17. Медитативна лірика Ліни Костенко

Медитативна лірика Ліни Костенко порушує найважливіші філософські питання: сенс людського життя, швидкоплинність часу, діалектика духовного та матеріального, проблеми спадковості поколінь, патріотизм як філософська категорія, що виховує відповідальність перед минулим, сучасним і майбутнім.

Герої Л. Костенко по-різному підходять до пошуку відповідей на ці питання.

Тлом, на якому розгорнуто філософське осмислення життя – від дитинства з його першою казкою до старості є образ природи України. У вірші «Українське альфреско» краса навколишнього світу відтіняє біль за втраченим минулим. Як щемить серце, коли читаєш про самотню старість, про добрих людей, які пройшли життя, але ще здатні на любов, на створення краси.

Вірші Ліни Костенко – це маленькі шедеври, чисте джерело пізнання краси рідного краю. Вони захоплюють та примушують зупинитися, замислитися, знаходять відгук у серці й назавжди залишаються в душі.

Лірика Ліни Костенко – немов філософський трактат у віршах – наближує кожного читача до відкриття власних неповторних істин.

Духовний світ людини, формування справжніх її цінностей, модальної культури – головні життєві проблеми. Людина як найвища цінність завжди перебуває в епіцентрі художніх роздумів Ліни Костенко – про що б вона не писала. Можливо, поетеса тому й сувора в своєму вислові, що розуміє всю відповідальність, яку на себе бере мистецтво:

Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш - то уже навіки 

Поезія. Ось що може відкрити таємниці сутності буття, зазирнути навіть у найпотаємніші куточки вашого серця та розв’язати найскладніші проблеми вашої душі.

У багатьох творах Ліна Костенко не просто висловлює почуття, описує певні історичні події тощо, але ставить досить складні питання, на які й намагається самотужки знайти відповідь чи принаймні окреслити шлях пошуку цієї відповіді. Читач сам не помічає, як залучається до філософських пошуків, аналізує та розмірковує разом із автором, ставлячи й собі глобальні питання, шукаючи та розчаровуючись і знов шукаючи власної істини…

Людське життя є швидкоплинним, ми не маємо змоги виправити, викреслити те, що вже зроблено, тому маємо оцінювати можливі наслідки своїх дій. У простій поетичній формі висловлює поетеса цю думку:

Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде…[2, 190]

Багато розмірковує автор над проблемою змізернення людської душі, яке не повинне відбуватися:

І в епіцентрі логіки і стресу, Де все змішалось – рідне і чуже, Цінує розум вигуки прогресу, Душа скарби прадавні стереже. [4, 33]

Духовні скарби, сама сутність людини є однаковою за усіх часів, треба вміти не зміщувати акценти між вічним та минущим, попри обставини суспільні та історичні, ми маємо зберігати духовні скарби попередніх поколінь, що відобразились у мистецтві, фольклорі, філософії видатних мислителів минулого.

Проблема деградації довершеної та високої за своєю природою людської душі залишається актуальною і зараз.  Ліна Костенко чи не перша підкреслює масштаби проблеми, порівнюючи духовне банкрутство людських душ із найстрашнішою екологічною катастрофою – Чорнобилем.

Але чи не найбільше уваги приділила поетеса темі митця та мистецтва, ролі їх у житті людства.«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі», – пише Ліна Костенко. Поезія, як і кохання, як і любов до рідної землі, підноситься автором на щабель найвищих цінностей. Але так часто поетові непросто знайти своє місце в цьому світі:

В безсмерті холодно. І холодно в житті. О боже мій! Де дітися поету?! 

Попри усі труднощі, поет є людиною обраною, він не має права скаржитися, бо усі труднощі на його шляху – це, насамперед, випробовування, через які варто пройти, щоб зміцнити свій дух та своє слово. Сама поетеса говорить про свій життєвий шлях як жінки-поета як про повністю свідомий вибір: «Я вибрала Долю собі сама…».

Філософська лірика Ліни Костенко – велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це і питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального, проблеми спадковості поколінь та патріотизму. Патріотизму – не як пафосних розмов, а як філософської категорії.

Близьким для кожного є роздуми про вічне у людській душі, про почуття відповідальності людини перед суспільством. "Життя не має чеpнеток", – застерігає нас поетеса.

Приваблює увагу віpш "Доля", у якому автоpка ствеpджує:

Я вибpала Долю сама. І що зі мною не станеться у мене жодних пpетензій нема до долі - моєї обpаниці [4, 36].

Отже, у своїх поезіях, здавалося б, суто жіночих, Ліна Костенко відстоює ту боpотьбу за людське в людині, яку веде кожен з нас. Ці мотиви проходять наскpізно чеpез всі віpші поетеси, саме їм пpисвячена творчість Ліни Костенко.