§ 8. Класифікація словосполучень

Залежно під принципу, що береться за основу, словосполучення можуть класифікуватися по-різному. За структурою (кількістю складових частин) вони поділяються на дві структурні моделі (типи): прості й складні.

Прості словосполучення переважно двочленні (бінарні), що складаються з двох повнозначних членів, з яких один є голов­ним (стрижневим), а другий—залежним. Такі словосполучення означають одне розчленоване поняття: зелений гай, духмяне поле, вчитися в університеті, написати листа, дуже швидко та ін. До простих словосполучень належать також словосполучення з аналітичними синтаксичними формами, що нерідко еквівалентні двослівним словосполученням (пор.: буду читати книжку — читатиму книжку, прочитаю книжку, найбільш уживане слово — найуживаніше слово), а також словосполучення із залежним компонентом, вираженим нерозчленованим словосполученням чи фразеологізмом, що також може бути еквівалентним одному слову (пор.: любить точити ляси — любить поговорити, хлопчина тринадцяти літ — тринадцятилітній хлопчина, баскетболіст високий на зріст — високорослий баскетболіст).

Складнісловосполучення — це словосполучення, в яких будь-який із компонентів поширений повнозначними словами. Вони можуть утворюватися поширенням: 1) простого словосполучення залежним від нього словом {швидко йти вулицею, захоплено читати роман, дуже рішучий у діях, найближчий друг брата); 2) головного слова залежним від нього словосполученням (перевірка домашнього завдання, написати курсову роботу, будинок з гарним фасадом); 3) головного слова двома залежними компонентами, які граматично між собою не пов'язані (пор.: написати листа братові — написати листа і написати братові; підвезти товариша на машині — підвезти товариша і підвезти на машині).

За характером зв'язку компонентів розрізняють такі словосполучення: 1) синтаксично вільні; 2) синтаксично нерозкладні (невільні). Синтаксично вільнісловосполучення, щоразу вільно утворюючись у момент мовлення, легко розкладаються на складові частини, причому лексичне значення повнозначних слів, що є компонентами таких словосполучень, повністю зберігається й обидва вони виступають як окремі члени речення (пор.: читає книжку — він із захопленням читає книжку, де читає — присудок, а книжку — додаток). Синтаксично нерозкладними(невільними) є словосполучення, що синтаксично не розчленовуються на складові компоненти й виконують у реченні єдину синтаксичну функцію, виступаючи одним членом речення, хоча й складаються з лексично самостійних, повнозначних слів. У таких словосполученнях один із компонентів лексично послаблений (словосполучення підвищеної потужності, високий на зріст, нової конструкції у висловах трактор підвищеної потужності, баскетболіст високий на зріст, машина нової конструкції, девони виступають у функції означення). До синтаксично нерозкладних належать також словосполучення три дні, кілька учнів, п 'ять зошитів, багато людей тощо, у яких стрижневі слова (три, кілька, п 'ять, багато) лексично пов'язані з другим компонентом, а все словосполучення виступає як один член речення. Такими є і фразеологізовані словосполучення, що в реченні виступають у ролі одного члена речення, а своїм значенням співвідносні з окремим словом (наприклад: замилювати очі — обманювати, прикусити язика — замовкнути, пекти раків — червоніти, продавати зуби — сміятися та ін.).

Залежно від морфологічного вираження головного слова серед словосполучень виокремлюють три основні типи: 1) іменні; 2) дієслівні (вербальні); 3) прислівникові (адвербіальні).

В іменнихсловосполученнях головним словом можуть бути іменник, прикметник, числівник, займенник. Залежно від того, яка з іменних частин мови виступає у ролі головного слова, розрізняють чотири підтипи їх: 1) іменникові (субстантивні); 2) прикметникові (ад'єктивні); 3) числівникові (нумеральні); 4) займенникові (прономінальні).

В іменниковихсловосполученнях головним словом є іменник, з яким поєднуються: 1) іменники в усіх непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них: берег річки, вогні маяка, цвіт яблуні, вітер з моря, прогулянка до лісу, мрії про подорож:, ніч перед боєм; 2) прикметники: чисте небо, київські каштани, батькова хата, свіже повітря, найвищі показники, студентський ансамбль; 3) порядкові числівники: перший рік, третій удар, двадцяте століття; 4) займенники, співвідносні з прикметниками: моя книжка, наша епоха, кожний день, якийсь поїзд, увесь місяць; 5) дієприкметники: пожовкла трава, написана стаття, замерзла вода; 6) прислівники: читання вголос, полювання взимку, шапка набакир; 7) інфінітив: бажання вчитися, майстер говорити.

У прикметниковихсловосполученнях у ролі головного слова виступає прикметник, який поєднується: 1) з іменником у непрямих відмінках з прийменниками і без них: повний енергії, сильні духом, скупий на слова, хворий на грип, запальний з дитинства; 2) з прислівником: занадто запальний, дуже цікавий, завжди радісний; 3) з інфінітивом: схильний узагальнювати, здатний працювати, готовий відповідати; 4) із займенником: потрібний мечі, справедливий до нього, зручний для мене, при-емнип для всіх.

У числівниковихсловосполученнях головним словом є порядковий, кількісний, збірний або дробовий числівник, який може сполучатися: 1) з іменником: перший за списком, три товариші, один з братів, п'ятеро дівчат, півтора відра; 2) з кількісним числівником: перші два, один із трьох; 3) із займенником: третій від нас, один з них; 4) з прислівником: другий знизу, третій справа.

У займенниковихсловосполученнях головним словом є означальний, неозначений або вказівний займенник, з яким по­єднуються: 1) прикметники: хтось чужий, щось нове; 2) іменники: дехто з дівчат, хтось зі студентів, той із пасажирів, щось із речей; 3) займенники: хтось із нас, кожний з них.

У дієслівнихсловосполученнях головним словом виступає дієслово в усіх його формах, а залежне може бути виражене:

1) іменником у непрямих відмінках як з прийменниками, так

і без них: читати (читаю, читатиму, читав, читав би, читай­

те, читаючи) книжку, допомогти порадою, писати олівцем,

писати на адресу, приходити без запізнення, стукати у двері;

2) ційменником у різних відмінкових формах: шанувати його, переживати за нього, працювати без нього (з ним, за нього); 3) прислівником: гарно малювати, повернутися влітку, йти назустріч, двічі приходити; 4) інфінітивом: учитися малювати, рекомендував прочитати, просить залишитися; 5) дієприслівником: іти не оглядаючись, писав не зупиняючись, читав захоплюючись.

У прислівникових словосполученнях головним словом є прислівник, який може поєднуватися: 1) з іменниками (з приймен­никами і без них): вище дерева, нижче хати, високо над головою, низько над землею, далеко за річкою, вдосвіта перед ранком; 2) із субстантивованими словами: далеко від рідних і близьких, разом зі старшими; 3) із займенниками (зрідка): далеко від нас, краще за всіх; 4) з прислівниками: зовсім повільно, досить швидко, трохи швидше, дуже рано, дуже добре.

Найпоширенішими словосполученнями в українській мові є іменникові й дієслівні.