29. Способи нівелювання площ. Технологія виконання нівелювання площ за квадратами.

Знімання у рівнинній місцевості з невеликою кількістю контурів та з висотою перерізу рельєфу 0,1; 0,25; 0,5 м виконують нівелюванням поверхні. Існує декілька способів такого знімання: за квадратами, паралельними лініями, характерними лініями рельєфу. Нівелювання поверхні за квадратами зазвичай застосовують для будівництва великих споруд (аеродромів, стадіонів з метою вертикального розпланування рельєфу.

Для знімання способом квадратів спочатку розмічують великий квадрат, потім його розмічують на менші квадрати зі сторонами 10-20 м. Зазвичай прокладають зімкнений нівелірний хід. Нівелюють зв’язкові точки, використовуючи при цьому вершини закріплених квадратів. Хід прив’язують до реперів, решту вершин квадратів нівелюють як проміжні точки. Результати нівелювання заносять у журнал.

30. Елементи колових кривих.

В плані траса складається з прямих вставок поєднаних між собою кривими. Найчастіше такою кривою є дуга кола ( колова крива траси ). Пряма вставка траси - пряма частина осі проєктованої споруди, що розташована між двома суміжними кривими.

Колова крива траси – частина осі проєктованої споруди, що зображається дугою кола.

Колова крива траси складається із таких елементів: кута повороту трасиΘ, радіусакривої R, тангенса кривої Т, кривої К, бісектриси кривої Б та доміру Д (рис.3).

Тангенс кривої – відрізок прямої, що з'єднує вершину кута повороту траси з початком або кінцем кривої. Так як тангенс це дотична до кривої то кути ВК ПК О і ВК КК О - прямі.

З рис.3 запишемо

Бісектриса кривої – відрізок прямої, що з'єднує вершину кутаповороту траси із серединою кривої. З рис.3. запишемо

Домір – це різниця довжин двох тангенсів і кривої. Точки початку, середини і кінця колової кривої траси називають головними точками кривої.

31. Розмічування пікетажу, поперечників та колових кривих. План траси. Пікетажний журнал.

Вимірювання ліній виконують по прямих між вершинами кутів повороту траси. Розмічування пікетів проводять вдовж прямих і кривих відрізків з яких складається траса. Спочатку знаходять пікетне значення вершини кута повороту ВК . Наприклад, вершина першого кута повороту знаходиться на віддалі 627,30м від початку траси. Це позначають:

ВК 1= ПК 6 + 27,30 .

Тоді знаходять пікетні значення початку – ПК і кінця – КК колової кривої.

ПК = ВК - Т ,

К К = ПК + К .

Контрольне значення пікетажу КК буде

КК = ВК + Т - Д .

Початок кривої знаходять відкладанням обчисленого пікетного значення початку кривої від найближчого пікету. Цю ж точку ми отримуємо коли від вершини кута повороту відкладемо в оберненому напрямі величину тангенса.

Для отримання положення кінця кривої від вершини кута повороту відкладають величину тангенса.

Для розмічування пікетажу після вершини повороту, від вершини вперед відкладають значення доміру і вважають, що ця точка має таке ж пікетне значення, як і вершина кута.

Для знаходження середини кривої кут ходу поділяють навпіл і по цьому напрямку відкладають величину бісектриси. Наприклад:

ВК = К6 + 27,30 ; Т = 38,40м ; Д = 0,97м ; К =  75,83м .

ПК = ВК - Т =  К6 + 27,30 – 38,40 =  К5 + 88,90 .

КК =  ПК + К = К5 + 88,90 + 75,83 2=  К6 + 64,73 .

І згідно контрольної формули

КК =  ВК + Т – Д =  К6 + 27,30 + 38,40 – 0,97 =  К6 + 64,73 .

В пікетажному журналі трасу показують прямою лінією і в обидві сторони від неї зображають, як правило, у вибраному масштабі ситуацію. У складних умовах, наприклад в населених пунктах, трасу показують так, як вона проходить в натурі, тобто показують ломаною лінією і тоді відносно неї рисують ситуацію. В цих місцях де ситуація не навантажена, масштаб між пікетами зменшують.

У місцях перетину трасою складних місць їх знімають тахеометричним методом. Такими місцями є перетини із інженерними спорудами, зводотоками.

32. Побудова поздовжнього та поперечного профілів траси.

Поздовжній профіль траси складають на міліметровому папері спочатку олівцем і починають з викреслювання сітки профілю у вигляді таких горизонтальних граф:

Номер графи	Назва графи	Ширина графи (см)
1 2 3 4 5 6	Ухили та віддалі Проектні висоти Висоти землі Пікети та віддалі Прямі та криві План траси	1,0 1,5 1,5 1,0 3,0 2,0

Поздовжній профіль викреслюють у масштабах: горизонтальному- 1:2000, вертикальному - 1:200 у такій послідовності:

1. Викреслюють сітку профілю (дод. Г) і у графі 4 позначають положення пікетів та плюсових точок вертикальними рисками.

2. Висоти точок виписують із журналу нівелювання (див. дод. А), їхні значення заокруглюють до 1 см і записують у графу 3 сітки профілю.

3. Профіль місцевості будують так. Відкладають висоти пікетів та плюсових точок від умовного горизонту в масштабі 1:200. Вибір умовного горизонту має забезпечувати положення лінії профілю місцевості не ближче 7-10 см над графою 1 сітки профілю, верхня лінія якої і приймається за умовний горизонт.

Одержані точки з`єднують ламаною лінією, яку й називають профілем траси (вертикальним розрізом ділянки місцевості за заданим напрямом).

Поперечний профіль (поперечник) будують за даними журналу нівелювання на ПК1 в масштабах горизонтальному та вертикальному 1:500. Сітка поперечного профілю спрощена порівняно з поздовжнім профілем і складається з чотирьох граф :

1. Графа ухилів - 1,0 см

2. Проектні висоти - 1,5 см

3. Висоти землі - 1,5 см

4. Пікети та віддалі - 1,0 см.

Висоти пікетів поперечника обчислено в журналі нівелювання. Їх використовують для побудови поперечного профілю.

Проектну лінію прокреслюють горизонтально (тобто з ухилом і = 0) на тій самій висоті, на якій вона запроектована на поздовжньому профілі траси у відповідній точці (у даному завданні - це ПК1).

Робочі висоти обчислюють за формулою (14) віддалі до точок нульових робіт - за формулою (15) проектні висоти не обчислюють, тому що проектну лінію показують горизонтально.

33. Правила проектування на профілі.

Проектну (червону) лінію будують, керуючись такими умовами:

- ухили на окремих ділянках траси не мають перевищувати допустимих значень;

- об’єми земляних робіт на окремих ділянках траси мають бути приблизно однакові, тобто необхідно, щоб виконувався баланс земляних робіт, а загальний об’єм земляних робіт на трасі задовольняв умову

V _насипу  V_виїмки  min; (11)

- переходи від додатних ухилів (підйомів) до від'ємних (спусків) і навпаки проектують через горизонтальні прямі довжиною не менше 100 м.

Проектна лінія складається, як правило, із декількох ділянок із різними ухилами. Ухили визначають за формулою

(12)

де і - ухил проектної лінії, який обчислюють до 0,001 (проміле, ‰);

Н₁ і Н₂ - висоти початкової та кінцевої точок проектної лінії на ділянці з одним ухилом (висоти визначають з профілю графічно);

d - віддаль, на якій діє проектний ухил і.

Використовуючи обчислені ухили проектної лінії та проектні висоти кінців цієї лінії, визначають проектні (червоні) висоти всіх точок профілю:

Н_К+1 = Н_К + і  d, (13)

де Н_К - відома проектна висота точки;

Н_К+1 - висота точки, яку визначають;

d - віддаль між цими точками.

Точки перетину проектної лінії з лінією профілю називають точками нульових робіт, тобто точками, в яких земляні роботи дорівнюють нулю.

34. Призначення великомасштабних карт.

Карти поділяються на групи за рядом ознак — масштабом, темати кою, територіальним охопленням, проекцією тощо.  Великомасштабні карти є основними, оскільки нада ють первинну інформацію, що використовується при складанні карт се редніх і дрібних масштабів. Найбільш типовими з них є топографічні карти з масштабом більше за 1 : 250 000. На сучасних топографічних картах рельєф, як правило, зображується за допомогою ізогіпсів, або горизонталей, якими сполучаються точки, що мають однакову висоту над нульовим рівнем (зазвичай це рівень моря). Сукупність таких ліній дає дуже виразну картину рельєфу земної поверхні і дозволяє визначити такі характеристики: кут нахилу, профіль схилу і відносні перевищення. Крім зображення рельєфу, топографічні карти містять і іншу корисну інформацію. На них показують транспортні магістралі, населені пункти, політичні й адміністративні кордони. Набір додаткової інформації (на приклад, поширення лісів, боліт, незакріплені піщані масиви та інше) залежить від призначення карт і характерних рис місцевості. 

35. Методи топографічних знімань.

. Топографічні плани масштабів 1:5 000, 1:2 000, 1:1 000 і 1:500 створюють, як правило, шляхом топографічного знімання. Топографічне знімання виконують такими методами:

- стереотопографічним - місцевість зафотографовують з літака і використовуючи знімки виконують горизонтальне знімання шляхом створення фотопланів, а висотне - використовуючи ці ж знімки, на спеціальних стереофотограмметричних приладах;

- комбінованим аерофототопографічним - горизонтальне знімання, як при стереотопографічному методі, а висотне, використовуючи фотоплан, наземними методами (мензульним, тахеометричним, тощо);

- мензульним - наземний метод в якому план створюють безпосередьо у полі, при цьому застосовують комплект приладів, що складається з мензули та кіпрегеля;

- наземним фототопографічним - фотографують, як правило, гірську місцевість за допомогою фототеодолітів і опрацьовуючи на фотограмметричних приладах отримані знімки, одержують топографічний план;

- тахеометричним - знімання, яке застосовують при створенні планів невеликих ділянок, як окремий вид знімання так і в поєднанні з іншими видами.

36. Сутність тахеометричного знімання.

Слово  тахеометрія   значить швидковимірювання. При тахеометричному зніманні одночасно проводять горизонтальне і вертикальне знімання.

Горизонтальне знімання проводять, як правило, полярним способом і в рідких випадках - кутовими або лінійними засічками. Лінії при цьому, як правило, вимірюють не стрічками або рулетками, а віддалемірами.

Вертикальне знімання (визначення висот) в тахеометрії проводять в основному методом тригонометричного нівелювання.

Основою для тахеометричного знімання є державні геодезичні мережі та геодезичні мережі згущення.

Для створення знімальної основи тахеометричного знімання, як сказано у 7# 01 лекції 12-14, прокладають в тому числі тахеометричні ходи.

При тахеометричному зніманні застосовують технічні теодоліти, номограмні, або електронні тахеометри.

37. Допустима лінійна нев’язка тахеометричного ходу.

Допустимі лініцні невязки в тахеометричних ходах при вимірюванні ліній оптичними тахеометрами та теодолітами визначають за формулою: Де S – довжина ходу, n –kількість ліній у ході

38. Допустима висотна нев’язка тахеометричного ходу.

Обчислюється за формулами ; ; : ΣS довжина ходу n-кільквсть ліній ходу.Допустима нев’язка роз приділяється з оберненим знаком пропорційно довжинам ліній. Поправки алгебраїчно додаються до обчислених перевищень і одержуються ув’язки сума яких повинна = теоретичній.

39. Відомість висот тахеометричного ходу. Виконують обчислення висот станцій тахеометричного ходу у відомості у такій послідовності.

У гр. 1 записують номери точок ходу.

У гр. 2 із схеми записують середні значення горизонтальних проекцій.

У гр. 3 із схеми записують середні перевищення h_сер.. Сумуючи середні перевищення, знаходять їх практичну суму h_пр. . Знаходять теоретичну суму перевищень як різницю висот кінцевої і початкової станцій:

h_Т= Н₉ - Н_1.

Обчислюють висотну нев’язку ходу

f_h.=h_пр.-h_Т.

Обчислюють допустиму висотну нев’язку тахеометричного ходу:

де Р – периметр ходу, n – кількість сторін.

Нев’язка f_hне має перевищувати . У середні перевищення h′_сервводять поправки пропорційно до довжин ліній із знаком, оберненим до знака нев’язки. Сума поправок має дорівнювати значенню нев’язки з оберненим знаком . Поправки, заокруглені до 0,01 м, записують у гр. 4 і обчислюють виправленіперевищення (гр. 5): .

Маючи висоту Н₆ початкового пункту і кінцевого H₉, визначають висоти всіх станцій тахеометричного ходу (гр. 6):

Н₇= Н₆ + h_6-7;

H₈ = H₇ + h_7-8;

і для контролю

H₉ = H₈ + h_8-9.

Визначені висоти станцій записують у журнал

ВІДОМІСТЬ обчислення висот станцій тахеометричного ходу

№№ станцій	Довжина ліній		Середні перевищення	Поправки	Виправлені перевищення	Висоти станцій
1	2	3		4	5	6
6						90,04
	158,0		-2,38	+0,02	-2,36
7						87,68
	145,9		+3,43	+0,01	+3,44
8						91,12
	155,2		-0,50	+0,01	-0,49
9						90,63

Р=460,1 м h_пр =+0,55 м h =+0,59

h_т = H₉ - H₆ = + 0,59 м

f_h = - 0, 04 м

доп f_h =  0,11 м.

40. Послідовність роботи на станції тахеометричного знімання.

Знімання виконують як паралельно із прокладанням тахеометричного ходу, так і після його прокладання. При роботі на станції центрують прилад за допомогою виска або за допомогою оптичного цент рила, для теодоліту Т30 і 2Т30 – за допомогою труби, точність центрування за допомогою виска або прямовисна 5мм, оптичного цент рила 1мм. На станції визначають висоту інструмента і направляють на рейці. Висота приладу виміряється від центра знаку до горизонтальної осі прилада. Виміряють у міліметрах і записують в журнал.

h = s tg ν + i – V, Визначають місце нуля , а якщо необхідно приводять до нуля: МО = КЛ + КП/ 2 Послідовність роботи на станції тахеометричного знімання.

Знімання виконують яке паралельно із покладанням тахеометричних ходів, так і після їх прокладання. При роботі на станції прилад центрують, вимірюють висоту і відкладають цю висоту на рейці.

Визначають місце ’’0’’ і якщо необхідно приводять його до ’’0’’.

М₀ – називається відлік по по вертикальному крузі, коли візирна вісь займає горизонтальне положення.

Орієнтують тахеометр на іншу точку планової основи. Орієнтувати тахеометр означає досягнути такого стану, при якому відлік по горизонтальному крузі при проведенні вертикального штриху на точку орієнтування =0.