44. Новелістика Василя Стефаника

В укр літ увійшов як письменник виняткової оригінальності, зі своїм світовідчуттям і світобаченням, вихованим рідною землею [Гнідан].

Творчу манеру характеризує імпресіонізм, психологізм, сувора простота. Стефаника визнають творцем та неперевершеним майстром соціально-психологічної новели. Кожна новела – це зовні стримана людська трагедія: картини смерті або чекання її, образи бідності, безнадійної самотності. Стефаника цікавлять не зовнішні події та вчинки персонажів, а їхні настрої та переживання під впливом цих подій, зображення подій через призму «чуття серця і героїв».

Він писав діалектною мовою, посилюючи цим враження авторської безсторонності у викладі подій.

Виділяють 2 періоди творчості:

1) 1897-1901 рр. (за цей час написано 39 новел, що ввійшли в 4 збірки). Дія в Стефаникових творах відбувається на селі, його герой – звичайний селянин. Усе розгортається переважно в теперішньому часі на очах у читача, як у драмі. Переважає новела-монолог, що відбиває динаміку почуттів, зміну емоційних станів героя.

2) 1916-1933 (напис. 20 новел, що ввійшли до збірки «Земля» (1926) та книжки «Твори» (1933). У центрі уваги письменника знову ж таки покутське село, але тепер в умовах імперіалістичної війни та польсько-шляхетської окупації. Тривалий час писав він про події війни, про принесене нею народне горе та страждання.

Найяскравішим зразком соціально-психологічної новели стефаниківського типу є "Новина". Тема твору – вбивство батьком своєї дитини. Твір написано на основі реальних подій. Головна увага в творі зосереджена на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Твір розпочинається з розв’язки – повідомляється страшна новина про дітовбивство. Для автора головним було вмотивувати злочин батька. Сюжет новели оснований на показі тих змін, що відбувалися в психіці селянина.

  В експозиції письменник використовує вражаючі деталі, що ніколи не зітруться з пам'яті читача: "Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили б так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б за вітром, як пір'я!" Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: "Мерці". Найголовнішим у творі є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину. Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. "Довгий огневий пас" пік у серце й голову, камінь давив на груди. він "скреготав зубами, аж гомін лугом розходився". Кинувши дитину в річку, Гриць відпустив старшу Гандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.      Художнє дослідження душі головного героя маємо у новелі "Камінний хрест". Йдеться у ній про прощання Івана Дідуха з сусідами у зв'язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам'ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд з конем і вивозив гній на свою нивку на кам'янис-тому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали грунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, й стали в селі прозивати Івана Переломаним.      Сповіді героя при своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух встановив на пам'ять селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.      

Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть галичанам, хвилювали В. Стефаника.

У новелі "Марія" він вивів образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів, що були її невимовним щастям. Пригадує Їхнє дитинство, часи юності. Хата,ширшала від молодечого гомону. Сподівалися юнаки, що розваляться імперії і прийде визволення. Кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів "спів про Україну". Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли у пам'ять матері. Стефаник передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.      Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі "Сини". Двох синів благословив батько на боротьбу "за У країну". Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визволяти рідну землю. Надзвичайно хвилюючими є слова батька, який, усвідом-люючи небезпечність свого кроку, піднявся до розуміння ідеї державотворення: "Сину, - кажу, -та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю в цу нашу землю, аби веріг з цего коріння її не віторгав у свій бік". Громадянський подвиг саможертовності батька має бути виписаний на скрижалях нашої історії.      Про талант геніального новеліста І. Франко писав: "Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Стефаник - абсолютний пан форми... Його оповідання пливе, бачиться, спокійно, з елементарною силою, але власне, сею елементарною силою воно захоплює й нашу душу".