2. Розвиток гумору і сатири у хх ст. Творчість Остапа Вишні.

ХХст- час революційного передгроззя, загострення соціальних конфліктів у суспільстві, рішучого виявлення громадянських позицій особистості, - спричинює з'яву нових вимірів і критеріїв у художній творчості. На ці зміни чутливо реагує «одверто соціальний жанр»- сатира та гумор. Спираючись на плідні традиції укр мистецтва сміху XIX ст. (І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, Т. Шевченка, С. Руданського, І. Франка та інш), сатира поринає у вир суспільно-політичних подій і пристрастей, пов’язаних із боротьбою демократичних сил суспільства проти соц.. упослідження людини, приниження її нац.. інтересів, нац.ї гідності. Гумористика не лише худ. відтворює чи інтерпретує події, соц.. конфлікти - вона стає голосом протесту проти зневаження прав українства і закликом до боротьби. До сатири та гумору у своїх творах зверт-ся: Леся Українка, О.Олесь, М.Вороний, М. Чернявський, М. Коцюбинський, Архип Тесленко, Осип Маковей, Лесь Мартович (повість «Забобон»), В. Самійленко (його сатира розкривала зловорожість великодержавницької царської влади). Укр сатира була істотним чинником сусп.життя, діючи в річищі загальнонац.боротьби проти імперсько-шовіністичної політики рос. царизму (проте царські цензурні обмеження посилюються).

Творч. Остапа Вишні (справж. ім’я - Павло Михайлович Губенко). Остап Вишня - один із зачинателів і найвизначніших представників укр сат.о-гумор. літ-ри, майстер худ. пародії і шаржу, короткого памфлета, сатиричного фейлетону і гуморески, перекладач. Комізм Вишні не був комізмом ситуацій чи масок, навпаки, це - комізмом слова, гри слів, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку, каламбуру. Він умів схоплювати анекдотичні контрасти, якими кишить країна будованого і «збудованого» соціалізму. Найбільше користався нехитрим прийомом «зниження» і допік режимові нещадним «зниженням» високих і галасливих загальників, обіцянок, гасел, програм, планів, проектів - до голої дійсності, до діла, до сущого. В «усмішках» Вишні наче наново відновлювався гумор села, що за століття своєї гіркої соц..ї і нац..біографії нагромадило свій мудрий і добродушний скептицизм. Його улюбленими прийомами є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, композиційне використання сну, контрастне порівняння, доказу від супротивного. У гуморесках «Зоре моя вечiрняя…» та «У ніч під Новий рік Остап Вишня, використовуючи прийоми гіперболізації та загострення ситуацій, змальовує начеб незвичайну картину: «Якось так сталося, що того часу «Зорі» (назва колгоспу) дуже поталанило на уповноважених. Щоб недовго писати, скажемо, що приїхало туди щось iз п’ятнадцять солідних уповноважених. Приїхали ще один агент страховки, другий - перестраховки i т. д.».

Письменник щедрий на гротеск і приховану іронію та їдкий саркастичний сміх. Гуморист влучно використовує нар.і дотепи, прислів'я, крилаті слова, вдається до діалектизмів, фонетичної зміни російських слів, професіональної термінології, архаїзмів, іншомовних слів, творить свої слова і особливо викривальні прозивні імена. (напр.«Сімейне право»: «стрибати в гречку»; «Ярмарок»: «Примочка – то така в коней хвороба ( нервова, чи що)», «Нема сурйозного купця», «лошаді», «культурний баришник»; «Риба плаває по дну»: «хватка – це така довга палка…», «живець – це маленька»). Для викриття негативних явищ автор знаходить ефективну зброю сатири. Він творить гротескно-фантастичні сцени, де «входящі» та «виходящі» папери стають персоніфікованими учасниками бюрократично-канцелярського дійства («Не викрутяться»); вдається до іронічного зіставлення знівельованого канцелярського стилю з живим народним мовленням («Отака мати...»). Усмішки О. Вишні засвідчують розмаїття художніх форм, неповторність гумористичного письма. І в жанровому розумінні слід говорити не тільки про усмішки, письменник так само активно виступає у жанрі фейлетону й малого фейлетону, як твору документального, а також гумористичного оповідання («Село згадує», «Дід Матвій», «Ярмарок»). 

Всі засоби гумору та сатири, які використовував Остап Вишня чітко можна простежити у гуморесці «Зенітка» (Гумореска – це діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом), де письменник – патріот підносить тему мужності і нескореності народу в роки другої світової війни, утверджує його героїзм. Усі люди стала на захист Вітчизни. У боротьбі з кривавим фашизмом брали активну участь навіть старі діди й підлітки. Гол. герой «Зенітки» – мудрий, життєрадісний, винахідливий і дотепний дід Свирид. У загальнонародну справу розгрому німецько-фашистських загарбників він вносить і свій носильний вклад. Твір складається з двох частин: «соприкосновеніє» діда Свирида з фашистами і побутові «стражелія» з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід «так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку» .У першій частині О.Вишня застосовує такі засоби сатири:

• бурлескну лексику: «загребли трьох отам на вигоні» (замість поважного поховали);

• лайливі, принизливі слова: погань, несиголовці, ім’я старости «Панько Нужник», сукині ви сини;

• вживання середнього роду замість чоловічого: «Воно сопливе виплакало, щоб його в колгосп прийняли»;

• варваризм: «Вас іст дас?», «діла-гут».

У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий.

Засоби комічного, які використовує автор, такі: - Застосування військової термінології у розповіді про бабу Лукерку: «Держись, - кажу, - куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше розгром. Перемеле живу силу й техніку!».

Широко відомою в літературі є гумореска «Чухраїнці» в якій О.Вишня особливо нещадно викривав слабість українців інстинкту громадської і нацєдності, їх анархічний псевдо індивідуалізм, їхню інертність, всі три риси в психології і думанні українця, що так довго обійшлися і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізацій.

Творча концепція Остапа Вишні стосовно людини i природи відобразилась у «мисливських усмішках». Змальовуючи людину,її дії i вчинки на лоні природи, оповідач майстерно послуговується жартом, дотепною вигадкою, колоритним народним словом, численними «бувальщинами» з різними перебільшеними, фантастичними випадками. За своїми сюжетно-композицiйними, структурними особливостями 3 групи: 1) усмішки ознайомлюваного характеру: автор, вдаючись до гумор-жартівл. та ірон.порад, відкриває «секрети» полювання, веде мову про особлив. мисливської зброї тощо («Заєць», «Ружжо»). 2) примітні усмішки («Вальдшнеп», «Перепілка»). 3) усміши, в яких мисливські успіхи передбачаються як можливі, а реальність – сатира на браконьєрів («Дика коза»), владо можних звіроловів – колонізаторів («Бенгальський тигр»).

Мисливські усмішки Остапа Вишні - «мисливські», але навчають не полювати на звірину, а берегти її, дбати про наступні покоління. В усмішках знаходить своє поетичне виявлення народне ставлення до природи, художньо осмислюються такі гуманістичні проблеми, як «людина і природа », «людина і пам’ять», «людина і вічність земного буття».

Отже, Остап Вишня увійшов в українську літературу як майстер «малої» сатирико-гумористичної прози. В історію і теорію малих жанрів письменник вніс багато нового, сповнивши їх актуальним на той час соціальним змістом, оригінальними комічними засобами відтворення життя.