2.2 Аналіз основних макроекономічних показників на сучасному етапі

Протягом усього пострадянського часу (1990–2013 рр.) українська економіка розвивалася суперечливо. З одного боку, в Україні відбулися глибокі структурні зміни в економіці: з’явилися інститути ринкової економіки (приватна власність, вільні ліберальні ціни), які доволі динамічно реагують на зміни попиту на ринку; конкуренція в багатьох галузях і сферах діяльності сприяла підвищенню ефективності господарювання і формуванню певних конкурентних сфер економіки (металургія, окремі підгалузі сільського господарства); було сформовано систему незалежних інститутів фінансового посередництва (нині належним чином розвинутою є лише система комерційних банків).

З іншого боку, ринкові реформи проводились суперечливо. Економіка країни все ще не може наблизитися до обсягів 1990 р., рівень заощаджень залишається низьким, а трансформація останніх в інвестиції – проблематичною через відсутність ефективних інститутів фінансового посередництва; структура економіки залишається відсталою, соціальна поляризація – високою тощо.

Суперечливість реформування економіки України крім позитивних наслідків має й негативні, серед яких слід зазначити, що Україні не вдається здобути користь від геополітичного і геоекономічного розташування: будучи прекрасним мостом між Сходом (Китай, Японія, Росія) і ЄС (економіка цих регіонів сумарно становить 30 трильйонів доларів), країна поки що не може стати ефективним посередником між ними (власне кажучи, вся російська агресія 2014 р. відносно України продиктована саме тим, аби не допустити появи такого конкурента); соціальна політика певною мірою – є не адресною, найчастіше доводиться допомагати постачальникам товарів і послуг, а не споживачам, а інколи ці послуги частіше споживають ті громадяни, які менше за інших потребують такої допомоги; економіка країни серед десяти найгірших країн у світі за енергоємністю (на 1 долар енергоресурсів Україна виробляє ВВП на 2.5 долара, тоді як середньосвітовий показник дорівнює 5 доларам, а у розвинутих країнах цей показник сягає 9–10 доларів); структура економіки залишається відсталою: низькою є частка галузей переробної промисловості у виробництві й експорті, експорт високотехнологічної продукції (4.4%, 2011 р.) – на рівні відсталих країн і далеко позаду середньосвітового показника (17.6%), витрати на науку та інновації (0.5–0.7% від ВВП) утричі відстають від середньосвітового показника (2.2%) і в 4.5 рази – від показника розвинутих країн; за кількістю наукових статей Україна в 5 разів відстала від Польщі, в 10 разів – від Туреччини і від 25 до 35 разів від таких країн, як Італія, Франція або Німеччина; недостатньо розвинутий малий і середній бізнес і т. д. Невеликим обнадійливим фактором залишаються патенти і торгові знаки: за кількістю патентів (2 649, 2011 р.) Україна відстає від середньосвітового рівня, від показників своїх сусідів, але засвідчує послідовний прогрес завдяки талановитим інженерам, а за кількістю звернень на реєстрацію торгових марок резидентами (16 836, 2011 р.) випереджає Польщу (14 252), перебуває на рівні 50% РФ (33 252), але в 6 разів відстає від Туреччини (103 748) .

У 1990–2013 рр. економічна політика Кабінету Міністрів мала багатофункціональний характер. Однак, використовуючи різні підходи, можна класифікувати еволюцію економічної системи за період, який розглядається. Як прийнято в міжнародній практиці, можна, наприклад, весь цей період економічних змін поділити на три етапи: реформи першого покоління (1991–1999 рр.), інституційні реформи другого покоління і період відновлювального зростання шляхом стимулювання попиту (1999–2013 рр.) і етап розвитку економіки шляхом стимулювання пропозиції і генерації попиту (з 2014 р).

У 2008 р. ВВП України сягнув 71% від рівня 1990 р., тобто був відновлений наполовину. Цей етап розвитку економіки можна назвати відновлювальним, постперехідним, наздоганяючим або ж “catch up” зростанням. Таке зростання було притаманне всім тим країнам, де в результаті ринкових перетворень відбулося спочатку падіння, а згодом різкий підйом економіки за рахунок розширення попиту і збільшення споживання. Відомо також, що на пострадянському просторі приклади “відновлювального” або “наздоганяючого” зростання продовжувалися всього 7–12 років. Потім настає насичення, економіка наближається до докризового рівня, гранична віддача вкладень падає і подальше просування вперед різко сповільнюється. При цьому розвиток економіки обмежено кількома сферами, капітал та інвестиції не диверсифікуються, запаси і потужності збільшуються, перетікання капіталу між галузями і регіонами уповільнюється або, у низці випадків, припиняється, інвестиції концентруються у великих містах, концентрація і централізація економіки різко посилюється, соціальна поляризація стає надмірною.

Ще до початку кризи 2008–2009 рр. було цілком очевидно, що економіка України не може далі розвиватися за рахунок розширення попиту. Борги і запозичення корпоративного сектору, наростаючий торговельний дефіцит, а також дефіцит платіжного балансу, хронічний дефіцит бюджету, а у зв’язку з цим повільно, але впевнено “прогресуючий” державний борг, надмірна концентрація економіки, соціальна поляризація, сектор малого й середнього бізнесу, який стає дедалі слабшим, відсталість обробної промисловості, високий рівень споживання і низька інвестиційна активність і т. д. рано чи пізно мали б зупинити економічне зростання: повинна була настати “година розплати”. Країна не могла продовжувати розвиватися за рахунок боргів.

Криза 2008–2009 рр. виявилася суворою для України. Падіння ВВП дорівнювало 14.8%. У світі гіршою ситуація була лише в Латвії – 18%. Восени 2008 р. іноземні банки вилучили з економіки країни (банківського сектору) 36 млрд. доларів. На жаль, лише після цього НБУ довелося відпустити курс національної валюти – гривні: обмінний курс останньої у листопаді 2008 р. упав на 60%. Унаслідок цього удар по банківській системі країни на сто відсотків ліг тягарем на плечі громадян України. Дуже швидко майже 30 банків опинилися перед фактом банкрутства, закриття, ліквідації, оздоровлення і т. п.

Так чи інакше, за 1999–2011 рр. Україна “повернула” половину втраченого ВВП: в 2011 р. ВВП країни дорівнював 70% від рівня 1990 р. Щоправда, у період після 1999 р. економіка країни ще тричі перебувала в рецесії: 2009, 2012 і 2013 рр. Влада не бачила необхідності кардинальних змін у економічній політиці. В 2012–2013 рр. подальший спад економіки став неминучим. Темпи відновлювального зростання України протягом другого етапу реформ у цілому виявилися (знову ж таки) нижче рівня інших пострадянських республік (у 2012 р. обсяг ВВП Литви дорівнював 122% від рівня 1990 р., Латвії – 120%, Білорусі – 189%, Казахстану – 187%, Росії – 118%, Вірменії – 162%, Азербайджану – 247%).

Не вдалося поліпшити інвестиційну привабливість країни для приватного бізнесу. За ранжуванням Світового банку “case of doing business 2013” Україна посідає 137 місце серед 185 держав: між Лесото і Філіппінами. Для порівняння відзначимо, що з колишніх союзних республік Грузія займає 9 місце, Естонія – 21, Латвія – 25, Литва – 27, Вірменія – 32, Казахстан – 49, Білорусь – 58, Азербайджан – 67, Киргизстан – 70, Молдова – 83, Росія – 112, Таджикистан – 141, Узбекистан – 154 (дані щодо Туркменістану відсутні) .

Реформи другого покоління були покликані регулювати політичні, соціальні, освітянські, інформаційні, громадянські, судові, підприємницькі, управлінські і самоуправлінські інститути. В цілому за 1999–2013 рр. за цими напрямами не велася послідовна робота. Виняток становить лише та частина законодавчої роботи ВР, яка була пов’язана з втіленням зобов’язань у зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС.

Як уже відзначалося, реформи другого покоління в основному відбувалися в умовах відновлювального зростання: по мірі збільшення споживання (зростання заробітної плати, кредити, збільшення державного боргу, трансферти українських трудових мігрантів) забезпечувалося зростання виробництва або ж імпорту. Інколи в ролі інвестора виступала держава (маються на увазі інвестиції, які не були безпосередньо зумовлені попитом, а генерували новий попит). До 2007–2008 рр. резерви відновлювального зростання виявилися вичерпаними. Під час кризи 2008–2009 рр. здалося, що економіка України почала падати саме через кризу. Але не тільки і не стільки. Країна зіткнулася із проблемою кардинальної зміни економічної політики. Криза просто “переплутала карти”.

Факторний аналіз (кореляційний і регресійний аналізи) економічного зростання у світі й Україні засвідчує, що якщо на зростання світової економіки протягом тривалого часу (2000–2013 рр.) найбільший вплив справляв інститут боргу, то в Україні була зовсім інша ситуація. Найбільше на зростання ВВП України впливали грошові перекази трудових мігрантів, грошові доходи населення, експорт і зростання грошової маси (коефіцієнти кореляції відповідно становили: 0.981258; 0.994463; 0.981875 і 0.997586). Водночас показники капітальних інвестицій, прямих іноземних інвестицій, кредитування економіки банками і загального зовнішнього боргу (відповідно 0.872609; 0.721911; 0.937420 і 0.844670) менше впливали на зростання економіки, хоча виявляли доволі міцний зв’язок із темпами цього зростання. Що ж стосується показника капіталізації фондового ринку країни, то в даному випадку взаємозв’язок зі зростанням економіки був незначний (коефіцієнт кореляції дорівнював 0.315377). Це свідчить про те, що в українській економіці заходи, пов’язані з розширенням сукупного попиту, у 2000–2013 рр. набагато більше стимулювали зростання економіки, ніж заходи щодо розширення сукупної пропозиції.

В подальшому в макроекономічній політиці це доведеться враховувати. У разі повної асоціації з ЄС необхідно буде індивідуалізувати потенційні доходи, зокрема забезпечити якомога більшу децентралізацію інвестицій, демократизувати процеси накопичення і заощадження. Очевидно також, що українські економічні інститути не пристосовані до інвестиційного розвитку. А втім, європейська асоціація буде ефективною лише в протилежному випадку. Словом, система фінансового посередництва України, комерційні банки, як правило, оперують “короткими” грошима, сприяючи зростанню через стимулювання споживання (попиту). В Європі і в США більше переваг надається інвестиційному розвитку. Отже, найближчим часом в Україні очікується бурхливий розвиток інститутів фінансового посередництва з інвестиційним ухилом.

Кореляція між зростанням економіки, інструментами фінансового посередництва і грошовими переказами трудових мігрантів в Україні за 2000–2013 рр. Таблиця 2.1

Інструменти фінансового посередництва	Кореляція зі зростанням економіки
Капітальні інвестиції	0.872609
Іноземні інвестиції	0.721911
Капіталізація ринку	0.315377
Кредитування економіки банками	0.937420
Обсяг грошових переказів трудовими мігрантами	0.981258
Загальний зовнішній борг	0.844670
Державний зовнішній борг	0.917733
Грошова маса	0.997586
Експорт	0.981875
Грошові доходи населення	0.994463

Наведені дані свідчать про те, що рано чи пізно економічне зростання України мало уповільнюватися або зупинитися. Накопичення боргів, концентрація економіки сягнули такого рівня, що великому бізнесу вигідніше експортувати капітал, ніж займатися розширенням попиту. Якщо експорт капіталу економічно не регулюється, то за граничної продуктивності капіталу, яка поступово знижується, подальше розширення попиту, збільшення реальних доходів населення стають неможливими. Інформація, подана в таблиці 2.1, свідчить, що справді за 1990–2013 рр. динаміка економіки України, за даними офіційної статистики, насамперед була результатом прискореного зростання споживання. Так, за цей період ВВП країни знизився до рівня 69.9% (найнижчу точку рівня цього показника зафіксовано в 1998 р. – 40%). Водночас у сільському господарстві і в промисловості падіння було меншим: відповідно 89.5% і 90.3% від рівня 1990 р. Серйозні структурні зміни відбулися, приміром, у промисловості: частка металургії і харчової промисловості збільшилася, а частка машинобудування, електротехніки і легкої промисловості різко зменшилася (падіння у кожній підгалузі вимірювалося двозначними цифрами). Найбільший спад спостерігався в будівництві: в 2013 р. обсяг будівельних робіт становив 7.2% від рівня 1990 р. При цьому реальні доходи населення в 2013 р. становили 140.4% від рівня 1990 р. Характерно також, що в 2013 р. обсяг роздрібного товарообороту в порівнянних цінах сягнув 205.9% від рівня 1990 р. Тобто споживання суттєво випереджало виробництво. Як же це могло відбуватися? Як же зростання реальних доходів могло вдвічі випереджати зростання ВВП країни?

Випередження відбувалося за рахунок п’яти факторів. По-перше, протягом 1990–2013 рр. населення країни скоротилося на 15%. Отже, доходи на душу населення такою ж мірою випереджали динаміку решти макроекономічних показників. По-друге, падіння у галузях, які виробляють споживчі товари, на 25–30% було меншим, ніж падіння в галузях, які виробляють капітальні активи, елементи постійного капіталу. По-третє, за 23 роки банківське кредитування зростало в 4–6 разів швидше, ніж темпи ВВП. Споживчий сектор фінансувався за рахунок боргу. Причому борг банків зарубіжним кредиторам перебував на рівні 45% ВВП. Держава також, у свою чергу, позичала кошти. Станом на 01.01.2014 р. валовий зовнішній борг України становив 142.5 млрд. доларів, із яких 37.5 млрд. доларів – зовнішній державний борг (включаючи гарантований державою борг). По-четверте, в структурі витрат бюджету країни соціальні витрати залишалися на дуже високому рівні: понад 75%. За весь цей час інвестиції в основний капітал і витрати на оборону з бюджету залишалися на низькому рівні, що давало змогу, поряд з постійним дефіцитом бюджету, забезпечувати фінансування соціальних витрат. По-п’яте, на зниження ВВП істотно впливало будівництво. В 2013 р., як відзначалося вище, валова продукція будівництва становила менше 10% від рівня 1990 р. Постійний капітал, який було накопичено за роки радянської влади і який став причиною великого падіння в перші роки ринкових перетворень, зрештою слугував хорошим запасом для відновлення економіки в 1999–2013 рр.