Зовнішньоекономічна діяльність Вплив міжнародних ресурсів та продуктів на національну економіку

Як свідчить статистика, переважна більшість економік світу є відкритою: країни ведуть зовнішньоекономічну діяльність. Це така діяльність, за якої національні і іноземні суб’єкти господарювання будують економічні взаємовідносини між собою як на території країни, так і за її межами. В Україні ця діяльність здійснюється у відповідності до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991р.)

При організації зовнішньоекономічної діяльності всі суб’єкти керуються принципами суверенітету народу при здійсненні міжнародних взаємовідносин, свободи підприємництва, юридичної рівноваги та недискримінації, верховенства закону, захисту інтересів та еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу при купівлі-продажу товарів.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні вважаються:

фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які мають господарську дієздатність та постійно проживають на території України;

юридичні особи, що зареєстровані та мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, посередницькі та консалтингові фірми, кредитно-фінансові установи, об′єднання підприємств та громадян тощо);

органи влади та місцевого самоврядування у особі створених ними зовнішньоекономічних організацій.

До видів зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

• експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

• надання послуг іноземним суб’єктам (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консалтингових, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, обліково-управлінських, аудиторських, туристичних, юридич-них тощо);

• наукова, науково-технічна, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами;

• міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

• кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічних відносин;

• спільна підприємницька діяльність;

• організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозимів, семінарів на комерційній основі;

• організація оптової, консигнативної та роздрібної торгівлі;

• товарообмінні та орендні операції з продажу та обміну валюти на аукціонах, біржах та міжбанківському валютному ринку тощо.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють її на основі договорів (контрактів) у письмовій формі. Держава регулює зовнішньоекономічні відносини з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найбільш привабливих умов для залучення України до міжнародного розподілу праці та наближення до ринкових структур розвинутих країн світу. Таке регулювання зовнішньоекономічних відносин здійснюється за допомогою Законів України, актів тарифного регулювання, економічних заходів (валютного, кредитного і т.ін. регулювання), рішень недержавних органів управління економікою та угод між суб’єктами зовнішніх зв’язків.

Органами, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні, затверджено: Верховну Раду, Кабінет Міністрів, Національний банк, Державну митну службу, Антимонопольний комітет України.

Всі операції зовнішньоекономічної діяльності підлягають оподаткуванню. Дохід від зовнішньоекономічних операцій у іноземній валюті обов’язково розділяється між валютними фондами суб’єктів цієї діяльності, Державним валютним фондом України та валютними фондами місцевих органів влади. Розподіл валютної виручки здійснюється за стабільними п’ятирічними нормативами, встановленими Верховною Радою.

За цих умов посилюються міжнародні потоки продуктів, ресурсів та доходів до національної економіки, та навпаки, окрема національна економіка все відчутніше впливає на світову. Саме наявність або відсутність впливу еконо­міки окремої країни на світовий ринок ле­жить в оcнові поділу національних економік на малі та великі.

Мала відкрита економіка – це таке національне господарство, якому властиві слідуючі ознаки:

• його частка у світовій торгівлі незначна, тому воно не має відчутного впливу на світову економіку;

• уряд країн здійснює контроль за рухом капіталу;

• відносна відособленість національної грошової сис­теми від світового валютного ринку;

• внутрішні відсоткові ставки національної економі­ки залежать від світових ставок, а світова відсоткова ставка не відчуває на собі впливу зміни ставок малих відкритих економічних систем.

Велика відкрита економіка – це національне господарство, якому притаманні такі риси:

• значна частка окремої країни у зовнішній торгівлі;

• абсолютна мобільність капіталу (уряд не обмежує його рух);

• спостерігається вплив відсоткових ставок та рівня цін у великих економічних системах на рівень світових ставок відсотка та рівень цін на товари та послуги у інших країнах.

У закритій економіці національний продукт виробляється виключно внутрішніми національними ресурсами. Тут внутрішній і національний продукт тотожні. А на відкриту економічну систему впливає «інший світ» (сектор «закордон»). Тобто у відкритій економіці продукт може вироблятись як власними ресурсами, так і ресурсами «іншого світу».