35. Т.Г. Шевченко, поема «Кавказ»

Лірична поема. Не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів, немає подій.

Епіграф взятий із Біблії.

Головна частина— це монолог російського колонізатора, звернений до горця.  Закінчення поеми - інтимне звернення до загиблого дру­га. Також - роздуми ліричного героя про несправедливість і жорстокість світу, а також про лицемірство деяких людей. Засудження загарбницьких війн. Заперечення самодержавно-кріпосницького суспільства. Прометей (на початку поеми) - прикутий Зевсом до кавказьких гір за те, що приніс людям вогонь. Є узагальненим образом незламного борця за щастя людства, ворога тиранії і водночас її жертви. Волелюбний народ не можна знищити , він «знову оживає». Царат в образі ката-орла.

Ліричний герой звертається до Бога з докором, проте усвідомлюючи людську безсилість перед нещастями: « Не нам діла Твої судить!, Нам тілько плакать, плакать, плакать».

 Іронізує над вищими панівними верствами тогочасної царської Росії, які вважають, що мають право «вчити» інші народи (в даному випадку народи Кавказу), як потрібно жити і що саме вони повинні «нести» цивілізацію та культуру.  Гнобителі ладні стягнути податок Навіть за сонце, за яке горці чомусь не платять.

Із сарказмом: «ми християне; храми, школи, усе добро, сам Бог у нас»!

Згадує про Сибір і тюрми в Російській імперії в яких сидять не тільки злочинці, але й політичні в'язні. Про це мовчить весь люд царської Росії, «бо благоденствує».

Ремінісценція із Біблії: «Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе»  – щоб здобути красуню Вірсавію — дружину воєначальника Урії,цар Давид послав його на війну, де того вбили під час спровокованої поразки. 

«Продаєм... Людей... не негрів... а таких, Таки хрещених» — це саркастичний відгук на між нар. трактат про заборону работоргівлі, який в 1841 Росія підписала, але в самій Росії торгівля кріпаками діяла.

Про поміщиків – люблять на братові шкуру, а не душу. Глузує над людьми, що в церкві моляться «за кражу, за войну, за кров» і приносять отримані на війні прикраси, як пожертву Богові.

Звертається до свого друга Якова де Бельмена, якому присвячена поема, якому «не за Україну, а за її ката» довелось проливати свою кров і «випити московську отруту». Поет бажає щоб його друг витав над Україною «живою душею»

Поема Кавказ, що була написана Т. Шевченком у 1845 роцi,- вершина

полiтичноï поезiï. Тематично та iдейно вона повязана з поемою Сон. ( тема викриття царизму, як носiя колонiального гноблення народiв, стає провiдною у складному iдейно-тематичному

комплексi Кавказу.) Ми часто називаємо Кавказ поемою, мабуть, через ту масштабнiсть Шевченкових понять людина — народ; насправдi, за жанром цей твiр , швидше,- вiрш-роздум, iнвектива. ( у формi революцiйно-викривального лiричного монологу. У творi поет пiдносить двi взаємозвязанi образнi теми - розвiнчування загарбницькоï полiтики царського самодержавства i уславлення волелюбного духу народiв Кавказу й усiх народiв свiту).

Але значущiсть висунутих у Кавказi iдей, масштабнiсть узагальнень,

широта охоплення найтиповiших обставин самодержавно-крiпосницькоï системи дають пiдстави називати твiр полiтичною, сатиричною поемою, в якiй в одно художнє цiле поєднанi й сатира на самодержавство, i гiмн волi, й реквiєм друговi, що загинув.

Поема Кавказ присвячена Якову де Бальмену — щирому приятелевi Шевченка, який загинув на Кавказi у вiйнi проти горцiв у 1845 роцi. Це викликало в поета почуття болю, висловлене в епiграфi .

Крiм початкових рядкiв За горами гори хмарою повитi, у поемi немає поетичних описiв кавказькоï природи. В уявi поета-гуманiста Кавказ вимальовується краïною, де гори засiянi горем, кровiю политi.

З Кавказом повязаний мiфiчний образ Прометея, оригiнально переосмислений поетом. Шевченкiв Прометей — це не окремий титанiчний герой- богоборець, що для порятунку людей вiд мороку i темряви вiддав ïм вогонь, викрадений у Бога, i за це прикутий до кавказькоï скелi й покараний на вiчнi муки. Прометей у Шевченка-це народ, безсмертя Прометея — безсмертя народу, де гранично узагальнений символ нескореностi народу i невмирущостi його волелюбних прагнень.

Одразу пiсля заспiву йде монолог, звернений до Бога.

Збiрний лiричний герой (ми, нам) немов не наважується стати на прю, а насправдi

засуджує дiла Бога, внаслiдок яких кати знущаються над нами, а правда наша пяна спить. Правда у Шевченка синонiм волi. Вона спить, а нам тiльки плакать, плакать, плакать i хлiб насущний замiсить кровавим потом i сльозами.

А справжня правда полягає в тому, що все в суспiльствi залежить вiд людей.

Шевченкiв Кавказ по-своєму поглиблює викривальний пафос i характеристику самодержавно-крiпосницькоï системи. Карбованiсть поетичного рядка, фiлософська глибина думки досягаються завдяки точностi слововживання. Для зображення потворностi й огидностi самодержавства Шевченко використовує засоби контрасту й антитези (I од глибокоï тюрми та до високого престола -усi ми в золотi i голi), полiтичну метафору (Довелось запить з московськоï чашi московську отруту!), персонiфiкацiю (правда наша пяна спить), повторення ключового

слова (нам тiльки плакать, плакать, плакать).

У заключнiй частинi твору поет показує тих, хто в неутомлених поклонах возносить хвалу Боговi, вiд них Бог згодом прийматиме в дар не лише кражу, вiйну, кров, а i з пожару вкрадений покров!. Звинувачення пронизує увесь твiр, стає гостросатиричним, нищiвним, викривальним.

Афористичним став вислiв Шевченка Лягло костьми людей муштрованих

чимало, яким засуджуються загарбницькi вiйни, жертвами яких стають

солдати.

Поема Кавказ вражає своєю художньою довершенiстю. Прометей — символiчний образ нескореного народу (за поемою Т. Шевченка Кавказ), образ орла — символ росiйського самодержавства, що веде загарбницьку вiйну. Власне, з цих двох символiв i розвиваються двi взаємоповязанi й протиставлюванi теми. Кожний з образiв яскраво вимальовується через протиставлення один одному, зокрема, жорстокiсть одного (орла) i живучiсть iншого (Прометея).

Переосмислення власноï назви Прометей — iменi мiфологiчного героя — бога-борця,- поет веде далi: через приховане порiвняння зєднує єдиним поетичним смислом зi словами душа наша, воля, а в кiнцi вступноï частини зi словом Бог як визначення найвищоï народноï справедливостi, що образно формулюють духовний свiт народу. Отже, у власнiй назвi Прометей здiйснюється

узагальнення сили волелюбного народного духу, який протиставляється безсиллю царя i царизму.