- •Поетика «Слова о полку Ігоревім»
- •Розвиток гумору і сатири у хх ст. Творчість Остапа Вишні.
- •3. Послання Івана Вишенського: проблематика, поетика.
- •4. Поема Євгена Плужника «Галілей»: архітектоніка, хронотоп, образ ліричного героя.
- •5. Розвиток бурлескної традиції в літературі кінця XVIII – першої половини хіх століття. «Енеїда» і.Котляревського як видатний бурлескно-травестійний твір
- •6. Концепція людини в романах і.Багряного «Тигролови» та «Сад Гетсиманський»
- •7. Поема і.Франка «Мойсей». Проблематика і поетика
- •8. Жанрова своєрідність і. Кочерги. Історична онова, конфлікти й характери драматичної поеми «Ярослав Мудрий».
- •9. Роман п. Куліша «Чорна рада»: своєрідність погляду на історію, романтична насиченість твору.
- •10. М. Коцюбинський – новеліст. Аналіз творів «Цвіт яблуні» та «Що записано у книгу життя»
- •11. Фабула, сюжет, композиція прозового твору
- •12. Основні літературно- мистецькі угрупування 20-х років хх ст.
- •13. Жанрові форми драматургії Старицького.
- •14. Літературна дискусія 1925-1928рр. Естетична платформа м. Хвильового.
- •16. Новели Хвильового «я (романтика)», «Кіт у чоботях», «Арабески». Ідейне спрямування, особливості художнього стилю.
- •17. Медитативна лірика Ліни Костенко
- •18. Символізм ранньої поезії п. Тичини. Основні образи-символив його поезії («Сонячні кларнети», «Вітер з України», «Золотий гомін», «Космічний оркестр»), спроби їхнього тлумачення.
- •19. Особливості творення селянських типів у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
- •20. Громадянська лірика Василя Симоненка
- •21. Рід, вид та жанр художньої л-ри
- •22. Творчість Куліша в контекст. Розвитку укр. Драматургії 20-х – 30-х . Ідейно-естетичний аналіз «Патетичної сонати»
- •23. Філософські мотиви збірки г. Сковороди «Сад божественних пісень».
- •24. Проблематика роману о. Гончара «Собор».
- •25. «Intermezzo» м. Коцюбинського. Роль художньої деталі, імпресіоністичного образу у творі.
- •26. Філософічність лірики в. Стуса.
- •27. Історія українського письменства" с. Єфремова: літературознавча концепція, ідеї, періодизація літератури.
- •1, Доба національно-державної самостійності: до кінця XIV віку;
- •2. Доба національно-державної залежності: від кінця XIV до кінця XVIII віку;
- •3. Доба національного відродження: від Котляревського до 20-х років XX віку.
- •28. Драматична спадщина в. Винниченка. "Чорна Пантера і Білий Ведмідь": проблематика, поетика.
- •31. Поняття стилю в літературі. Стильові течії в історико-літературній концепції д. Чижевського
- •32. Кіноповість о. Довженка «Україна в огні». Історична правда та романтичний пафос у змалюванні подій II світової війни
- •33. Мотиви лірики Лесі Українки
- •35. Т.Г. Шевченко, поема «Кавказ»
- •36. Борис-Ігор Антонич, лірика.
- •37. Жанри українського фольклору. Дума. Історична пісня. Казка. Легенда.
- •38. “Тіні забутих предків». Особливості поетики.
- •41. Драматична поема Лесі Українки "Лісова пісня"
- •42. Проблематика роману у віршах Костенко (Маруся Чурай)
- •43. Особливості розвитку стилю бароко в українській літературі.
- •44. Новелістика Василя Стефаника
- •45. Релігійно Полемічна література (тут - кінця XVI – початку xviі ст.): причини появи, проблематика, видатні автори.
- •46. Кіноповість Довженка «Зачарована Десна»
- •47. Проблема періодизації укр. Літ. Концепції Сергія Єфремова та Дмитра Чижевського.
- •1, Доба національно-державної самостійності: до кінця XIV віку;
- •2. Доба національно-державної залежності: від кінця XIV до кінця XVIII віку;
- •3. Доба національного відродження: від Котляревського до 20-х років XX віку.
17. Медитативна лірика Ліни Костенко
Медитативна лірика Ліни Костенко порушує найважливіші філософські питання: сенс людського життя, швидкоплинність часу, діалектика духовного та матеріального, проблеми спадковості поколінь, патріотизм як філософська категорія, що виховує відповідальність перед минулим, сучасним і майбутнім.
Герої Л. Костенко по-різному підходять до пошуку відповідей на ці питання.
Тлом, на якому розгорнуто філософське осмислення життя – від дитинства з його першою казкою до старості є образ природи України. У вірші «Українське альфреско» краса навколишнього світу відтіняє біль за втраченим минулим. Як щемить серце, коли читаєш про самотню старість, про добрих людей, які пройшли життя, але ще здатні на любов, на створення краси.
Вірші Ліни Костенко – це маленькі шедеври, чисте джерело пізнання краси рідного краю. Вони захоплюють та примушують зупинитися, замислитися, знаходять відгук у серці й назавжди залишаються в душі.
Лірика Ліни Костенко – немов філософський трактат у віршах – наближує кожного читача до відкриття власних неповторних істин.
Духовний світ людини, формування справжніх її цінностей, модальної культури – головні життєві проблеми. Людина як найвища цінність завжди перебуває в епіцентрі художніх роздумів Ліни Костенко – про що б вона не писала. Можливо, поетеса тому й сувора в своєму вислові, що розуміє всю відповідальність, яку на себе бере мистецтво:
Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш - то уже навіки
Поезія. Ось що може відкрити таємниці сутності буття, зазирнути навіть у найпотаємніші куточки вашого серця та розв’язати найскладніші проблеми вашої душі.
У багатьох творах Ліна Костенко не просто висловлює почуття, описує певні історичні події тощо, але ставить досить складні питання, на які й намагається самотужки знайти відповідь чи принаймні окреслити шлях пошуку цієї відповіді. Читач сам не помічає, як залучається до філософських пошуків, аналізує та розмірковує разом із автором, ставлячи й собі глобальні питання, шукаючи та розчаровуючись і знов шукаючи власної істини…
Людське життя є швидкоплинним, ми не маємо змоги виправити, викреслити те, що вже зроблено, тому маємо оцінювати можливі наслідки своїх дій. У простій поетичній формі висловлює поетеса цю думку:
Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде…[2, 190]
Багато розмірковує автор над проблемою змізернення людської душі, яке не повинне відбуватися:
І в епіцентрі логіки і стресу, Де все змішалось – рідне і чуже, Цінує розум вигуки прогресу, Душа скарби прадавні стереже. [4, 33]
Духовні скарби, сама сутність людини є однаковою за усіх часів, треба вміти не зміщувати акценти між вічним та минущим, попри обставини суспільні та історичні, ми маємо зберігати духовні скарби попередніх поколінь, що відобразились у мистецтві, фольклорі, філософії видатних мислителів минулого.
Проблема деградації довершеної та високої за своєю природою людської душі залишається актуальною і зараз. Ліна Костенко чи не перша підкреслює масштаби проблеми, порівнюючи духовне банкрутство людських душ із найстрашнішою екологічною катастрофою – Чорнобилем.
Але чи не найбільше уваги приділила поетеса темі митця та мистецтва, ролі їх у житті людства.«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі», – пише Ліна Костенко. Поезія, як і кохання, як і любов до рідної землі, підноситься автором на щабель найвищих цінностей. Але так часто поетові непросто знайти своє місце в цьому світі:
В безсмерті холодно. І холодно в житті. О боже мій! Де дітися поету?!
Попри усі труднощі, поет є людиною обраною, він не має права скаржитися, бо усі труднощі на його шляху – це, насамперед, випробовування, через які варто пройти, щоб зміцнити свій дух та своє слово. Сама поетеса говорить про свій життєвий шлях як жінки-поета як про повністю свідомий вибір: «Я вибрала Долю собі сама…».
Філософська лірика Ліни Костенко – велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це і питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального, проблеми спадковості поколінь та патріотизму. Патріотизму – не як пафосних розмов, а як філософської категорії.
Близьким для кожного є роздуми про вічне у людській душі, про почуття відповідальності людини перед суспільством. "Життя не має чеpнеток", – застерігає нас поетеса.
Приваблює увагу віpш "Доля", у якому автоpка ствеpджує:
Я вибpала Долю сама. І що зі мною не станеться у мене жодних пpетензій нема до долі - моєї обpаниці [4, 36].
Отже, у своїх поезіях, здавалося б, суто жіночих, Ліна Костенко відстоює ту боpотьбу за людське в людині, яку веде кожен з нас. Ці мотиви проходять наскpізно чеpез всі віpші поетеси, саме їм пpисвячена творчість Ліни Костенко.
