8. Жанрова своєрідність і. Кочерги. Історична онова, конфлікти й характери драматичної поеми «Ярослав Мудрий».

В шуканні матеріальних засобів І.Кочерга береться за написання агітаційних п’єс для кооперації («кооперативні п’єси»): «Навчила доля, де шлях на волі» 1929, «Про що жито співає» 1929, «Павук у колгоспі» («Павук у сметані») 1930. Більшість критиків зустріла ці п’єси неприхильно. Вказують на такі вади: схематичність, примітивність, наївність (відбивають поверхове знайомство драматурга з тогочасним життям на селі), безвідповідальна ідеалізація. Паралельно з цим Кочерга пише такі п’єси, які йому до смаку («Ліза не лізе у воду»). Зумів оновити жанр водевілю, переніс традиції міського водевілю на український грунт. Наявні й інші жанри: феєрії – «Марко у пеклі» (органічно поєднав фантазію і дійсність), драматична поема «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий» (це мала бути п’єса-трагедія), драма «Нічна тривога», комедія «Натура і культура», п’єса-одноактівка «Вигнанець Вагнер», п’єси для дітей «Чорний вальс». Пише літературно-критичні статті «У майстерні драматурга», «Велике мистецтво малих форм».

«Ярослав Мудрий» - драматична поема. Вдруге після «Свіччиного весілля» звертається до історії Києва. Основна ідея твору закладена в словах Я.Мудрого – «нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь вітчизні». Спочатку хотів написати п’єсу-трагедію, але конфлікти, які постають у творі не мають трагедійної розв’язки – показана підтримка Ярослава і киянами, і Новгородом, і Іриною. У п’єсі звертається до образу реального історичного діяча. Розповідь у нього обмежена 1034-1038 роками, коли йому вдалося приборкати міжусобні чвари. Традиційна архітектоніка п’єси – 5 дій (1-«Сокіл», 2-«Закон і Благодать», 3-«Квітневий сніг», 4-«Каменщик і князь», 5-«Гуслі і меч»). П’єса гармонійно злагоджена – це проявляється у характерах: рішучому Журейко – відповідає ніжна Милуша. П’єса написана після повернення автора з Уфи до Києва, тому пройнята ідеєю служіння батьківщині, схожа на гімн рідному народові. Так як Кочерга належить до письменників «народжених епохою Великої вітчизняної війни», тому у творі відчувається патріотичне піднесення, піднесення величі слов’янських народів, спростовує «норманську теорію» походження слов’янських народів. Ярослав: суперечливий характер (протиріччя між двома напрямками його творчої енергії – бойовим і миротворчим. Суперечність у тому, що він має мечем встановлювати мир на землі – «Раніш Закон, а потім Благодать»). Кудрявцева каже про натяк на сталінські репресії та беззаконня («признай хоч раз, що ти лукав єси»). Наявна внутрішнє роздвоєння людини – між обов’язком авторитарного державного діяча і суб’єктивно чесної людини (видно навіть у тому, що персонажі дають йому паралельні, різні характеристики).

9. Роман п. Куліша «Чорна рада»: своєрідність погляду на історію, романтична насиченість твору.

Історичний аспект: в епілозі Куліш назвав свій твір не романом, а хронікою у драматичному викладі. Автор залучив низку історичних джерел: літопис Самовидця, Історію Русів, худ творів: «Тарас Бульба», «Сава Чалий». Куліш висвітлює найтемнішу епоху в історії України, що виявила справжні причини політичної кризи в державі.

В основі – історичний факт: Після смерті Б.Хмельницького: на Правобережній Укр. гетьман – Павло Тетеря, на Лівобережній – Яків Сомко, невигідний рос владі, бо прагне об’єднати укр. землі. На його місце претендує Іван Брюховецький, який випрошує у царського уряду згоду зібрати «чорну раду», підкупляє маси різними обіцянками, його обирають гетьманом. Так починається період «Руїни».

На думку автора, Рада всіх станів козацтва у Ніжині 1863 року стала фатальною для України. Вирішальну роль у раді зіграла чернь та простолюд (саме тому Чорна – у ній брали участь прості люди, «чернь»). Значення ради обернулось на чорну сторінку в історичному житті українського народу. Чернь постає такою, що здатна змести зі свого шляху будь – яку благородну ідею чи постать. Поле під Ніжином сприймається як символічна картина розбитої і пограбованої України.

В. Петров вважає провідним принципом роману антитезу та негоціацію. У структурі роману виокремлюються опозиції: Сомко – Брюховецький; Шрам – Пугач; козацька старшина – міщанство; шляхта – голота.

Центральна антонімія: індивід і маси.

Івашків: Боротьбу Юрюховецького та Сомка за гетьманство можна звести до питання боротьби за створення з українців середини 17 століття народу – юрби чи народу – нації.

З художньою правдою зобразив зовнішні і внутрішні аспекти життя українського суспільства напередодні і під час «чорної ради». Куліш прагнув обґрунтувати історичну безперспективність як ідей Сомка, (який не зміг нав’язати юрбі свої національно – державницькі переконання), так і Брюховецького (прагнув зробити з народу сіру масу, в якій людина деградує інтелектуально, морально і духовно).

Роман – панорамний. Куліш широко охоплює минувшину, зображує побут і звичаї різних верств народу, його боротьбу за свободу. Письменник колоритно, в річищі традиції Гоголя змальовує представників низового і городового козацтва, селян, міщан. Такий широкий типаж дозволив йому відтворити спектр життєвих позицій та ідеологій, які вони сповідують. Водночас Куліш індивідуалізує своїх героїв, наділяючи їх неповторними рисами характеру.

Романтичний:

Автор застосовує «романічну», тобто любовну сюжетну лінію: любовний чотирикутник (Кирило Тур – Петро Шраменко – Леся Черевань – Яким Сомко). Зобразив і романтичний образ пророка, жебрака, співця, незвичайної людини: Чоловік Божий, Василь Невольник, батько Пугач.

Характерним представником народу є образ «Божого чоловіка», людини національно свідомої, яка за розумінням державотворчих прагнень України стоїть вище за селян, міщан та козацьку старшину. Він своїм натхненним співом дум та історичних пісень пробуджує в слухачів національну тугу над долею Батьківщини. Його образ змальовано романтичними фарбами: це виняткова людина, осліплений турками козак, який чинить благородні вчинки. На його образі романіст порушує проблему народу і співця.

У галереї образів представників народу по-романтичному яскраво виділяється постать завзятого січовика, батька Пугача. Він стоїть на сторожі засад життєдіяння демократичної козацької республіки. Правдолюбство визначає логіку вчинків Пугача.

У річищі гоголівського романтичного дискурсу зображується образ запорожця Кирила Тура, бунтарської вдачі і характерника. В житті він некорисливий, невибагливий до побутових умов. Його манять пригоди і незвичайні подвиги, у пошуках яких навіть хоче з побратимом Богданом помандрувати у далеку Чорногорію.

Великою творчою вдачею Пантелеймона Куліша було створення на засадах романтичної поетики образу гетьмана Якима Сомка. Він молодий, стрункий і вродливий, ідеальний романтичний герой. У портреті Сомка проступають індивідуальні риси героя.

Образ Івана Шрама твориться романтичними засобами. Він нагадує героя Айвенго-пілігрима (мандрівника) Вальтер Скотта. Це і козак, і священик, подорожній богомолець.