2. Виконання права

Будь-яке розуміння права передбачає його здатність бути регулятором суспільних відносин. Для цього необхідно, щоб принципи і норми права втілювались у життя. Право втрачає свою соціальну цінність, якщо його положення не знаходять реалізації в діяльності людей та їх організацій у суспільних відносинах.

Реалізація норм права — це втілення приписів норм права в правомірній поведінці суб’єктів права.

Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без них.

Розрізняють чотири основні форми реалізації права за складністю та характером дій суб’єкта;

— дотримання;

— виконання;

— використання;

— застосування.

В основу такого поділу покладено ступінь активності суб’єктів щодо реалізації правових норм. Дотримання, виконання і використання — це безпосередні форми реалізації норм права, а застосування — опосередкована (особлива)форма.

Дотримання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт дотримується встановлених заборон: утримується від протиправних дій, дотримуючись вимог правової норми. Дотримання норм права — це вид правомірної поведінки і, в той же час, найбільш загальна форма реалізації права:

1) в основному це пасивна форма поведінки суб’єктів — утримання від неправомірних дій;

2) це найбільш загальна форма реалізації права, яка охоплює як індивідуальних, так і колективних суб’єктів;

3) головним чином вона стосується правових заборон;

4) здійснюється поза правовідносинами;

5) як правило, відбувається непомітно без фіксації.

Виконання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт

здійснює активні дії щодо виконання покладеного на нього юридичного обов’язку. В такій формі реалізуються зобов’язуючі норми права:

1) розповсюджується в основному на зобов’язуючі норми;

2) передбачає наявність активних дій суб’єктів;

3) характеризується імперативністю, оскільки за невиконання юридичних приписів можуть застосовуватися санкції;

4) дії щодо виконання норм права знаходять своє відображення у вигляді відповідної фіксації, оформлення.

Використання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкти на свій розсуд використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.

Існує три форми щодо використання права:

1) безперешкодне здійснення або утримання від дій згідно із суб’єктивними правами, які безпосередньо входять до правового статусу громадянина (свобода слова, зібрань, демонстрацій та ін.)

2) здійснення юридично значущих дій на основі правоздатності суб’єктами приватного права і, відповідно до компетенції, — суб’єктами публічного права;

3) здійснення учасниками правовідносин таких можливостей:

а) відповідної поведінки;

б) вимагати відповідно до цієї поведінки дій інших осіб;

в) за необхідності — звернення до правоохоронних органів держави з вимогою захисту порушеного права або його відновлення.

Застосування норм права — це особлива форма реалізації правових норм, яка становить владно-організуючу діяльність компетентних органів та посадових осіб щодо реалізації норм права в конкретних життєвих ситуаціях і винесення актів застосування права, тобто індивідуально-правових акл’в.

Окрім зазначених форм реалізації норм права, можна виділити такі:

1. За глибиною реалізації правових приписів, які містяться в нормативних актах:

а) реалізація правових приписів, які містяться в преамбулах законів та статтях, які фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності;

б) реалізація загальних правових норм поза правовідносинами, тобто норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб’єктів права:

— активна форма передбачає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб’єкти права відносно до всіх інших суб’єктів;

— пасивна форма — це реалізація норм, що містять заборони, за порушення яких настає юридична відповідальність;

в) реалізація норм права в конкретних правовідносинах — це вллення правових норм у реальні відносини.

2. За суб’єктами:

а) індивідуальна;

б) колективна.