23. Філософські мотиви збірки г. Сковороди «Сад божественних пісень».

Мотиви свободи і щастя у книжці Сковороди "Сад божественних пісень"        Сковорода був видатним філософом-гуманістом. Його творчість починаючи з циклу "Сад божественних пісень", пройнята ідеєю людської рівності; критикою паразитизму експлуататорських класів, любов'ю до "людей праці", полум'яним патріотизмом.   Високі моральні якості людини виявляються у добрих вчинках. А добрі вчинки - в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом усіх доброчесностей.        Тому збірка "Сад божественних пісень" є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Мислитель добре розумів убогість і станову обмеженість панівної феодальної моралі, бачив, що істини феодалізму є бар'єром на шляху розвитку людини, її природних здібностей і талантів.   Г. Сковорода дійшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих. Усякий мусить пізнати свою натуру, свої нахили. І щастя можна придбати, будуючи життя на вічному, а не на тлінному.        Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці, що людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода - це вищий дар і благо людини, вони притаманні їй самій за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами.  Сам Сковорода свободу називав "головною мірою" у своєму житті; вважав це основною метою, до якої повинні прагнути трудящі люди. Бо кожен мусить бути гідним свого справжнього призначення - творити своє власне і загальне щастя. 

Збірка «Сад божественних песней...» складається з 30 пісень, у яких поет-філософ торкається різних сторін життя. Тематика багатьох пісень пов’язана з традицією, адже Сковорода був дуже освіченою людиною, добре знав українську та світову літературу, і це не могло не вплинути на його творчість. Але звучать у піснях і нові теми, які до цього не розроблялися. Домінуючими мотивами збірки можна назвати мотиви щастя та свободи, але тра- ктовка цих понять Сковородою була б дещо незвичною для багатьох наших сучасників. Як відомо, однією з провідних у філософа була ідея сродної праці, пошуку тієї справи, яка б відповідала нахилам людини. Саме через призму цієї теорії та ідеї про внутрішню чистоту і дотримання біблійних заповідей і слід розглядати поняття щастя та свободи. Якщо в перших віршах збірки відчувається духовне занепокоєння людини, що не може знайти гідного для себе місця у житті, то далі звучить впевненість, що слід іти тим шляхом, до якого відчуваєш внутрішнє покликання. Це і є справжня свобода. Поет наголошує на духовній вільності людини, яка встояла проти спокус світу, живе за законами Біблії.

Серед небагатьох віршів, у яких поет висловлює своє ставлення до суспільних процесів, також звучить тема совбоди. Пісня «De libertate» присвячена Богданові Хмельницькому, тут Сковорода пов’язує волю з визвольною війною та уславлює діяльність гетьмана.

У багатьох піснях автор висловлюється проти міського життя, його приваблює природа: широкі поля, чисті річки, різноманітне птаство. Саме серед природи людина відчуває себе насправді віль­ною та щасливою, бо щастя у Сковороди не пов’язане з прагненнями та пристрастями, матеріальним. Він закликає нікому не заздри­ти, не бажати зайвого, задовольнятись з «малої частини». Головним критерієм людського щастя є для поета чиста совість, бо по-справж­ньому живе лише той, хто дотримується в усьому міри, не йде на компроміси з совістю, постійно самовдосконалюється. Сковорода не лише виголошував ці ідеї — він жив за ними, і це підтверджує щирість його переконань. Залишивши все, що зв’язу­вало його зі світом, він став мандрівним філософом і, мабуть, був дійсно вільним та щасливим, бо недарма ж і на могилі своїй звелів написати: «Світ ловив мене, та не спіймав».