Державний бюджет, вплив податкової політики на макроекономічну ситуацію

Як будь-яке підприємство, так і органи влади мають свої поточні бюджети. Державна бюджетна система – це сукупнісь бюджетів різних рівнів державного управління, врегульованих певними нормами, що формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

Бюджетна система має дворівневу структуру для унітарних держав (вона включає державний та місцеві бюджети) та трирівневу для федеральних держав (включає ще й третю ланку – бюджети членів федерації).

Бюджетна система України складається:

• з Державного бюджету України;

• місцевих бюджетів (їх близько 12 тисяч).

Місцеві бюджети формують органи влади АР Крим, областей, районів та органи місцевого самоврядування: територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об’єднань. Сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, становить зведений бюджет України.

Як економічна категорія державний бюджет відображає реальні економічні відносини між державою та іншими суб’єктами господарювання з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни для виконання функцій держави шляхом розподілу та перерозподілу національного доходу.

Державний бюджет – це основний фінансовий план держави: грошовий вираз кошторису доходів та витрат за певний період часу (як правило за рік). Бюджет має дві основні складові: доходи і витрати. Доходи державного бюджету називають фіскальними. Це доходи державної казни від державних фіскальних монополій (горілчана, винна, тютюнова тощо).

Розрізняють фактичний, структурний і циклічний бюджети. Фактичний бюджет відображає наявні надходження, витрати і дефіцити за певний період. Структурний бюджет вказує, якими мають бути витрати і надходження, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дискреційних програм, запроваджених законом). Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на зміни доходів, витрат і дефіциту, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва. Циклічний бюджет – різниця між фактичним і структурним бюджетами.

Рівень фіскальних доходів свідчить про грошові відносини, які виникають між державою, юридичними і фізичними особами в процесі вилучення частини вартості ВВП та акумуляції у загальнодержавному фонді з метою подальшого її використання при здійсненні державою функцій. До основних джерел фіскальних доходів належать:

• податки;

• доходи держави від власної виробничої та інших форм діяльності;

• платежі за ресурси, що належать державі;

• соціальні та бізнесові трансферти тощо.

Найбільшим джерелом доходів держави є податки. Податки – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податки виконують три функції:

• розподільчу: перерозподіл вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами;

• фіскальну: централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби;

• регулюючу: стимулювання різних сфер життєдіяльності платників.

Необхідно розрізняти джерело й об’єкт оподаткування. Джерелом оподаткування є дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню. Об’єкт оподаткування – це грошова сума, яка служить базою для нарахування податків. Об’єктами оподаткування може бути: дохід (підприємств або населення) і майно (нерухоме і рухоме).

Якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезпечує отримання доходу, джерело й об’єкт оподаткування взаємопов’язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, то зазначений взаємозв’язок втрачається.

За формою вилучення податки поділяють на прямі та непрямі (опосередковані) (рис.11.1). Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів. Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції. Прямі податки, які вилучаються шляхом зростання цін, теж можуть перекладатися на споживача. Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки. Чим бідніша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.

Рис.1.Класифікація податків за формою вилучення

В системі збору податкових надходжень використовуються методи пропорційного, прогресивного та регресивного оподаткування. При прогресивному оподаткуванні середня ставка податку підвищується зі зростанням доходу. Регресивне оподаткування передбачає зниження середньої ставки податку в міру зростання доходу. Пропорційне оподаткування означає незмінну середню ставку податку, незалежну від розмірів доходу: ПДВ = 20%, на прибуток = 25%, на доходи = 15%.

В процесі фіскальних заходів вплив прямих та непрямих податків на макроекономічну ситуацію різний. Непрямі податки впливають на загальний обсяг виробництва та рівень цін, що пояснюється поведінкою економічних суб’єктів. Введення непрямих податків підвищує ціну товарів та послуг, на що споживачі відреагують зниженням попиту, а виробники мають відреагувати зменшенням пропозиції товарів і послуг. А прямі податки впливають на пропозицію праці , тому що цим видом оподатковуються факторні доходи. На використання домогосподарствам спрямовується дохід за вилученням податків . Якщо частка, що вилучається через пряме оподаткування, значна, то втрачається інтерес економічних суб’єктів більше заробляти. Це спонукає їх зменшувати пропозицію праці, особливо при прогресивній шкалі оподаткування. Та саме завдяки податкам, формуються умови виробництва суспільних благ.