22. Творчість Куліша в контекст. Розвитку укр. Драматургії 20-х – 30-х . Ідейно-естетичний аналіз «Патетичної сонати»

. Кожна з Кулішевих п’єс, що дійшла до нас, — явище непересічне в україн­ській драматургії Зараз очевидно, що майже вся драматургічна спадщина Куліша входить до національної літературної класики, а п’єси “Народний Малахій”, “Патетична соната”, “Маклена Граса” складають європейську й світову художню скарбницю.

Професійний театр 20-30-х років XX ст. розвивався у двох напрямах — «психологічному» та «експериментальному». «Психологічним» був театр імені І. Франка, очолюваний Г. Юрою; «експериментальним» — «Березіль» Л. Курбаса.

Курбас намагався створити «театр дії», який спирався б на активну позицію глядача, театр, здатний втілювати найскладніші твори західноєвропейського репертуару. За Курбасом, мистецтво, щоб осягти діалектику дійсності, повинне вдаватися до образного перетворення, яке засноване на законах асоціативного мислення.

У 1926 році «Березіль» переїздить у тодішню столицю Харків, стає центральним українським театром. Вистави «Народного Малахія» та «Мини Мазайла» за творами М. Куліша дали привід для політичного цькування і Л. Курбаса, і М. Куліша, бо вони руйнували приписи диктатури, які зобов’язували показувати лише історичний оптимізм у світогляді нової людини, позбавленої будь-яких національних ознак. «Березіль» був філософським, тобто охоплював трагізм нового життя, і по-європейському національним. А значить, підлягав знищенню.

Таким чином, український театр 20-30-х років розвивався на перетині традицій «корифеїв», зарубіжної класики та модерної драматургії, пройшовши шлях від ідеологічних агіток до психологічної драми.Контекстовий рівень оцінки художньо найпотужніших творів М.Куліша відрізнявся широкою історико-літературною проекцією. Досить пригадати, що в українській театральній і літературній критиці кінця 20-х років проводилися численні паралелі між п’єсою “Народний Малахій” та романом “Дон-Кіхот”, між образами Малахія Стаканчика й Дон-Кіхота Ла­манчського. У своїй творчості Куліш, поділяючи фундаментальні художньо-світоглядні настанови Леся Курбаса, виходив з програмної естетичної домінанти , що “драматургія мусить весь час непокоїти, збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу занадто загострювати деякі проблеми і ніколи не пристосовуватись до міщанських смаків глядача”, як творець “Народного Малахія” та “Патетичної сонати” сформулював своє кредо у Харкові в червні 1929 року під час виступу на театральному диспуті щодо досягнень та перспектив українського сценічного мистецтва.

«Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил — комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18 рр. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп).

Особливості побудови

«Патетична соната» - унікальний за формою текст через ускладнену просторово-часову організацію, наявність вставних сцен інтермедійного характеру, присутність наратора та специфічний характер ремарок. П’єса написана від першої особи (нетипово для прози). Таким чином письменник прагнув завуалізувати власні переконання і вберегти текст від цензури. Ілько одночасно виступає і як персонаж, і як коментатор подій. При прочитанні здається, що головним героєм є Ілько Юга, хоча зрозуміло, що ідейним центром у творі є саме Марина. Це зокрема підтверджується її мученицькою смертю наприкінці. Такою хитрістю Кулішеві вдалось провести не лише цензорів, а й відомих театральних діячів, зокрема театрального режисера Таїрова: у виставі актриса А. Коонен, яка грала Марину мусила тримати за спино пістолет, зізнаючись у коханні поету. Це мало знизити привабливість героїні для глядача, хоч і суперечило здоровому глузду: Марина в це й час була під арештом, тож зброї у неї бути не могло. Взагалі для Куліша характерно вкладати в уста негативних, хоча б не перший погляд, героїв правдиві слова. Опозиція ліризованого начала в образі Ілька (відповідає оповідна структура, ремарки) та дієвого образу Марини (драматична структура) відсилає до поєднання епічного та драматичного компонентів у тексті. Ремарки у творі насичені тропами, образні, їх можна розглядати як прозовий текст, попри те, що звернені вони тільки до читача, а не глядача. Слово у Куліша емоційно наснажене, а ремарки явно не несуть утилітарного навантаження.

Проблематика

Марина не зважується піти за покликом серця і обрати поета, а зробила вибір на користь, як їй здавалось, загального блага, національної ідеї, обравши корнета, який міг би принести користь у відбудові України. Її вину спокутує. Він, прощений другом-революціонером, неосуджений, прирікає себе на ще страшніші мука – своїми руками вбиває свою мрію, а, значить, і поета в собі. У помилковому виборі Марини простежується паралель з вибором України, яка пішла не за Грушевським та Винниченком, а за імперськими силами, хоч і в новому обліку, які пообіцяли селянам землю. У сцені в камері Марина, свідома своєї вини у тому, що кохання до неї в душі Ілька загинуло, розуміє й те, що він прийшов скоріше заради себе самого, ніж заради неї. Саме перед неминучаю гибеллю їй відкриваються справжні цінності, а не примарні ідеали, хоч нічого уже не зміниш. У цьому епізоді Марина вивищується над Ільком, хоч на початку інколи й виникає враження, що вона не варта його такого кохання.

Біблійний підтекст

На християнських алюзіях побудована власне симовліка «Патетичної сонати»: «ходіння по муках» Марини, її мученицька смерть. Комічними видаються і роздуми батька Марити Ступая про Бога: чи потрібен Укр Бог? Якщо так, то тільки свій, щоб не зрадив.