4. Калькуляція

Калькуляція собівартості – це визначення розміру витрат в грошовій формі як по окремих видах діяльності, виробничих процесах, структурних підрозділах, так і в цілому по підприємству на виробництво (збут) одиниці виконаних робіт (послуг) за допомогою економічно обґрунтованих методів, приведено на рисунку 1.20.

Калькуляція – це процес визначення собівартості всієї продукції та її окремих видів

Групування витрат

ІІ. За статтями калькуляції:

ІІІ. За метою:

• постійні

• змінні

ІV. За способом віднесення на собівартість

V. Відповідно до обсягів виробництва

І. За економічними елементами:

• основні (прямо пов'язані з виробництвом)

• додаткові (обслуговування і керівництво)

• матеріали

• заробітна плата

• соціальні відрахування

• витрати на утримування устаткування

• загально виробничі

• адміністративні

• витрати на збут

• інші

• прямі (відносяться за первинними документами)

• непрямі (розподіляються пропорційно)

• матеріальні витрати

• витрати з оплати праці

• відрахування на соціальні заходи

• амортизація

• інші операційні витрати

• інші витрати

Методи калькуляції

Нормативні

Ненормативні

• використання попередньої нормативної калькуляції

• порівняння фактичної і нормативної калькуляції

Простий

Позамовний

Поетапний

• 1 вид продукції

• невеликі витрати

• короткий виробничий цикл

за кожним замовленням окремо

обчислення собівартості на різних етапах

Рисунок 1.20 – Калькуляція, як метод бухгалтерського обліку

Складовою частиною планування діяльності підприємства є планування собівартості. Планування собівартості – це система техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що формують собівартість валової продукції і витрат, які включаються до складу собівартості товарної продукції.

Розрахунки планової собівартості окремих видів продукції, товарної і валової продукції використовуються для:

– визначення потреби в оборотних коштах;

– планування маржинального доходу і прибутку, точки беззбитковості;

– визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому;

– визначення ефективності використання ресурсів різними підрозділами підприємства;

– для формування цін на продукцію, товари і послуги;

– для цілей внутрішньофірмового планування.

Облік фактичних витрат на виробництво і збут надає інформацію, яка використовується для контролю використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Порівняння даних фактичної і планової калькуляції дозволяє виявити чинники, що негативно впливають на зростання витрат, визначити напрями зниження собівартості продукції. Фактична собівартість продукції дозволяє визначити рентабельність окремих видів продукції, що служить індикатором диверсифікації виробництва продукції на підприємстві, механізмом визначення маржинального доходу, зміни в цінах.

Основним документом, що регламентує формування виробничої собівартості і собівартості реалізованої продукції є П(С)БО 16 «Витрати». На підставі даного стандарту розробляються галузеві методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції.

Згідно п.11 П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції(робіт, послуг) (рахунок 90) складається з:

– виробничої собівартості продукції(робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;

– нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

– наднормативних виробничих витрат.

У виробничу собівартість продукції (рахунок 23) включаються:

– прямі матеріальні витрати (вартість сировини і основних матеріалів, які створюють основу виробленої продукції, купувальні напівфабрикати і комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат);

– прямі витрати на оплату праці (заробітна плата і інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат);

– інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, орендна плата, амортизація, витрати від браку, складові вартості остаточно забракованої продукції і витрати на виправлення браку, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкту витрат);

– змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальновиробничі витрати (п.п.15,16 П(С)БО 16 «Витрат»).

Зважаючи на специфіку виробничо-технологічних процесів, підприємства самостійно визначають склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт і послуг).

Для калькуляції собівартості продукції застосовуються різні методи залежно від типу і галузі виробництва, особливостей технологічного процесу, виробничої структури підприємства, види і характеру продукції, що випускається:

– простий;

– позамовний;

– попередільний (попроцесний);

– нормативний.

Простий метод калькуляції застосовується підприємствами, що випускають однорідну продукцію, не мають незавершеного виробництва (виробництво електроенергії, газу, видобуток корисних копалин). Всі виробничі витрати, понесені підприємством протягом звітного періоду, складають собівартість продукції. Виробнича собівартість продукції визначається діленням загальної суми виробничих витрат на кількість виробленої продукції.

Позамовний метод застосовується на підприємствах, де об'єктом калькуляції є замовлення (договір) на виріб, роботу, послугу, що є характерним для індивідуального і дрібносерійного виробництва (важке машинобудування, металообробка, сфера послуг, будівельні, ремонтні, науково-технічні роботи, меблеве виробництво). Облік витрат ведеться накопичувальний по кожному замовленню, вся сума витрат по закінченню виконання замовлення складатиме його собівартість. Якщо замовлення об'єднує виробництва декількох одиниць продукції, собівартість одиниці визначається діленням загальної суми на кількість завершених одиниць.

Попередільний (попроцесний) метод застосовується, якщо технологічний процес виробництва складається з декількох стадій (переділів) (металургія, машинобудування, деревообробка, харчова, хімічна промисловість). На цих підприємствах з одного виду сировини може виготовлятися декілька видів продукції. Цей метод припускає можливість використовувати два варіанти калькуляції: напівфабрикатний і безнапівфабрикатний.

При методі напівфабрикату собівартість визначається по кожному переділу. Собівартість переділу включає витрати попереднього переділу і витрати поточного переділу. Таким чином, собівартість останнього переділу є собівартістю готової продукції.

При безнапівфабрикатному варіанті по кожному переділу визначаються витрати для кожного виду продукції. Собівартість готової продукції визначається як сума витрат по всіх переділах.

Нормативний метод калькуляції припускає, що облік відбувається по нормах і нормативах і відхиленнях від них. Цей метод може застосовуватися на будь-яких підприємствах. Дозволяє оперативно виявляти відхилення від норм, місця і причини їх виникнення, розробляти заходи щодо зниження собівартості продукції, робіт і послуг.

Література: ([18], с. 79-90; [17], с. 80-91; [16],с. 76-84).