36. Борис-Ігор Антонич, лірика.

Перша збірка «Привітання життя» -переконаний у необхідності єднання ритму, мелодії й графічного зображення(«мистецький плюралізм»,). Написані досконалою українською мовою і насичені громадянським змістом ( "Пісня про молодість"). Будова збірки, що складалася з творів, об'єднаних за тематичною основою (цикл «Зриви і крила», «Бронзові м'язи», «Вітражі й пейзажі»).

Інші збірки "Три перстєні", "Книга Лева", "Ротації", "Зелена Євангелія" і "Велика гармонія" (були впорядковані, але не видані за життя автора).

Вважав - «мистецькі твори кожної епохи є неповторні», християнство не протиставляється язичництву, навпаки - вони, як то притаманно народній свідомості, доповнюють одне одного.

Проблеми співіснування людини і природи. Часто порівнює себе з тваринами і рослинами рідного краю.(«Зелене Євангеліє»).

Змальовує природу й людину в єдності, взаємозалежності. Найважливіші поняття власної філософії - сонце, буяння життя.АЛЕ йому невластива антропологізація природи

 Спроба збагнути суть деталей у природі.

Місце людини в незмінному колообігу земного, її пракорені.

Творчість на другому місці, після природи.

Пейзажної лірика як символ краси рідного краю, рідної Лемківки

Історична тема («Довбуш»)

Розглядає релігійну тему. Поет визнає якусь вищу силу в образі того, хто «легкість дав сарні, а бджолам квіти  - та людина покланяється лише землі.

Невмирущість усього живого - продовжує українську літературну традицію.  поезій про море, морське дно

Закони однакові для всіх - все мусить падати, гнити, ставати лоном для нового.

Збірка «Дерево музики» переповнена зоровими і слуховими образами, «Концерт» — це завеликий світ і для теслі, і для поета, дерево життя тут «всесвіт», а людина —листок.

Образ міста - “Привітання життя» “Три перстені”,“Книга Лева «Ротації” – опозиція - світу природи, - як образу прадавнього лісу, та світу людської цивілізації - образ міста. Протиставлення: ірраціональне / стихійне – раціональне / гармонійне – дисгармонійне; природне – штучне; істинне - неістинне / примарне.

37. Жанри українського фольклору. Дума. Історична пісня. Казка. Легенда.

Усна народна словесність — це передусім високий вияв духовності народу, одна з форм його свідомості, узагальнення життєвого досвіду, вияву колективного світогляду й естетичного ставлення до дійсності. У фольклорі відображені різні прояви життєдіяльності людини, її духовні та матеріальні потреби, історичне буття, соціальні відносини, характерні реалії сімейного і громадського побуту, філософія, вірування, релігійні, морально-етичні, звичаєво-правові установки, естетичні ідеали, особисті людські переживання, настрої. Залежно від розмаїття змісту і формальних ознак багатогранний і багатоплановий національний фольклорний масив класифікується на різні форми, роди і види — жанри творів, їх тематичні групи.

За формальними макроознаками український фольклор поділяється на дві великі групи: віршовий, що найяскравіше виражений у пісенності, та прозовий, який об'єднує різні оповідні види художньої народної творчості — казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти. Можна говорити і про наявність в українському фольклорі третього виду художньої словесної творчості — драматичного, що виступає й у формі окремих діалогів, п'єс, сценок для народного театру, ігор, вертепу, і діалогів у віршованих та прозових фольклорних творах.

Таким чином виділяємо три фольклорні роди:

• Народний епос — розповідні фольклорні твори, до яких належать:

  • загадки

  • прислів'я та приказки

  • анекдоти

  • думи

  • історичні пісні

  • балади

  • казки

  • легенди

  • перекази

  • байки

  • притчі

  • Народні казки

• Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв.

  • Трудові пісні

  • Календарно-обрядові пісні — веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки

  • Родинно-побутові пісні — колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння

  • Соціально-побутові пісні – козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські, бурлацькі, стрілецькі

• Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля).

Думи

Дума – жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

Домінантний елемент дум — словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні. Рими в думах переважно дієслівні.

Жанрові особливості. Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі).

Віршова форма. Думи не мають звичної для пісень, балад, коломийок та інших ліричних жанрів сталої строфи. Рядки в думах виділяються за ознакою закінчення думки і групуються в уступи, періоди, тиради, які є своєрідними строфами дум. Імпровізацію дум полегшує вільне, нестале римування. Переважає дієслівне римування.

Композиція. Думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто називають «заплачкою». Цей початок найчастіше будується на основі художнього паралелізму. Після заспіву йде власне дума (розгортання сюжету з усіма епічними елементами композиції і ліричними відступами).

У канву сюжету можуть вводитися додаткові епізоди, але, як правило, дума не буває надмірно ускладненою: сюжет розгортається лінійно в хронологічній послідовності, події передаються якнайприродніше без елементів фантастики та несподіваних поворотів у розвитку дії.

Завершується дума кінцівкою, яка називається славословіє, бо у ній прославляються подвиги, відвага, справи героя, який переміг ворога або ж поліг за праведну справу. Часто окрім проголошення слави героям у закінченні висловлюється побажання добра народові чи безпосередньо слухачам думи.

Стилістичні особливості. Стиль дум підкреслено урочистий, піднесений, чому сприяє вживання певних поетичних форм, крім традиційних епітетів (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, тяжка неволя). Найсвоєріднішим стилістичним поетичним засобом, що зустрічається в думах частіше, ніж в інших жанрах, є тавтологічні звороти чи синонімічні пари хліб-сіль, мед-вино, орли-чорнокрильці, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари, п'є-гуляє, а також коренеслівні пари — піший-піхотинець, жити-проживати, кляне-проклинає, п'є-підпиває, квилить-проквиляє та ін.Вони надають текстові певного емоційного відтінку. Урочистість стилю підкреслюється використанням архаїзмів, старослов'янізмів та полонізмів (златоглавий, глас, іспадати, розношати, соглядати, перст, глава та ін.). Ліризм дум підсилюється застосуванням здрібніло-пестливих форм типу неділенька, матіночка, братик ріднесенький, зозуленька, миленький, сивенький, жалібненько та ін.

Важливу поетико-змістову функцію виконують в думах риторичні запитання, риторичні оклики, звертання, як, наприклад, «земле турецька», «віро бусурманська», «браття козаки запорожці», а також анафора (єдинопочаток).

Тематика дум. За змістом і проблематикою думи можна поділити на два великих цикли: про боротьбу з турецько-татарською навалою і про визвольну війну 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького + соціально-побутові думи. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Сокіл», «Утеча трьох братів із Азова»), лицарська смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на Кодимській долині», «Вдова Сірка Івана»), визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Отаман Матяш старий», «Розмова Дніпра з Дунаєм»), козацьке лицарство, родинне життя та осуд «дуків-срібляників» («Козак Голота», «Козацьке життя», «Ганжа Андибер»), визвольна війна Хмельницького («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Похід на Молдавію», «Повстання після Білоцерківського миру», «Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького»), родинне життя («Вдова і три сини», «Дума про сестру та брата», «Прощання козака з родиною»).

Історична пісня

Історичні пісні — ліро-епічні фольклорні твори про
конкретні історичні події, процеси та історичні особи. Для класифікації І. п. найвідповіднішим є хронологічно-тематичний
принцип.

Найдавніший цикл складають І. п. з доби козаччини
XV—XVIII ст. У ньому виділяються три основні теми — боротьба проти турецько-татарських нападників та польських і
московських загарбників.

1) Пісні першої групи оспівують героїзм лицарів-патріотів («Пісня про Байду»), зображують несподіваний напад татар під час жнив («Пісня про Коваленка»),
героїчну смерть у бою з ворогом («Пісня про Михая»), завзяття в обороні рідного краю («Пісня про побережців», «Ой поля,
ви, поля»), пограбування і спалення села, захоплення
людей в ясир («За річкою вогні горять»), розподіл цього ясиру («Коли турки воювали»), спустошення краю чужинцями,
заклик до зброї («Зажурилась Україна»). У низці пісень зображено драматичні родинні колізії, зумовлені тим, що нападники-грабіжники торгували бранцями як товаром: брат, невідаючи, купує чи продає свою сестру, теща стає невільницею
у свого зятя тощо («Ходить турчин по риночку», «в Цариграді на базарі», «Чому, кури, не пієте», «Що сі в полі забіліло?»).

2) Кількісно меншу групу складає цикл І. п. про козацько-польські війни, події 1648—54, про Б. Хмельницького
(«Чи не той то хміль», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди»),
М. Кривоноса («Ой усе лужком та все бережком»), Д. Нечая
(«Ой з-за гори високої»), І. Богуна («У Винниці на границі»,
«Ой з-за гори чорна хмара») та ін. У піснях цього циклу оспівано битви під Корсунем («Засвистали козаченьки»), Жванцем («Ой з города Немирова»), Збаражем («Ой що то за хижка»), Солобківцями («Ой як пішли козаченьки») та ін.

3) І. п.
відображають поступову колонізацію України московським
царатом після Переяславської угоди. У них є нарікання на нерозважний союз з Москвою, що «занапастив Польщу / Ще й
нашу Вкраїну» («А вже років двісті»); на свавілля московських царів: Петра, «змії» Катерини, «вражої баби», що сплюндрували козацький край, вкрили його горем; скарги на наївну довіру козацьких отаманів до загарбників («Ой ви, хлопці-запорожці», «Я сьогодні щось дуже сумую», «Гей, на біду, на
горе» та ін.). Особливо яскраво відобразилися мотиви московської неволі в І. п., де мовиться про використання козаків у
загарбницьких війнах, на «канальських роботах», у болотах
Петербурга і, врешті, про підступне знищення 1775 Запорозької Січі («У Глухові у городі», «Ой за річкою за Синюхою», «В
одно врем’я під Єлисаветом», «Ой летить куля з ворожого поля», «Ой ще й не світ», «Світ великий, край далекий», «Через
сад-виноград»).

Історичний пісенний літопис відобразив картину руйнування козацької України; розсіювання козаків за
Дунай, на Кубань, запровадження рекрутчини і кріпацтва
(«Зажурився бідний сірома», «Ой галочки-сизоперочки», «А
в неділю пораненько», «Добре ж було, добре», «Вилітали орли», «Гей, віють вітри», «Поза садом-виноградом»).

Поневолення України у другій половині ХVII і у ХVІII ст. спричинило народні повстання, оспівані в гайдамацьких піснях,
опришківському фольклорі, в піснях про повстання проти
панщини, про їх ватажків — У. Кармелюка, М. Штолу, Л. Кобилицю та ін. До цієї групи І. п. примикає змістом частина пісень про еміграцію до Америки.

(Новітня доба національно-
визвольної боротьби українців у XX ст. породила й нові цикли І. п., серед яких — пісні січових стрільців, що в широкому
контексті пісень з часів Першої світової війни і тогочасних
визвольних змагань мають цілком конкретний історичний
зміст, є яскравим поєднанням народної і літературної творчості. Незважаючи на переслідування, вони збереглися у
фольклорному репертуарі («Молитва за Україну», «Ой у лузі
червона калина», «Як з Бережан до кадри», «Гей ви, стрільці
січовії», «Ой на горі, на Маківці», «Ой та зажурились стрільці січовії» та ін.). Цілком свіжий пласт історичної пісенності
сформувався у міжвоєнний період та під час загальнонародної збройної боротьби в роки Другої світової війни і в повоєнний
період, зокрема у західних регіонах України. Тут історія визвольної боротьби вписала пісенну сторінку про звитяжців-бойовиків УВО й ОУН Д. Данилишина та В. Біласа, про трагічну загибель Є. Коновальця, про тріумф і трагедію Карпатської
України («Цього року сумні свята», «В Закарпатті радість
стала», «А Тисою пливуть трупи»), В пісенній історії України
нодпочас з козацькими, стрілецькими піснями з’явилися пісні про боротьбу ОУН-УПА («Там на півночі, на Волині», «Ой у
лісі на полянці», «Ішли селом партизани», «Лента за
лентою», «Чи то буря, чи грім» та ін.). Доля поневоленої України — це одна з центральних тем цього пласту історичної лірики («Триста літ минає», «Чи чуєш ти, друже, юначе»,
«Сумний святий вечір у сорок сьомім році» та ін.).)

Особливості історичних пісень

І. п. мають
багато спільного зі змістом народних дум, але суттєво відрізняються від них формою. Вони менші за обсягом, переважно
мають куплетну структуру, рівноскладовий вірш. Тільки
найдавніші І. п. бувають, як і думи, астрофічними і навіть з
перівноскладовим віршем. Пісні мають сталу мелодію, яка
формує, як зауважив Ф. Колесса, ритмічну структуру тексту,
а в думах, навпаки, мелодія підпорядкована тексту. Порівняно з ліричними піснями І. п. більші за обсягом і мають виразніший епічний характер, хоч виклад змісту в них, як і в ліричних, нерідко реалізується через художній паралелізм. Сюжет І. п. охоплює певну подію чи епізод, які висвітлюються
реалістично, нерідко з романтичним ореолом, з гіперболізацією лицарських моральних якостей героя, наприклад, Перебийніс (Кривоніс), як легендарний богатир, «на капусту січе
ворогів», гине на полі бою від «срібної кулі», хоч у дійсності
він помер від пошесті. І. п. переважно складали учасники або
очевидці подій. Тому в цих творах зафіксована правда образу
епохи, історичної особи, ситуації.

Казка

Казка — жанр народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний художній твір усного походження. В основі К. — захоплююча розповідь про вигадані події і явища,
які сприймаються і переживаються як реальні. К. відомі з
найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими
фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, сагами, легендами, переказами, епічними піснями, — К. не зв’язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями. Для них характерні традиційність
структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.),
контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих
описів природи і побуту. Сюжет К. багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням. К. відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненням героем своєї мети
і перемогою добра над злом. Функціональна палітра К. надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін.

К. відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу,
його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому К., як правило, побутують у багатьох варіантах.

Умовно український казковий епос поділяють на казки про тварин, чарівні(фантастичні) та соціально-побутові. Існують також новелістичні, гумористичні казки, казки-легенди, казки-анекдоти, казки-притчі. К. про тварин генетично найдавніші,
зв’язані з тотемічними уявленнями. Головними їх героями
виступають звірі. З часом К. втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із
різновидів К. про тварин — кумулятивна К. (твори для дітей,
що розвивають логічне мислення, пам’ять, виховують моральні якості тощо). Фантастичні К. первісно також мали магічне призначення, яке з часом утратилося; в них органічно
поєднуються міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних
предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних К.,
як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування
на шляху до мети. У побутових К. переважають мотиви з повсякденного життя. Героями їх виступають бідний селянин,
кмітливий наймит чи солдат, бурлака, вередлива жінка тощо.
Часто у цих К. зустрічаються персоніфіковані образи — Доля,
Щастя, Горе, Правда, Кривда. Казкові образи і мотиви широко
використовуються у художній літературі, музиці, малярстві.

Казки: Про правду і кривду, Названий батько, Мудра дівчина

Легенда

Легенда - усне народне оповідання
про чудесну подію, що сприймається як достовірна. Л. дуже
близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим,
що в основі їх — біблійні сюжети. На відміну від казок Л. не
мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з
казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»; фантастичний зміст, але такий, що трактується як
диво, творене незвичайними людьми. Л. починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність Л., вільна форма зумовлюють
часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів.
Теми, сюжети і персонажі Л. — розмаїті. Л. органічно ввійшли в усі жанри давнього українського письменства, в іконопис і малярство, в народну свідомість, відобразилися у народних колядках, щедрівках, лірницьких піснях, баладах, думах,
казках, анекдотах та ін. жанрах фольклору.

Легенди, як правило, бувають міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов´язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антропоморфізації предметів і явищ природи та ін.). Їм притаманні драматизм, стійкість і завершеність сюжету.

Легенди: Богатирі, Характреник Кравчина, Чудодійна криниця, Хліб і золото