31. Поняття стилю в літературі. Стильові течії в історико-літературній концепції д. Чижевського

Стиль (лат. stilus — грифель для писання, загострена паличка, якою писали на дощечках, покритих воском) — сукупність особливостей, які характеризують твори певного часу, літературної течії, напряму, письменника. В епоху античності під стилем розуміли особливості почерку, згодом — своєрідність мови твору. У XVII ст. термін "стиль" набуває мистецтвознавчого характеру. У статті "Звичайне наслідування природи, манера, стиль" (1785 р.) Й. В. Ґете писав про "власний метод" і "власну мову". Він використовував і термін "манера", який, на його думку, є чимось середнім між "звичайним наслідуванням і стилем".

Найточніше, на наш погляд, визначення стилю дав О. Соколов: "Стиль — це художня закономірність, яка об'єднує в якості його носіїв усі елементи форми художнього цілого і визначається у якості його факторів ідейно-образним змістом, художнім методом і жанром даного цілого". Стиль — категорія естетична. Складниками (компонентами) стилю є мова, фабула, сюжет, композиція, ритм, темп, інтонація, звукопис, засоби творення образів. Ці елементи стилю називають О. Соколов, Я. Ельсберг, М. Гіршман, Д. Наливайко, О.С. Кухар-Онишко, Ю.І. Ковалів. Стилетворчими чинниками є напрям, течія, зміст твору, рід, вид, жанр. Кожен напрям, течія мають свої прийоми типізації. (Стиль — категорія багатозначна. Можна говорити про стиль доби, літературної школи, течії, жанру, письменника.)

Д. Чижевський у підручнику "Історія української літератури" розробив одну з найуніверсальніших естетико-стильову періодизацію літератури.

Аналіза стилю привела до висновку, що саме зміни літературних стилів дають найкращі та сутолітературні критерії для періодизації літератури.

Здається, що можна навіть відкрити деяку закономірність в зміні літературних стилів. Ця закономірність базується на постійній зміні протилежних тенденцій: стилістичний розвиток, а деякою мірою і ідеологічний іде шляхом постійного хитання між двома протилежними полюсами.

Хоч які різноманітні були численні літературні стилі, що змінялися в европейських літературах протягом довгих століть, але в них легко помітити два типи, які характеризуються протилежними рисами: любов’ю до простоти чи, натомість, ухилом до ускладнености; нахилом до ясних, за певними приписами вибудуваних рамок або, навпаки, стремлінням надати творові навмисне незакінченої, розірваної, „вільної“ форми. Так само, помітимо або прагнення до прозорої ясности думки або, натомість, нехтування ясности. бо, мовляв, важливіша „глибина“, хоч би вона читачеві і не завжди була до кінця зрозуміла; зусилля виробити унормовану, нормалізовану, „чисту“ мову або, натомість, шукання своєрідної, ориґінальної мови, любов до мовних дивацтв, ужиток діялектизмів та жарґонізмів;

Представники цих двох різних типів літературних стилів цінять не те саме: ясність або глибину, простоту або пишність, спокій або рух, закінченість у собі або безмежність перспектив, викінченість або стремління та мінливість, сконцентрованість або різноманітність, традиційну канонічність або новість і т. д.

Позначмо ці типи числами „1“ та „2“.

Розуміється, таке схематичне уявлення літературного розвитку є до деякої міри схематизованою абстракцією від реального процесу розвитку. Пізніше побачимо, що в межах кожної доби є різні напрями, індивідуальні ухили та переходові напрями між окремими епохами. До того ж в українській літературі, яка знала періоди релятивного занепаду, деякі епохи — ренесанс, клясицизм — репрезентовані мало або невиразно.

Загальна схема розвитку української літератури виглядає так:

І. Доба монументального стилю — 11 ст.

II. Доба орнаментального стилю — 12-13 ст.

III. Перехідна доба — 14-15 ст. (від цього часу залишилося надто мало пам’яток, які, до того, є великою мірою компілятивними творами або творами, що стоять на окраї літератури).

IV. Ренесанс та реформація — кінець 16 ст.

V. Барокко — 17-18 ст.

VI. Клясицизм — кінець 18 ст. — 40 роки 19 ст.

VII. Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років 19 ст.

VIII. Реалізм — від 60-х років 19 ст. Представники цієї течії працювали безперервно аж до революції.

IX. Символізм — початок 20 ст.

Х. Футуризм

Вже безпосередньо перед революцією зародилися нові напрями, напр., футуризм. За революції, поруч панівних течій революційної літератури, постає яскрава течія неоклясицизму. Як звичайно буває, вичерплива характеристика недавніх течій має властиві труднощі.

З названих тут епох до типу 1 належить епохи I, IV, VI, VIII та X, до типу 2: II, V. VII та IX.

Отже, естетико-стильова концепція Д. Чижевського точно відображає розвиток літератури як мистецтва слова. В її основі лежить принцип зміни стилю епох (норми, мовні еталони, характерні для письменства відповідного конкретно-історичного періоду.)