Залежність між азимутами і румбами.

Чверть	А, град.
		назва	обчислення
І	0…90	ПнС	r=А
ІІ	0…180	ПдС	r= 180−А
ІІІ	0…270	ПдЗ	r=А−180
ІV	0…360	ПнЗ	r=360−А
4. А1=А + 180 + = 105º25´+180 º +0º57´ = 286º22´.

4. Способи відображення рельєфу на картах.

Сукупність нерівностей фізичної поверхні Землі називають рельєфом місцевості. Рельєф має велике значення при проектуванні та будівництві. Відображений на картах рельєф повинен давати можливість:

1. Визначення абсолютних висот точок.

2. Визначення напряму схилів і їх стрімкості.

3. Взаємне розташування форм рельєфу та просторову уяву про цей рельєф.

Рельєф, на картах, почали зображати в XV ст. до н.е. Існує декілька способів його зображення.

Гіпсометричний - рельєф зображують горизонталями з одночасним зафарбовуванням висотних ступенів між ними, що надає зображенню більшої наочності.

Спосіб висотних позначок (цифровий) - рельєф відображають за допомогою позначок точок.

Спосіб штрихів - пластичний ефект досягається за допомогою штрихів різної товщини проведених зверху вниз по схилу.

Перспективний - перспективний рисунок хребтів, горбів та інших великих форм рельєфу.

На сучасних топографічних картах рельєф зображують за допомогою горизонталей.

Горизонталь - лінія однакових висот на карті.

Задана віддаль між сусідніми січними рівневими поверхнями при зображенні рельєфу горизонталями називається висотою перерізу рельєфу.

Відображення рельєфу горизонталями дозволяє визначати висоти точок, напрями та стрімкість схилів, взаємне розташування форм рельєфу, тобто відповідає вище наведеним вимогам.

Розрізняють основні, додаткові (півгоризонталі) і допоміжні (на довільній висоті) горизонталі. Їх використовують у поєднанні з умовними знаками окремих форм рельєфу (скелі, осипи, обриви ...), з числовими значеннями висот характерних точок, горизонталей, глибин, покажчиками напряму схилу.

Лінії однакових глибин, за допомогою яких відображають на картах рельєф дна, водойм називають ізобатами.

5. Класифікація похибок вимірювання.

В залежності від джерела виникнення похибки є особові, зовнішніх умов, інструментальні. За характером дії похибки поділяють: на систематичні, випадкові і грубі. Грубі – це похибки які за своєю велечиною перевищують прийняте граничне значення помилок. Систематичні помилки – це Δ1 = L1-x, Δ2= L2- x, Δn = Ln – x. для послаблення впливу систематичних похибок в результати виміру вводять поправки: 1) V = - λ; 2) V чи – λ; 3) обмеження умов вимірювання при яких систематичні помилки за абсолютною величиною не перевищують визначеного значення. Випадкові помилки виникають в результаті обставин які безперервно здійснюються. Такими факторами є спостерігач. Величину і знак випадкових помилок наперед передбачити неможливо.