5. Розвиток бурлескної традиції в літературі кінця XVIII – першої половини хіх століття. «Енеїда» і.Котляревського як видатний бурлескно-травестійний твір

Бурлеск (вiд iталiйського burla – жарт) - вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов'язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою. На час створення української «Енеїди» Б. був явищем далеко не новим у лiтературi. Ще в добу Ренесансу з’явилися твори, в яких у жартiвливому, «зниженому» тонi розповiдалось про поважнi подiї, явища й осiб, якi ранiше були предметом «високої поезiї». Широкого розвитку набув бурлеск у XVII-XVIII ст. ст., коли було написано чимало комiчних поем, якi становили жартiвливу переробку того чи iншого вiдомого зразка «високої» поезiї. Такi поеми називають також травестiйними. В них певнi поважнi або й величнi герої виступають як би «переодягненими» в невiдповiдне вбрання, дiють у комiчних ситуацiях, роблять вчинки, якi викликають смiх, отже, змальовуються в «зниженому» виглядi. Особливо «повезло» щодо бурлескних переробок «Енеїди» Вергiлiя (вже в XVII ст. з’явилися переробки її iталiйською мовою – Лаллi, французьскою – Скаррона, в XVIII ст. нiмецькою мовою – Блюмауера, росiйською – Осипова та iн.).

Травестiя (iтал. travestire – перевдягати) – рiзновид жартiвливої, бурлескної поезiї, коли твiр iз серйозним чи героїчним змiстом та вiдповiдною формою переробляється, «перелицьовується» у твiр комiчного характеру з використанням панiбратських, жаргонних зворотiв. Першим явищем травестiї вважається «Батрахомiомахiя» – травестiя на «Iлiаду» Гомера, здiйснена в античну добу Пiгретом. Травестiя як жанр з’явилася в Iталiї (XVII ст.). Найвiдомiший майстер цiєї форми – французський поет П. Скаррон, автор поеми «Вергiлiй навиворiт». Зверталися до травестiї i в росiйськiй лiтературi: В. Майков, «Єлисей, або Роздратований Вакх»; М. Осипов, «Вергiлiєва Енеїда, вивернута навспак». Травестiя не обмежується певним жанром, може бути, наприклад, повiстю, як-от «Рекреацiї» Ю. Андруховича. Травестiя вiдмiнна вiд пародiї, в котрiй сатиричний змiст зберiгає серйозну форму, витриману в манерi пародiйованого твору.

Розвиток бурлеска в українськiй лiтературi XVIII ст. Тут мали значне поширення бурлескнi вiршi. Це були, по-перше, пародiї на твори релiгiйного характеру (пародiйнi iрмоси, тропарi, кондаки, гумористичнi величання вареникiв-мученикiв, горiлицi-мученицi, пародiї колядок, молитов тощо). Другою поширеною на Українi формою бурлеска були жартiвливi твори, здебiльшого на релiгiйнi теми (зокрема рiздвянi i великоднi вiршi, якi давали жартiвливу обробку вiдомих християнських легенд), рiдше на побутовi теми. Українськi автори переносили дiю в побутову обстановку старого українського села, переодягали бiблiйнi персонажi i християнських святих у своїх землякiв. Релiгiйнi мотиви й сюжети, подаючись у зниженому тонi з виразними ознаками мiсцевого українського побуту, ставали предметом веселої розваги. Складачами й поширювачами бурлескних вiршiв на Українi були, головним чином, «мандрiвнi дяки» та школярi (студенти Киiвської академiї та рiзних колегiумiв).

Важливі поняття:

Шароварщина — поверхове, несерйозне, побутове потрактування української історії, культури, мови, традицій. Накшталт, зведення національного самовираження до національної кухні (сало, борщ, вареники, горілка), козацької атрибутики (шаровари, гопак). Термін «шароварщина» - означення негативне. Так у нас називають культуру низької якості, яка спекулює на національних мотивах. При цьому особливо активно вона розвивалась і плекалася владою в радянські часи.

Котляревщина - Вся літературна продукція початку XIX ст., що так чи інакше наслідувала чи копіювала «Енеїду», в історії української літератури, має титул котляревщини. Спочатку термін цей уживалося в критичних оцінках: означали ним те, від чого відштовхувалися, всю немалу спадщину літературну початків XIX ст. Згодом він набирає історико-літературного значення. Сергій Єфремов у своїй «Історії українського письменства» характеризує котляревщину, як «обивательську літературу»: «Взагалі всі письменники, що силкувалися наслідувати автора “Енеїди», найбільш переймали його зверхню манеру й не дбали цілком про внутрішню вартість». (представники Павла Білецького-Носенка, Порфира Кореницького, Степана Олександрова, Якова Мішковського, Костянтина Пузину, Михайла Макаровського, Остапа Рудиковського та ін..). Микола Зеров вказував на відмінність між Котляревським і “котляревщиною”: Котляревський при всій своїй бурлескній манері, причетний до ідейного життя доби: світла голова, плястичність уяви і мови. Котляревщина ніде не досягає ні ідейної, ні художньої височини Котляревського. Три риси визначають літературне обличчя епіґонів Котляревського: 1) провінціяльно-обивательська природа письменника, 2) грубо-гумористичне трактування народного побуту, 3) образна, конкретна, з нахилом до вульґарности, мова.

«ЕНЕЇДА» - вперше видана у 1798 р., перша друкована книга, написана народною українською мовою, від неї зазвичай датується початок становлення і розвиток сучасної української літератури. Перший твір нової української літератури, а сам автор - її засновник, що заклав фундамент літературної мови на народній основі.

«Енеїда» за жанром — ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна — події подаються в розповідній формі; травестійна — античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні). Опрацьовуючи сюжет свого твору, І.Котляревський узяв з поеми Вергілія лише основну сюжетну лінію та імена головних героїв.

Гумор «Енеїди» — не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст. і початок XIX ст.) і заглянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жадобу народу до волі.

• Герої діють відповідно до українських звичаїв, їдять українські страви, співають українські пісні і в поемі говориться про українські села та міста, історію та сучасність.

• Рай та пекло населені ним відповідно до уявлень народу, як це зображене в народних легендах та піснях. У раю — убогі вдови, сироти, ті, які «проценту не лупили», а допомагали убогим, ті, які «жили голодні під тинами», з яких глузували, котрих ображали й «випроваджували в потилицю і по плечах». У пеклі ж — пани й чиновники. Автор докладно перелічує всіх, уміщених ним до пекла. На першому плані — поміщики-кріпосники, за ними — козацька старшина, купці, судді, міняйли, чиновники, корчмарі, офіцери.

• Не лише сказано правду про найбільше лихо XIX ст. — кріпацтво, про нелюдяність, жорстокість панів, а й висловлено мрію народу про соціальну справедливість: хто знущається над трудівниками, тому місце в пеклі.

• Сатиричне забарвлення мають i тi епiзоди поеми, в яких даються картини життя Дiдони, Латина, Евандра, Ацеста та їх близьких. У цих образах Котляревський змалював життя українського помiсного панства кiнця XVIII – початку XIX ст. Головним змiстом їх життя є непробудне пияцтво, обжерливiсть, сварки, iнтриги i т. д.

• Другою суспільною вадою було хабарництво чиновників. Бюрократичний апарат царської Росії, його моральний розклад змальований в образах богів колоритно й переконливо. За хабар Еол влаштовує бурю на морі, за хабар цю бурю Нептун-«дряпічка» втихомирив; хабарі від Венери бере навіть мати богів Цібелла.

• У багатьох картинах Котляревський відходить від бурлеску, найчастіше там, де йдеться про високопатріотичні або ліричні мотиви.

Майже немає елементів бурлеску в характеристиці Евріала, а також Енея і троянців у IV—VI частинах, в опису втечі Низа та Евріала з рутульського стану, у згадках про гетьманщину тощо. І там, де поет оспівує найсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідь стає поважною — то урочистою, то зворушливою.

Тема твору "Енеїда": змалювання, осмислення історичної долі українського народу; зображені життя та побут різних верств українського суспільства. Описуючи взаємовiдносини мiж людьми й богами, автор не тiльки пародиює мiфологiчнi уявлення, а й осмiює тогочаснi суспiльнi вiдносини. I тут бурлеск набирає сатиричного звучання.

Ідея твору: автор пристрасно закликає земляків побудувати свою національну свідомість, об’єднатися в ім"я Української держави; утверджує велич українського народу, його волелюбні прагнення і життєлюбство.

Чотиристопний ямб з пірихієм. Уся поема розбита на десятирядкові строфи.