1. Поетика «Слова о полку Ігоревім»

«Слово о полку Ігоревім» - найвидатніша пам'ятка культури Київської Русі. Автор «Слова» прагне не до передачі послідовних моментів походу Ігоря і повернення його з полону, а до збудження насамперед почуття жалю і участі до Ігоревої біді і до з'ясуванню всього, що відбулося в плані певної політичної ситуації. З цією метою автор «Слова» дає ряд змінюючи один одного ліричних картин, в яких фактичний історичний елемент відходить на задній план і поступається місцем образному опису окремих найбільш драматичних моментів, пов'язаних з долею Ігоря та його війська.

Історичною основою цього твору є похід князя Ігоря на половців 1185 року. Автор майстерно зображує події, створює гармонійну систему образів, використовує поетичну мову. У поемі наявна як хронологія походу (тому поема має і історичне значення), так і авторська оцінка зображуваних по дій. Автор сам висловлюється з приводу існуючих історичних та політичних обставин, використовує ліричні відступи, екскурси тощо.

«Слово» поєднує в собі жанри ораторського твору (безпосереднє звернення автора до своїх слухачів.) , військової історичної повісті, героїчної пісні. Почавши слово з обігу, автор зверненням його і закінчує. Автор «Слова» весь час знаходиться в позиції оратора, говорить від першої особи.

Поема «Слово о полку Ігоревім» багата на художні засоби, ліричні відступи. У ній вдало поєднано глибокий символізм, міфологічні та фольклорні мотиви. Використано образи язичницьких богів, уся природа, згідно з уявленнями наших предків, уміє від чувати та розмовляти, може допомагати людям або шкодити їм. Часто для передачі певної ідеї автор «Слова» вдається до прийомів метафоризації, уособлення, паралелізму, літоти, гіперболи і т.д., використовуваним в усній поезії і в літературних пам'ятках ще починаючи з Біблії. Так відповідно до всього стилю «Слова» сон Святослава роз'яснено не шляхом буквальних, реальних фактів, а метафорично. Так само автор порівнює події з явищами природи: вороже військо порівнюється з чорною хмарою, битва — з бенкетом та молотьбою.

У «Слові ...» зустрічаються порівняння. Останні вводяться обов'язково з допомогою союзу «аки»: куряне «самі скачють, аки сѣриі вл'ці Вь полѣ»; «По Руської землі прострошася половці, аки пардуже гнѣздо», вози «кричать» як «лебеді роспущені», протиставлення: «Дѣті бѣсові кліком' поля прегородиша, а храбріі русіці преградиша чр'ленимі щити». Образи у «Слові ...» зачіпають лише деякі області життя: землеробство, княже полювання, життя природи - дерев, звірів, птахів. Це космічні явища: сонце, місяць, це море, хмари, гроза, вітер. Землеробство пов'язано з бенкетами, бенкети - з весільними обрядами. Ті й інші - символи богів.  Якщо, напр., Ярославна порівнюється з зозулею, то це, безсумнівно, тому, що її син Володимир перебував у цей час в «чужому гнізді» - в полоні у Кончака.

Символічні відповідності - улюблений засіб образного розкриття фактів і подій у «Слові». Одним з найпоширеніших способів символічного зображення є введення в твір «знаків» - снів, передчувань, зловісних віщувань майбутнього; таким є сон Святослава. Численні образи є символами, де б ми їх не зустрічали. Наприклад, птиці, про яких часто загадує співець, означають : «соловей» - Боян, співець або радісник вісник ранку; зловісні «чорні гайворони» - передвісники нещастя, символ «поганих половців»; героїчні соколи та кречети – символи « хоробрих русичів», завжди готових «птиць бити». Так само символічне значення мають і звірі, і сонце, і місяць, і туман, і вечірня та ранішня заграва. Своєрідність «Слова» саме в тому й полягає, що обидві площини, в яких ми сприймаємо його поетичний виклад – дійсність та поетичний знак цієї дійсності, образотворче слово – однаково промовляють до нас. Читача однаково вражають і дійсність, про яку говорить автор, і те, як він про неї говорить.

Типова особливість «Слова ...» - вживання прямої мови різними персонажами(Плач Ярославни і «Злато слово» київського князя Святослава).Крім того, в «Слові ...» наводяться слова та звертання Ігоря, Всеволода Буй Тура, цитується як пряма мова плач руських жінок; наводиться діалог половецьких ханів Гзака і Кончака. Таким чином, пряма мова - це художній прийом автора, який свідчить про здатність автора «переселятися» в дійових осіб свого твору, дивитися на події їх очима, висловлювати їхні думки, відмінні від власних.

У «Слові» відсутній суцільний віршований ритм. Це неможливо у зв'язку з великою кількістю історичних відомостей, складних конструкцій. «Слово», як і скандинавські саги, являє собою чергування прозових і віршованих (в основі своїй)пісенних фраз.

У творі незважаючи на прихильність автора християнської релігії, відчувається присутність елементів язичницької міфології, оскільки язичництво ще не зникло у XII ст., , залишивши по собі вірування, що перейшли в поетичні образи, то образи, запозичені з язичницьких уявлень про світ, які і складають основну частину художності «Слова ».

Перші укр переклади й поетичні переспіви «Слова» були здійснені на Західній Україні — Маркіяном Шашкевичем  та Іваном Вагилевичем 1836р. Перший повний укр. поетичний переклад належить М.Максимовичу (1857). У другій половині XIX та XX ст –Т.Шевченко, С. Руданський, Ю. Федькович,  Іван Франко,  Панас Мирний, Костянтин Зіньківський,  Михайло Грушевський, поч. XX ст —В.Свідзінський, М. Рильський, Л.Гребінка,  В.Шевчук та інш.