Обмеження державного бюджету, концепції його балансування
За станом державний бюджет буває:
збалансований (нормальний), коли надходження і витрати бюджету врівноважені;
дефіцитний, коли витрати перевищують доходи;
профіцитний, коли доходи перевищують витрати.
Наявність бюджетного профіциту, як і бюджетного дефіциту, ще не є свідченням того, що держава здійснює обмежувальну чи стимулюючу фіскальну політику.
Досвід країн світу показує, що дефіцит бюджету є безпечним, якщо він становить >3% ВВП. При збільшенні цього рівня стан бюджету негативно впливає на функціонування економіки.
Причинами дефіциту держбюджету може бути:
падіння доходів суб’єктів економіки в умовах кризи;
зменшення приросту національного доходу;
збільшення бюджетних витрат;
непослідовна фінансово-економічна політика;
надмірна величина державного сектору;
зростання витрат у зв’язку з обслуговуванням внутрішнього і зовнішнього державного боргу;
домінуюча політика державного патерналізму.
Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:
перехід від фінансування до кредитування;
ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
скорочення витрат на управління державою;
реформування систем оподаткування;
збільшення ролі місцевих бюджетів;
конверсія.
Бюджетний дефіцит може мати дві форми: відкритий і прихований. Відкритий бюджетний дефіцит – це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік. Прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.
За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і навмисним. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і, відповідно, обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом є циклічний бюджетний дефіцит, що є результатом кон’юнктурних коливань економіки і дії автоматичних фіскальних стабілізаторів (скорочуються податкові надходження з причини обмеження бази оподаткування та збільшуються соціальні трансферти у зв’язку зі зниженням життєвого рівня населення).
Навмисний бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики: цілеспрямованих змін державних витрат і податків. Цей тип дефіциту виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, в період економічного піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок (профіцит).
За напрямом фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити. Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП. А при пасивному бюджетному дефіциті кошти використовуються на покриття поточних витрат (соціальні трансферти, виплати зарплати у бюджетній сфері, сплата відсотків за держборгом та ін.).
Джерелами фінансування дефіциту бюджету держави можуть виступати:
грошово-кредитна емісія (монетизація дефіциту), але це чисто інфляційний шлях покриття бюджетних витрат;
державні внутрішні та зовнішні запозичення, що є менш інфляційним шляхом покриття дефіциту державного бюджету.
Державні позики використовуються за умов:
наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів;
довіри кредиторів до держави;
заінтересованості кредиторів (на підставі відсоткової політики і високих гарантій повернення боргу).
Таким чином, дефіцит держаного бюджету покривається додатково випущеними в обіг грошима та позиками:
де DEF – дефіцит державного бюджету;
– додаткова емісія грошей;
– сума приросту державного боргу.
Грошово-кредитна
емісія
може застосовуватися лише за умов
жорсткого контролю за використанням
грошей. Вона виправдана у разі спрямування
коштів у інвестиції, що сприяє зростанню
ВВП і спричиняє невисокі темпи інфляії.А
використання емісійних коштів на поточні
витрати (заробітна плата, соціальні
трансферти та ін.) призводить до
прискорення інфляції.
Якщо для фінансування дефіциту державного бюджету застосовують монетизацію, яка призводить до перевищення темпів приросту грошової маси над темпами приросту реального ВВП, то наслідком стане зростання рівня цін. Держава отримує своєрідний (інфляційний) податок, який сплачують всі економічні суб’єкти. Зумовлений надмірною емісією грошей податок називають сеньйораж.
Інфляційне покриття дефіциту державного бюджету породжує ефект Олівера – Танзі: в умовах інфляції платник податків свідомо відстрочує їх сплату, щоб з часом розрахуватись із державою знеціненими грошима. Це порушує стабільність фінансової системи.
Монетизація дефіциту держбюджету може здійснюватись не тільки шляхом емісії готівки, розширення кредитів, що надаються центральним банком уряду для підтримки державних підприємств на пільгових умовах, та шляхом відстрочення платежів уряду за своїми борговими зобов’язаннями. Прикладом останнього є несвоєчасна виплата заробітної плати працівникам бюджетного сектору, відстрочення платежів уряду за закуплене ним зерно тощо. Ці відстрочені платежі з часом нагромаджуються, збільшуючи борг і дефіцит бюджету, покривати який неінфляційним шляхом уряд уже не може. Тому, незважаючи на те, що офіційно прострочені платежі не відносять до інфляційних джерел фінансування дефіциту, вони все-таки містять у собі інфляційну компоненту.
Фінансування бюджетного дефіциту шляхом випуску державних позик може зумовити ефект витіснення: випуск позикових цінних паперів зменшує пропозицію грошей і, за інших однакових умов, збільшує ринкову ставку відсотка. Це знижує стимули приватного сектору до інвестування, скорочує чистий експорт та споживчі витрати домогосподарств, послаблює і навіть може звести нанівець ефект фіскальної політики.
Стосовно боргового фінансування бюджетного дефіциту слід зауважити, що воно не усуває загрози розгортання інфляції, а відстрочує її. Якщо, наприклад, облігації державної позики розміщують серед комерційних банків та населення, це створює меншу загрозу інфляції, ніж безпосереднє їх розміщення у центральному банку. Коли НБУ на вторинному ринку їх скупить, це знову розширить межі для зростання інфляції.
Якщо ж розміщення державних облігацій здійснюється у позабюджетний сектор примусово (під знижені або навіть від’ємні реальні відсоткові ставки), то боргове фінансування бюджетного дефіциту за змістом перетворюється в механізм додаткового оподаткування.
Із сказаного можна зробити висновки:
неінфляційних джерел фінансування дефіциту державного бюджету немає;
жодний засіб покриття бюджетного дефіциту не можна розглядати як абсолютно безпечний й такий, що має переваги перед іншими;
є межа бюджетного дефіциту, за якою це явище із безпечного може перетворитись на небезпечне
У зв’язку з цим, макроекономічна теорія використовує так зване бюджетне обмеження Його має кожне домогосподарство, підприємство, держава. Взагалі бюджетне обмеження – це обмеження витрат суб’єкта господарювання величиною доходу. Тому при складанні та використанні бюджетів усі учасники мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Ця мета визначена у Бюджетному кодексі України як «принцип ефективності».