38. “Тіні забутих предків». Особливості поетики.

Стильова своєрідність

У «Тінях забутих предків» М. Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики, яка на той час стала вельми популярною. 

У повісті поєднано художній вимисел з реаліями життя та побуту народу. Перебуваючи в Карпатах, письменник захоплювався багатою фантазією та психологією гуцулів. За його спостереженнями, гуцул і в 20 ст. залиштвся «глибоким язичником», він усе життя проводить «у боротьбі зі злими духами», які населяють ліси, гори, води.

Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Карпатах. І він відобразив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило письменника навіть більше, тому так багато уваги віддає він казководемонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. Вони тісно пов’язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.

Головні герої повісті — незвичайні, вони протиставлені обставинам і оточенню. Кохання Іванка й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Взагалі, драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка — і є приземлено-груба Палагна. 

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті. Так було і в новелах письменника «Цвіт яблуні», «На камені», «Хвала життю».

Життєхваленням завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок. Цей гуцульський обряд, що став фінальною сценою повісті, М. Коцюбинський спостеріг у Криворівні.

Річ не тільки в точному відтворенні обряду письменником — важливим є філософське наповнення цього обряду. Світосприймання гуцулів передбачало ставлення до життя як до самодостатньої цінності. 

Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:

• несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;

• принципу переважання враження над вираженням.

Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв.«Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»-, «синє дихання гір»; «зелена кров гір» — ці та інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.