкова вартість – це різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу.

Ліквідаційна вартість – це сума, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних засобів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Відновлювальна вартість – це вартість їх відтворення (споруди, виготовлення, придбання) в сучасних умови, при сучасному рівні цін, норм і розцінок. Відновлювальна вартість забезпечує більш реальне планування нових капітальних інвестицій.

В облікових цілях термін "відновна вартість" застосовується для позначення вартості основних засобів, отриманого в результаті їх переоцінки, на відміну від первісної вартості, яка відповідає фактичним витратам на придбання об'єктів основних засобів.

Основні засоби підприємствами, установами, організаціями обліковуються за первісною вартістю. Залишкова вартість є показником реальної вартості основних засобів на звітну дату. У бухгалтерському балансі окремими статтями показують: первісну вартість основних засобів, суму їх зносу та залишкову вартість. До підсумку балансу основні засоби включаються за залишковою вартістю.