25. «Intermezzo» м. Коцюбинського. Роль художньої деталі, імпресіоністичного образу у творі.

Імпресіонізм – художньо-літературна течія в європейському мистецтві 70–80-х років ХІХ – початку ХХ століття. Її представники прагнули передати безпосереднє враження від навколишнього світу.

Основні особливості імпресіонізму:

♦ навколишній світ - об'єктивна реальність;

♦ збагачення й оновлення зображувальних засобів та прийомів, посилення виражальних можливостей поетичного слова при збереженні основних реалістичних принципів творення художнього образу;

♦ прагнення якомога точніше, природніше й повніше відтворити реальний світ у його постійній рухливості й змінюваності;

♦ інтерес до індивідуальної своєрідності бачення світу кожним митцем, до його раптових і безпосередніх відчуттів, скороминущих вражень, уривчастих думок, найтонших нюансів переживань і настроїв, що часом приводило до фіксації уваги читача на випадковому, несуттєвому, суб'єктивно сприйнятому, нетиповому;

♦ зосередження уваги на відтворенні мінливості форм предметів і явищ природи, найтонших відтінків кольорів, що допомагало виявити в звичних предметах і явищах непримітні, приховані для первинного сприйняття властивості й риси;

♦ сполучення розрізнених (на перший погляд) і безладно розташованих елементів твору, але у цілому осягненні його виявляється прихована єдність цих елементів, унаслідок чого зображене набуває незвичної яскравості й новизни;

♦ винаходження нових художньо-технічних засобів і прийомів зображення;

♦ кредо імпресіонізму: "Бачити, відчувати, виражати" (Е. та Ж. Гонкур).

Імпресіоністична поетика Коцюбинського визначила синтетичний характер його прози. Використання прийомів живопису, музики, по суті, випередило багато здобутків кіномистецтва. Функція кольору, світлотіні, мікрообразів природи, симфонізм, поліфонія, ракурс, монтаж – важливі складові естетизму прози письменника. Імпресіоністична композиція і внутрішній сюжет зумовили особливий сугестивний ефект його творів.

Серед творів малої форми «Intermezzo» посідає особливе місце не лише в творчості М. Коцюбинського, а й у тодішній українській новелістиці в цілому. Уся образна система твору – композиція, чергування внутрішніх ліричних підрозділів, яке передає мінливість настроїв і хід складного психологічного процесу, що відбувається в душі головного героя; взаємодія персонажів: умовно-алегоричних («моя утома», «залізна рука города», «людське горе») і соціально конкретизованих (передовий митець і «мужик»); картини природи, повні життя і руху; контрасти безжурного, спокійного («кононівського поля») і трагедійного (спомини героя про тих, з яких «витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки») – веде читача до пізнання важливих соціальних істин часу..

Пейзаж поданий через сприйняття героя і побудований на постійній взаємодії відчуттєвих вражень: «тихо пливе блакитними річками льон»; пшениця «біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти»; герой гладить «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі»; вітер набива йому вуха «шматками згуків, покошланим шумом»; його спиняє «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл», і «просто під ноги» лягає «співуча арфа й гуде на всі струни». Картина степу набуває максимальної озвученості там, де з'являється на сцену жайворонок — одна з дійових осіб, зазначених у вступній авторській ремарці. Тут виявляється (загалом характерна для зрілого Коцюбинського) синтетичність у зображенні життєвих явищ, прагнення розширити можливості слова використанням засобів суміжних мистецтв, зокрема музики.

Життя на лоні природи, де «над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум, спокійний, певний у собі, як живчик вічності», заспокоює напружені нерви героя, якого втомило місто. В «Intermezzo» природа виступає як одна з дійових осіб, що рухають розвиток сюжету. Наскрізним образом «Intermezzo» є образ сонця: «Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?».

Лірична сповідь героя передає збентеженість його вкрай схвильованої душі, його нервове напруження, що виявляється в різких словах про людину взагалі, у звинуваченні людини за свою втому. Перевтома героя в страшні роки реакції, обурення й жах від людей, що не раз кидали в його серце «як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра», пояснюють його нинішню, висловлену, до того ж, цинічно, байдужість до всього, пов'язаного з людиною, її життям і діяльністю.

Риси імпресіонізму у новелі «Intermezzo».

1. Художня деталь. (У імпресіоністичних описах М. Коцюбинського зовнішній світ не деталізується, а передається лаконічним (і часто символічним) штрихом. Так у новелі «Intermezzo» зовнішній світ передано зоровими і слуховими образами: Місто-монстр, який «витягує в поле свою залізну руку... і не пускає», а сам ліричний герой ніби заїзд, «де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять». А зозуля віщує тишу, як тільки він опиняється десь далеко за містом, за зеленим хаосом дороги.)

2. Відсутність зовнішнього сюжету. (Зовнішнього сюжету, якихось подій, як правило, немає. Немає його і в «Intermezzo». Це тільки черга відчуттів, образів — зорових, слухових, чуттєвих: «Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. Кує зозуля... і сіє тишу по травах...» і так далі.)

3. Організуючий центр твору. (Організуючим центром імпресіоністичних новел, зокрема й «Intermezzo», є враження від навколишнього світу, що матеріалізуються у настрої, переживання, відчуття. Це не безсистемний набір фраз про що-небудь, все організує ритм людської думки, перебіг почуттів і станів героя. Причому ліричний герой позбавлений конкретних рис, у тому числі й соціальних. Це вираження внутрішнього «я», саме тому великого значення набувають внутрішні монологи, як, наприклад, у новелі «Intermezzo».)

4. Особливості синтаксису. (Оскільки йдеться не про викладення конкретних подій, а про опис емоційного стану, що змінюється постійно, то й фраза часто уривається на півслові, шматується, містить незакінчені думки, невисловлені почуття. Часто автор вживає три крапки, знак питання, які відіграють тут особливу роль — роль поетичної фігури, покликаної відобразити складність і неоднозначність почувань ліричного героя — людини витонченої, емоційно багатої.)

5. Культивування естетично довершеного. (Висока духовність ліричного героя, його думок демонструють потяг до краси світу, ідеалу. Пошук внутрішньої гармонії — один з найголовніших мотивів «Intermezzo». Часто це подається через сприйняття зовнішніх картин: «Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти. А там ячмінь хилиться і тче... тче з тонких вусів зелений серпанок...» Це один з виявів краси й гармонії.)

6. Особливий пейзаж. (Акварельний, пленерний пейзаж — особливість імпресіонізму, проте у Коцюбинського в новелах він постає ще й ліризованим: картина природи — стан душі у цей швидкоплинний момент (особливість імпресіонізму): «Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню...» І цей пейзаж, і багато інших — персоніфіковані, оживлені людським почуттям і нетривкі, як мить самого почуття, яка швидко минає, змінюється, набираючи нових кольорів, напівтонів і відтінків.)