10. М. Коцюбинський – новеліст. Аналіз творів «Цвіт яблуні» та «Що записано у книгу життя»

І період творчості М. Коцюбинського: «Андрій Соловійко», «Дядько та тітка», «Харитя», «Ціпов’яз»: співчуття до знедолених, нахил до психологізму, використання фольклорних мотивів + звернення до внутрішнього світу дитини («Для загального добра»).

ІІ період – «Дорогою ціною», «Відьма»: ширше заглиблення у внутрішній світ людини, відходить від літературної манери попередників; елементи перенесення уваги на внутрішній світ як засіб відтворення навколишньої дійсності.

ІІІ період - абсолютне утвердження імпресіонізму: «Цвіт яблуні», «Сміх», «Він іде», «Persona grata», «Intermezzo». Тут проявляється специфічна властивість його художньої творчості: переключення уваги на процеси і явища індивідуальної свідомості – пам'ять, враження, ідеали.

ІV період – «Сон», «Подарунок на іменини», «Що записано у книгу життя», «Тіні забутих предків», мініатюри «Хвала життю» та «На острові»: сповідував гімн життю, почуття краси, природи.

Коцюбинський – імпресіоніст.

Імпресіонізм – лаконізм, яскравість форми, передачі думки, настрою, комплексу складних переживань, зміна детальних описів системою безпосередніх вражень, що в кількох штрихах описують картину. Імпресіонізм – аналітичний, тільки не у Коцюбинського. Для нього характерні: демократична ідейність; пластика зображень; яскрава образність; мінливий рух психіки, оточення – суміш плутаних і неповторних вражень; прагнення до фіксації швидкоплинного; контрасти.

«Цвіт яблуні» - авторське жанрове визначення – ескіз. Відрив Коцюбинського від побутово – реалістичної традиції. Відвертість, щирість сповіді оповідача + тонкі імпресіоністичні малюнки, мозаїка образів: зорових, звукових, чуттєвих (лампа, що освітлює кімнату, в якій помирає його дитина – боротьба за життя; калатало нічного сторожа і свист, що виривається з дитячих грудей; раптовий бій годинника). Головний герой – батько – письменник, який спостерігає за тим, як помирає його дитина. Автор показує поєднання в образі головного героя - батька, який страждає через неминучу смерть дитини та письменника, який прагне запам’ятати усі деталі цього страшного дня, аби потім використати у своєму творі. Він ловить кожну жахливу дрібницю, бо все воно йому здасться «…як матеріал». Раптом сліпуче сяйво заливає подвір’я – цвіт яблуні (контраст). І батько несе своїй вже померлій дитині цілі пригорщі цвіту. Ідея перемоги життя над смертю та одержимості людини творчістю.

«Що записано у книгу життя» (коротенько про: стара мати при смерті, лежить на підлозі у хаті сина та невістки, сім’я бідує, не мають чого їсти, бабця кличе смерть, а та все не приходить. Просить сина завести її умирати до лісу (у сім’ї не вистачить грошей на похорон), після недовгих вагань він погоджується, відвозить матір у ліс і лишає там. Вже під’їжджаючи до села передумує і збирається вертатись за нею).

Що записується в книгу життя – це є саме життя, і смерть є його невід’ємною частиною. Трагічне звучання втору підкреслено натуралістично – експресивними описами тіла старої, що помирає. Окрім особистої трагедії старої жінки, непотрібної навіть, здавалось би, найріднішим людям, спостерігаємо трагедію синового вибору між любов’ю до матері та бажанням вижити самому і врятувати родину від голоду. Цей вимушений вибір ставить людину в позицію фактичного вбивці (відвозить матір у гай помирати!).

Зрештою син повертає "назад, по бабу", неначе християнська любов перемагає скажений голод. Остання фраза твору доводить, що це повернення не грунтується на духовному просвітленні сина, адже він повертає назад "по бабу", не "по матір".

Смерть в новелі супроводжується екзистенціалами туги, страждання, болю, відчаю. Теза "старе мусить вмирати, молоде жити" додає відтінку жорстокості. Розкриття істинної прихованої сутності людини відбувається в "межовій" ситуації, перед лицем смерті близької людини — матері. Назва новели вказує на діалектику життя (безсмертя) і смерті. Загальне звучання твору можна схарактеризувати як суто трагедійне, що не характерно для більшості творів М. Коцюбинського.