1.2. Дидактичні ігри як метод активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

Дидактичні ігри є одним із дієвих методів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють цілеспрямовану діяльність викладача, спрямовану на розроблення і використання таких форм, змісту, методів, прийомів і засобів навчання, які

сприяють підвищенню інтересу, самостійності, творчої активності студентів у засвоєнні знань, набутті вмінь і навичок, їх практичному застосуванні, а також у формуванні здібностей прогнозувати виробничу ситуацію й приймати самостійні рішення [12, с.177].

Щоб досягти високого рівня активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, необхідно створити педагогічні та психологічні умови для особистісно орієнтованого навчання. Тому важливими є пошуки педагогічних технологій, які дають змогу не тільки забезпечити атмосферу співпраці суб’єктів навчального процесу, але й сприяють залученню в нього студентів на різних рівнях творчої активності (інтелектуальної, практичної, соціальної, особистісної тощо). До таких, зокрема, належить технологія ігрового навчання.

Вивчення психолого-педагогічних джерел свідчить, що проблеми навчання з використанням ігрової діяльності у вищій школі особливо інтенсивно досліджують із середини 70-х років ХХ ст. Теорії гри, визначенню її функцій, специфічного змісту порівняно з іншими видами діяльності присвячені праці багатьох педагогів - Я. Коменського, С. Лісової, А. Макаренка, С. Русової, В. Сухомлинського та ін.

О. Хоменко характеризує навчальну дидактичну гру як один з найперспективніших шляхів підвищення ефективності навчального процесу у вищій школі, якості фахової підготовки студентів. Навчальну дидактичну гру він розглядає як змодельовану та педагогічно організовану навчально-пізнавальну, науково-дослідну, професійно-виробничу діяльність, що забезпечує формування соціального та професійного досвіду особистості

[16, с. 9 – 10].

І. Підласий запропонував концептуальні підходи до організації гри у процесі навчання. З огляду на те, що предметом гри є сама людська діяльність, дослідник пропонує гру, організовану з метою навчання, називати

дидактичною. Трактуючи сутність гри на основі технології проблемного навчання, вчений зазначає, що дидактична гра – це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів, які вивчаються. У ній головним видом діяльності є навчальна діяльність, яка

вплітається в ігрову і набуває рис спільної ігрової навчальної діяльності. На думку П. Підкасистого, дидактична гра – це така колективна, цілеспрямована навчальна діяльність, коли кожен учасник і команда в цілому

об’єднані виконанням одного завдання і орієнтують свою поведінку на позитивний успішний результат.

Ю.П. Сурмін та Н.В. Тулєнков виокремлюють сукупність функцій гри і показують призначення ігрової діяльності у сучасному суспільстві (табл. 1).

Таблиця 1

Функції гри і їх характеристика

Функція	Характеристика
Пізнавальна	Пізнання людиною оточуючого світу і своїх можливостей засобами гри
Соціалізуюча	Формування необхідних властивостей і якостей особистості у процесі гри
Тренувальна	Тренування вмінь і навичок (комунікативних, професійних, пізнавальних та ін.)
Комунікативна	Гра - важливий засіб спілкування і взаємодії індивідів
Розважальна	Розвиток емоцій, почуттів, відновлення життєвих сил людини
Статусно-рольова	Гра - важливий засіб досягнення певного соціального статусу і виконання відповідної йому соціальної ролі
Контролююча	Перевірка рівня розвитку особистісних рис особистості, набутих знань, вмінь і навичок

Визначення змісту дидактичної гри, достатньо повно висловив Н.Страздас, – “дидактична гра – це різновид комплексного, багатокомпонентного засобу формування педагогічної спрямованості, який дозволяє включати студентів в аналоги професійної діяльності. При цьому гру можна розглядати як доцільно організовану педагогічну підсистему, ядром якої є навчання професії через спеціально підібрані педагогічні ситуації на матеріалі відповідного предмету” [14, с.15].

У вищому навчальному закладі як засіб активізації процесу навчання доцільно використовувати дидактичну гру.

Сутність дидактичної гри полягає у взаємозв'язку учасників гри в процесі вирішення ними типових і творчих, професійних і навчальних задач достатньо високого рівня проблемності. Гра розкриває особистісний потенціал студента, адже кожен учасник може продемонструвати і проаналізувати свої власні можливості, співставляючи їх з діями інших учасників ігрової діяльності.

Дидактичну гру можна розглядати і як технологію групової психотерапії, адже за правильної організації атмосфера групи, співробітництво і підтримка позитивно впливають на кожного учасника. Студенти вчаться долати психологічні, комунікативні бар'єри, вдосконалюють особисті властивості. Результати дидактичної гри в значній мірі залежать від авторитету викладача, його вміння встановлювати контакт з аудиторією та завойовувати довіру. Окрім дидактичного, важливим ефектом гри є взаємна оцінка студентами своїх досягнень, набування вмінь роботи в "команді".

Дидактичні ігри, окрім вирішення навчальних завдань, дають змогу студентам відверто висловлювати свої думки та стимулюють їх до удосконалення комунікативної культури, вчать приймати правильні рішення в ситуаціях наближених до реальних, виховувати в собі професіональні навички.

Переваги дидактичних ігор:

1. Отриманий у процесі дидактичної гри досвід та переживання запам'ятовуються та зберігаються протягом тривалого часу.

2. Учасники гри отримують позитивні емоції.

3. Гра дає змогу зрозуміти, як почувають себе інші люди, потрапляючи в конкретні виробничі чи життєві ситуації.

4. Гра надає можливість учасникам засвоїти та закріпити різноманітні моделі поведінки.

5. Систематизуються та поглиблюються теоретичні знання.

Недоліки дидактичних ігор

1. Успішність дидактичної гри цілковито залежить від умов її проведення: якщо студенти відчують, що сценарій гри - нереалістичний за своєю сутністю та не враховує деталей практичної діяльності, цінність гри буде втрачена, а її мета не буде досягнута.

2. Якщо мета гри не має ґрунтовних пояснень, то існує небезпека, що дидактична гра буде сприйматися як розвага і не матиме конкретного дидактичного результату.

3. Якщо студенти не підготовлені до гри, бояться втратити обличчя", емоційно скуті, то використання цього методу лише посилить напруження, а дидактичні, виховні та розвивальні завдання не будуть досягнуті.

Кожному педагогові, який впроваджує технологію ігрового навчання під час вивчення тієї чи іншої теми, важливо враховувати ті принципи, які характеризують сутність гри, визначають її структуру, логіку, внутрішні зв'язки і забезпечують ефективність її використання.

Саме у процесі навчально-ігрової діяльності учасники гри переживають найрізноманітніші емоційно-психічні стани, що загострює їхні відчуття, активізує внутрішні стимули, поглиблює пізнання, посилює прагнення до навчання, сприяє самоутвердженню особистості.

Організація процесу навчання з використанням ігрових ситуацій потребує кропіткої підготовчої роботи викладача, вироблення теоретичних і

практичних умінь і навичок з конструювання гри. Адже добре організована гра повинна бути саморегульованою. Вона відбувається без видимої участі викладача, який діє поза грою (перед грою він виступає як організатор, а в кінці заняття, аналізуючи хід гри, підводить підсумки, робить відповідні висновки).

У навчальному процесі дидактичну гру використовують з метою закріплення знань, які студент здобуває у процесі лекційних і семінарських занять, самостійної роботи.

Застосування дидактичних ігор під час навчання дає змогу максимально наблизити навчальний процес до практичної діяльності, врахувати реалії сьогодення, приймати рішення в умовах конфліктних ситуацій, відстоювати свої пропозиції, розвивати в учасників гри колективізм та відчуття команди, отримати результати за досить обмежений час. У спеціально створених умовах студент "проробляє" найрізноманітніші життєві ситуації, які дають йому змогу сформувати світогляд, відстояти свою позицію.