3.2 Перспективи розвитку та шляхи подолання кризових явищ

Соціально-економічний розвиток - це багатомірний процес, який має розглядатися з урахуванням такої сукупності соціальних та економічних цілей, як: зростання виробництва та доходів населення; збільшення добробуту, поліпшення стану здоров'я, якості освіти; формування умов, які сприяють зростанню гідності громадян; змін в інституціональній, соціальній та адміністративній структурі суспільства; змін у свідомості громадян; змін у традиціях та звичках.

Стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися в минулому, а особливо в останні роки, переконливо свідчать, що розв'язання проблем соціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних, стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, боротьба з наслідками світової фінансової кризи, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Пріоритети в соціально-економічному розвитку держави в системі державного регулювання визначаються концепцією соціально-економічного розвитку, яка реалізується в стратегії та відповідних програмах соціально-економічного розвитку, які в свою чергу приймаються в залежності від поставлених цілей на коротко-, середньо- або довгострокову перспективу.

Методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни прийнято за організаційно-інституціональним критерієм поділяти на адміністративні й економічні.

Адміністративні методи втручання держави в економічну діяльність суспільства базуються на силі й авторитеті державної влади і є сукупністю заходів заборон, дозволів та примусу (встановлення правил, ліцензування, квотування). Вони не елімінуються зі створенням додаткових стимулів для економічних агентів і витрачанням державних коштів. Ці методи передбачають регулюючі дії, пов'язані із забезпеченням правової інфраструктури, та мають на меті створення правового поля для функціонування економіки. Основним призначенням адміністративного впливу на економічні процеси є: забезпечення стабільних умов діяльності суб'єктів господарювання усіх форм власності; захист конкуренції; усунення інформаційної асиметрії, гарантування прав власності та свободи прийняття економічних рішень.

Економічні методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни адекватні природі ринку. Вони пов'язані з використанням державою фінансових ресурсів і безпосередньо впливають на кон'юнктуру ринку й опосередковано - на виробників та споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогою ринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів.

Порівняння стану соціально-економічного розвитку України з соціально-економічним розвитком в зарубіжних країнах доводить наявність певного запасу міцності щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку українського суспільства та потенціалу матеріальних і духовних ресурсів.

Аналіз концепції, стратегії та програм соціально-економічного розвитку як на державному рівні, так і в розрізі регіонів, галузей національної економіки, підтверджує, що вони базуються на загальних в світовій практиці критеріях визначення державних пріоритетів, які увібрали в себе, напевно, весь спектр існуючих проблем буття української нації.

Суть державного регулювання соціально-економічної трансформації у загальному вигляді зводиться до того, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему), забезпечити економічне зростання суспільства.

Запорукою гармонійного, сталого розвитку українського народу, коли збалансовуються інтереси всіх соціальних груп населення, бізнесу та держави, виступає обрання найважливіших пріоритетів в соціально-економічному розвитку держави, що базуються на науково-обгрунтованих критеріях визначення цих пріоритетів.

проблема виплат за зовнішньою заборгованістю стає помітним навантаженням на фінансову систему країни. Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів. Особливим застереженням при цьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати.

Подібна оцінка ефективності використання кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку країни, на який впливають залучені гроші. Складність боргової проблеми для України пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарству країн СНГ може бути досягнута не раніше другої половини десятиріччя ( і це у разі стабільного соціального розвитку та відсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів) характеру).

До проблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі суб’єктивно – об’єктивного характеру, пов’язані з «хронічним «не проведенням» ефективного макроекономічного регулювання.

Регулювання відкритої економічної системи не може бути ефективним за відсутності програмно – цільової промислово – технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових результатів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

У сучасних умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку. Воно має стати функціональною основою реформування структур «відкритого економічного» регулювання, перерозподілу регламентаційно–організаційних повноважень.

Зважаючи на сьогоднішні українські умови відповідна політика має бути спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким принципам:

свобода підприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролі держави;

безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також недискримінація;

захист інтересів національного товаровиробника як на території України, так і за її межами;

еквівалентність міжнародного товарообміну, неприпустимість недобросовісної конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів та послуг;

підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

У Стратегії економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 рр.

«Україна: поступ у ХХI ст.» було офіційно сформульовано концептуальні підходи української держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

нову стратегію промислово – інноваційної політики;

запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження;

перетворення АПК у лідируючий сектор економіки;

утвердження України як транзитної держави.

Поетапний вихід України на умови низько тарифного регулювання експортна – імпортних зв’язків має бути узгодженим з програмами державної політики реконструкції тих галузей промисловості, які на даному проміжку часу особливо гостро потребують цілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту. Значний резерв становить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшення каналів збуту експортованої продукції, так і нарощування маси продукції, що підлягає вивезенню за кордон.

Важливим для успішного проведення реформи засобом поєднання цілей міжнародної економічної сфери та промислово – виробничих механізмів в Україні є зонально – регіонально політика щодо створення спеціальних організаційно – інституційних, податкових та митних режимів технологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.

Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовими показниками, а й господарсько–технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявністю великого наукового потенціалу майже відсутній високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково – технічними напрямами і по тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України.

ВИСНОВКИ

Тема, що підлягає дослідженню «Економіка України: стан та проблеми розвитку» дозволяє зробити наступні висновки:

Ситуація в Україні сьогодні свідчить, що її економіка протягом 90-х рр. ХХ ст. і нині перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою і неякісного технічно); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно відбувається процес державотворення.

Основне завдання Української держави полягає у створенні умов для повноцінного функціонування і поступального розвитку сучасних ринкових відносин, оптимального конкурентного середовища підприємницької діяльності. Нині в Україні триває процес удосконалення нормативної бази та прийняття законів, які сприяли б формуванню ринкового середовища.

Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні можливий лише на основі використання реальних причинно-наслідкових зв'язків у соціально-економічному житті суспільства, економічних інтересів усіх суб'єктів господарської діяльності, ефективної взаємодії національного ринку з міжнародним. 

Розробка засобів і методів боротьби з економічною кризою в Україні та інфляційними процесами, що її супроводжують, повинна спиратися на попередній діагноз причин їх виникнення й поглиблення. Досить поширеною є думка, що основною причиною економічної кризи й розвитку інфляційних процесів у вітчизняній економіці є незбалансованість фінансів, фінансової системи, товарно-грошового обігу, яка виникла, з одного боку, в результаті розриву економічних зв'язків з колишніми республіками СРСР, а з іншого, - через некомпетентність нових керівників, що прийшли у владні структури на хвилі їх демократизації.

Все назване, звичайно, мало місце й відіграло певну роль у виникненні критичної ситуації. Проте це далеко не головна причина обвального розвитку кризових процесів. Аналіз даної проблеми приводить до висновку, що головні причини розвитку й поглиблення кризи знаходяться не у сфері обігу, точніше, не лише у сфері обігу (як це вважають прибічники монетарної концепції регулювання економіки), а у сфері виробництва, в його характері й типі економічного розвитку. Тому вирішувати проблеми виходу з економічної кризи треба не на основі західних моделей монетарних концепцій, а в першу чергу на основі сучасної теорії економічного зростання й розвитку.

Головним завданням поточного періоду є надання керованості економічним реформам та створення соціально-орієнтованої ринкової економіки на базі відродження та прискореного розвитку перспективних секторів власного вітчизняного виробництва, моделювання його за критерієм оцінки приросту економічного ефекту.

Слід стимулювати експорт з високим ступеням перероблення. Ця вимога відповідає і загальної світової тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною готовою продукцією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. 1.Абрамова М.А., Александрова Л.С. Фінанси та кредіт.-М.: Юриспруденція, 2003

2. Економіка/Под ред.проф.А.С.Булатова .- М.: МАУП, 2001.

3. Економічна теорія / Під ред.В.І.Відяпіна.-М.: ИНФРА-М, 2005р., С.309

4. Економіческая теорія / Під ред.акад.В.І.Відяпіна, А. І. Добриніна, Г. П. Журавльової, Л.С.Тарасевіч.-М.: ИНФРА-М, 2005.

5. Грігорьев Л. Фінансова система та економічний розвиток / Л. Григор 'єв, Є. Гурвич, А. Саватюгін / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 2003. - N 7.

6. Іохін В.Я. Економічна теорія. -М.: МАУП, 2001

7. Иохин В.Я. Економічна теорія. -М.: МАУП, 2001р., С.401

8. Курс економічної теорії / За ред. М. М. Чепуріна, Е.А.Кіселевой-Кіров: АСА, 2002.

9. Економіка/Под ред.Лобачевой Е.Н.-М.: "Іспит", 2004

10. Економіка / Під ред.Е.Н.Лобачевой.-М.: «Іспит», 2004р., С.440.

11. Економіка / Під ред.Е.Н.Лобачевой.-М.: «Іспит», 2004р., С.442.

12. Економіка / Під ред.Е.Н.Лобачевой.-М.: «Іспит», 2004р., С.444.

13. Общая теорія грошей і кредиту / Під ред.академ.РАЕН Є. Ф. Жукова .- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

14. Отчет про розвиток банківського сектора і банківського нагляду у 2007 році

15. Фінанси, грошовий обіг і кредит / За ред. д.ек.н., проф., акад. РАПН В.К. Сенчагова, д.ек.н., проф. А.І. Архипова, М.: ПРОСПЕКТ, 2000

16. http://westudents.com.ua/glavy/418-13-stanovlennya-ta-rozvitok-bankvsko-sistemi-ukrani.html

17. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=33443