20. Громадянська лірика Василя Симоненка

1962р. – перша збірка «Тиша і грім» (за життя)

1964р. – «Земне тяжіння» (посмертно)

1981р. – «Лебеді материнства» (посмертно)

Центральною в його творчості слушно вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу, висловленої з недвозначною відвертістю (і в цьому — пряме продовження шевченківських традицій), органічно поєднана з гуманістичною ідеєю самоцінності, неповторності людського «я» (провідна риса у творчості 60-ників). Відтак і основним літературним родом виступає лірика (у вужчій жанрово-видовій модифікації — «громадянська»).

/Натомість дещо в тіні лишаються інші грані Симоненкового літературного таланту, які, проте, він устиг розкрити досить виразно. Це і його інтимна лірика, й сатирично-гумористичний струмінь, і багатообіцяючі спроби в царині художньої прози, драматургії, критики, мистецтвознавства./

Рано усвідомив і передрік свою долю. Двадцятирічному, поету ніби диктувала невідома сила:

Не знаю, ким — дияволом чи богом —

Дано мені покликання сумне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

Написані з позицій морального максималізму твори В. Симоненка не могли бути надруковані навіть у період «хрущовської відлиги». На період за вершення навчання та переходу на глевкі газетярські хліби припадає спалах соціально загостреної, публіцистично наснаженої творчості поета, свідомого вибору традиційно-страдницького для української музи тернового шляху.

У дні здійснення мрії про міжзоряні польоти, коли так раділося початкові космічної доби в житті людства, Симоненко, може, як ніхто з його колег і побратимів, відчув усю матеріальну, фізичну вагу отого «земного тяжіння», «важкого щастя»:

«Ви мовчанкою соромливою / постараєтесь обминуть, / що в доярки цієї / щасливої / руки й ноги / вночі гудуть. / І чи прийде / під ваші кашкети / блискавицею думка дзвінка: / в космос крешуть ото / не ракети, / але пружні цівки молока».

Втім, наприкінці вірша й поет не втримався, піддався традиційній газетярській риториці:

«І тому ця Марія / чи Настя / будить дзвоном дійниці село, / щоб поменше / важкого щастя / на Радянській землі було».

Химерно перепліталися реальний конфлікт мрії й дійсності, нормативні приписи «методу соціалістичного реалізму» й те, що бачив митець насправді.

Завдання шістдесятників: відродити в людських душах віру в святі ідеали, розхитати, відкинути авторитарну свідомість, що століттями насаджувалася в країні; утверджувати високу громадську цінність людської індивідуальності на противагу горезвісній «теорії гвинтиків» → закономірний вияв у проблематиці та поетиці творів, у формуванні ідейно-естетичних поглядів В. Симоненка.

«Тиша і грім» - переважно інтимна лірика (розгортається в органічній єдності з пейзажною). Це виквіт студентської юності та перших років самостійного трудового життя поета. Тут ще є чимало поезій, які несуть на собі виразні риси учнівства, проте щирих, милих у своїй наївній недосконалості, зокрема тих, які можна було б віднести до сентиментальної альбомної лірики. Основний мотив — світлий юнацький смуток од неподіленого романтичного кохання.

Тематико-проблемний діапазон і першої збірки й загалом творчості поета розширюють сатиричні та гумористичні твори, виконані в традиційному для української гумористики ключі, десь і вторинні, коли згадати доробок Л. Глібова, С. Руданського, В. Самійленка. Іронічно-саркастичний струмінь посилюється в другій, посмертній збірці поезій «Земне тяжіння» (1964). На естетиці парадокса побудовано вірш «Люди часто живуть після смерті...» Тут висміяно невмирущого ретрограда, догматика («Вріже дуба, а ходить і їсть, Перепродує мислі підтерті... Носить лантухи настанов...»).

/ «Земне тяжіння», стверджує Є. Сверстюк, було поквапливо видане як «відсіч» опублікуванню творів Симоненка за кордоном. Трохи препарували, поперейменовували, поскорочували і повибирали вірші й випустили збірку «поета- комуніста»/

Отже, поетичній творчості (зокрема, громадянській ліриці) В.С. притаманні такі риси:

- сатира на радянський лад;

- опис важкого життя людей в умовах рад. режиму;

- викриття жорстокості рад. деспотії;

- протест проти соц. ідеології → культ «простої людини», людини праці /кредо 60-ків, уведене В.С. – «найскладніша людина – проста»/

- органічний патріотизм;

- вірші – викличні, позбавлені «себецензора» - пише без фальші, просто, прямо, без масок;

- вірші часто мають форму віртуального діалогу – поет хоче виговоритись, висловити все, що наболіло → бунт словом → окличність, емоційність, ритм, контрасти;

- слово – трибунне, істинне;

- зустрічаються архетипні образи землі, дерева, дороги, неба, сонця