16. Новели Хвильового «я (романтика)», «Кіт у чоботях», «Арабески». Ідейне спрямування, особливості художнього стилю.

Характер і погляди М.Хвильового як письменника сформ. за складних умов (перша світова війна, соціальні катаклізми в більшовицькій Україні, свідком і учасником яких був М.Хвильовий – вплин. на формув. світогляду Хв. Витворив власн. стиль – імпресіоністична новела.

Назва «Я (Романтика)» несе певне смислове навантаження; присвячено новелі «Цвіт яблуні» М. Коцюб., яка відтворює душевні страждання митця, що, спостерігаючи смерть власної дитини, переживає психологічне роздвоєння. Емоц. вираж. від твору підсил-ся формою сповіді героя, розповіді від першої особи. Майстерне використ. внутр. монологів, акцентація символічних деталей, які несуть величезне смислове навантаження, допоміг. чітко розрізняти позицію героя – й ніде безпосередньо не висловлену авторську позицію, авторські оцінки. Автор використ прийоми:

1. Переплетіння уявних і реальних епізодів (буває важко розрізн., чи описувані події й відчуття насправді відбуваються й переживаються, чи це лише нафантазовані героєм картини). З перших рядків видно змішув. в тексті ілюзорних і реальних картин. Символічний образ Марії-Богоматері і, водночас, майбутньої комуни – явно ірреальний. Найчастіше змішування уявного й реального відбувається в епізодах і сценах, пов’язаних з матір’ю: герой постійно стверджує, що не знає, чи існує матір насправді, чи є лише його галюцинацією: «І тоді, збентежений, запевняю себе, що це неправда, що ніякої матері нема переді мною, що це не більше, як фантом».

2. Введення образів-символів: образ загірньої комуни, що символізує недосяжну для людини мрію, утопію, те, чого ніколи не буде; образ Марії, що є уособленням Любові й Материнства — надія на віднайдення втраченого раю і втраченого часу, яка ніколи не зможе здійснитися; і т.п

3. Наявність деталей-символів. Гроза символізує небезпеку, що насувається, туман – нездійсненну мрію про ідеальне суспільство. Існує у новелі символіка кольорів, переважає чорний колір: «Це новий синедріон, це чорний трибунал комуни», «мої товаришці сидять за широким столом, що з чорного дерева» , «він хоче подалі від цього чорного брудного діла?» . Кольорова деталь “чорний” від побутової (стіл з чорного дерева) трансформується у символічну. Разом з епітетом «волохатий» вона створ. образ страшного звіра-сатани («темний волохатий силует... чорного трибуналу комуни»), який знищує на своєму шляху все живе і світле.

4. Акцент на час розгортання подій — ніч, що символізує невідворотний жах того, що відбувається: «темної ночі в моєму надзвичайному кабінеті збираються мої товариші», «північна тьма», «сонце зайшло. Конає вечір. Надходить ніч».

5. гра слів - перепідпорядковує колірні слова: зорі -зелені, місяць – зелено-лимонний, місяць – зелений. Акцентування образу місяця в нічному пейзажі невипадково: нічненебесне світило уособлює ідею смерті, розстрілу в контексті новели. Якщо на початку твору місяць асоціюється з мертвим городом, мертвою дорогою, то в кінці неважко помітити логічне завершення цієї образної теми: «Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті».

6. Як контраст до нічного пейзажу - поетичний образ перламутрового ранку, який уособлює світле, життєствердне начало. У тексті цей образ контактує з тими структурами, що втілюють напруженість трагічної ситуації, і на цьому тлі настрій тривоги особливо вражає читача: «За вікном ішли росяні ранки і падали перламутри. Проходили неможливі дні», «Це чіткий перламутр на бенкеті голодної країни», «...А ранки цвітуть перламутром, і падають вранішні зорі в туман дальнього бору. ...А глуха канонада росте».

7. Слова «ревком», «штаб Духоніна», «чека» нагадують про час і місце недавніх революційних подій, учасником яких був Хвильовий.

8. Ранній прозі письменника притаманна особлива музикальність, яка, попри композиційну хаотичність, свідомо витриману письменником (брак послідовності у викладі подій, часові зміщення, акцентування уваги на миттєвих настроях і враженнях, що ніби вриваються в перебіг подій), проявляється в будові речень, діалогів і монологів, підборі слів.

Новела «Кіт у чоботях», що хоч і зобр. реаліст.події – складні роки громад. війни, характеризується імпресіоніст. сприйняттям дійсності. Автор незвич. способом зобр. гол. героїню. Він ніби нічого прямо не говорить про людину, а певне враження в нас склад-ся: «Гапка – глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо».

• для зображ. товариша Жч використ. незвичні асоціативні і миттєві образи: «Кіт у чоботях»... «теплий і близький, як неньчина рука із синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осені».

• для зображ. зовнішності Жч - звертає увагу на деталі - акцент на кольоровій гамі. Колір очей: «Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь - то теж її очі». Одяг героїні - Її однокольорова (кольору хакі) стара одежа стає обличчям Революції: «Блуза, спідничка (зимою – стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блуза колір хакі, без гудзиків. Вся революція – колір хакі…Вся революція – без гудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись...Спідничка теж хакі, бо колір з бур’янів давно вже одбився в ній. Вона трішки одерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках». Автор вагається у визнач.кольору волосся: «Русява? Чорнява? Ясно – жучок». Отже, у новелі переважають досить незвичайні кольори: бузинковий, колір хакі, а також – червіньковий(колір революції): «червінькова революція».

• для відтвор. колориту періоду війни М. Хв використ. називні речення і звуконаслід. слова, приділяє увагу звукам: «Плакати! Плакати! Плакати! Гу-у! Гу-у! Бах! Бах! Мчались місяці».

• Характерна особливість - іронія – для створення трагікомічного враження від зображеного. іронічна метонімія “кирпатенький носик розказав”, оперує числами, що означ. вік героїні, у насмішкувато-зверхньому тоні використовує слово “байстря” і зменшувально-буденний епітет “невеличке”. Автор не критикує головну героїню, він навіть ставиться до неї зі співчуттям.

Отже, бачимо, що новела «Кіт у чоботах» може бути блискучою ілюстрацією до імпресіоністичної манери письма завдяки художній майстерності автора, який за допомогою оригінальних художніх деталей доніс до читача колорит тогочасної дійсності.

Новела «Арабески» - назва твору, має багатогранний внутр. зміст. Слово «арабески» означає східний, переважно арабський орнамент, який складається з геометр. фігур і стилізованих рослинних мотивів. Важливою ознакою такого орнаменту є включення до нього каліграфічно написаних окремих арабських слів. Орнамент, таким чином, є поєднанням зорових і словесних образів, а часом і понять, у ньому синтезується ліричне й епічне начало. Характерно для твору - повторюваність структурно- важливих частин, рефрени лейтмотивних фраз. Основним завданням читача стає не цікавитись, які уривки випущені, а сприймати і насолоджуватись тим, що подає автор. Поліфонічність твору досягається завдяки діалогам з читачем, власним роздумам, членуванню тексту на розділи.

«Арабески» – один з найбільш складних для розуміння творів М. Хв. Осн. худ. прийомом є гра на контрастах. Прекрасним картинам «голубої Савойї» протиставл. приземлені картини дійсності. (Наприклад, розповідь про незаконнонародженого хлопчика, якого виховав бездітний чиновник, опис службових буднів марнолюбного кар’єриста – директора видавництва, оточеного пройдисвітами і підлабузниками).

• всі епізоди несуть художнє навантаження. М.Хв вводить їх для того, щоб показати, що відходить від реалістичної манери письма. Автор зосереджується на пошуку «запаху слова», виходить за межі реалізму і надає перевагу інтуїції, підсвідомому, ірраціональному.

• Багато розірваних фраз,короткихречень.

• У творі наявні символи, асоціативні ряди. Одним із найпоширеніших асоціативних рядів є: ніч – весна – міст – Марія, у якому весна стає символом розквіту життя, передчуттям змін, оновлення сил і мрій, міст – символ переходу до чогось нового.

• Рефрени - надають схвильованості, динамічності, особливого стилю оповіді – орнаментальності: «Город. Я безумно люблю город», «Гримить повінь. І тікають мутні води в невідому даль».

• Відчуття плинності, неповторності кожної миті формує в тексті зображ чогось крихкого, мерехтливого, блискучого: «хрумтить жемчуг», «японські ліхтарики», «прозоро-фантастичні леденці», «діаманти сніжинок».

• пейзаж виконує чи не найголовнішу роль, що надає тексту імпресіоністичного колориту: «Степова оселя й дальні виноградники – все потопало в мовчазному концерті цвіркунів. Стояли похмурі хмари, і десь традиційно глухо билось і грало з берегами сіре туманне море. Природа, цей незрівнянний художник, шукала цієї ночі химерного жанру. В кожнім шелесті й тремтінні приморської сиротливої фльори я відчував напружену боротьбу за майбутнього прекрасного Рафаеля. По таємних лабіринтах мистецтва мчав вітер із незнаного краю».

• У новелі «Арабески» звуки, а точніше шум – неодмінний супутник ліричного героя в ситуаціях, де присутні динамізм, боротьба: «Я люблю виходити ввечері із своєї кімнати, іти на шумні бульвари, випивати шум…». Зустрічаємо також у тексті згадки про те, що «гримить молода епоха», «в аулах голубої Савойї стоїть гул». Усі звукові образи пов’язані із процесами творення, будівництва, боротьби. Такі комплекси звуків-шумів переважають у першій главі «Арабесок», їх лише два: постріли вартових і бій годинника. Обидва звукові образи мають подібне значення. І перший, і другий пов’язані зі смертю, руйнуванням.

• На початку глави, щоправда, є ще один образ-звук. Це гудок («ревіння») пароплава, але він те ж значення, що й звукові образи фіналу: втрата рідного берега означає смерть.

Звичайно, майстерність автора у цій новелі вражає. М.Хвильовий змушує читача поринати у світ своїх оповідань, відчувати миттєві настрої, чути звуки, насолоджуватися кольорами.

Проаналізувавши декілька новел М.Хв, ми розуміємо, що цей письменник виробив індивідуальний стиль письменства. Його твори неповторні, бо автор використовує найрізноманітніші прийоми для надання особливого колориту новелам. Художня своєрідність новел М.Хв полягає в тому, що для них характерні такі специфічні риси: 1) надзвичайна емоційність; 2) значна увага приділяється мові й словам, а саме спостерігаємо асоціативне звучання назв; надавання «смаку», «аромату» й «звуку» словам; 3) широке використання діалогів; 4)численне вживання метафор та порівнянь; 5)зображення, фрази, уривки виконують музичну функцію в лейтмотивах або ліричних рефренах; 6)автор «втручається» у твір, веде діалог з читачем. 7) нівелювання ролі сюжету, хаотичність композиції. 8) Переплетіння уявлюваного і реального