49 Поняття «мандрівні дяки» пов’язане, насамперед, із г.Сковородою. А які витоки цього явища? Звідки воно поширилось на Україну? Що Вам відомо про творчість (напрям) представників цього руху (течії)?

Мандрівні дяки - представники української сміхової культури XVII–XVIII ст., творці бурлескно-гумористичної літератури, що ознаменували появу низового бароко. До цієї категорії належали вихідці з бідних родин, які не мали ніяких засобів для прожиття та навчання і змушені були в період канікул йти в народ заробляти шматок хліба. Мандрівні дяки переходили з місця на місце, шукаючи собі не лише заробітку, але й нових вражень, знайомств, а то й пригод. Інколи такі ходіння тривали роками. Хоча вони, за словами відомого вченого П. Г. Житецького, "не винесли зі школи закінчених знань й пішли по світу промишляти уривками науки". А в тім, знали трохи латину, вміли співати, укласти різдвяний діалог з інтермедією. Вершиною бажань багатьох з них було стати священиком й таким чином забезпечити собі майбутнє. Проте більшість так і залишилася дячками.

Причинами їх появи були обстоювання українцями права на освіту, відсутність на хуторах церков, а, як наслідок, шкіл. Мандрівними дяками були переважно студенти-бурсаки, вихованці українських духовних шкіл, які під час канікул розходилися по містах і селах у пошуках засобів існування. Прекрасні гумористи, дотепні оповідачі, вправні співаки, віршувальники вчили дітей читати, писати, співати, лагідно ставилися до них, у навчанні широко використовували народну педагогіку. Вони не мали свого постійного осідку (тому й називали їх “мандрівними”). Небажання бути закріпаченим місцевим паном, прагнення уникнути переслідувань за вільнодумство, а також обмеженість кількості дітей шкільного віку на хуторах змушували вчителя часто змінювати місце своєї роботи.

“Мандрівні” вчителі виконували велику культурну місію, беручи на себе організацію “пересувної ” школи. Вони залишили благородний слід у розвитку та становленні українського шкільництва.

50. . Є.Плетенецький і його культурно-освітній гурток добре відомі в Україні та за її межами. Де діяв цей гурток? Хто входив до його складу? Чим вони здобули собі славу? Коли це відбувалося?

Будучи архімандритом, Плетенецький створив ряд шкіл та зокрема сприяв організації школи Київського братства. В 1615 році за наказом Єлисея Плетенецького в Києво-Печерській лаврі була побудована друкарня, яка почала друкувати не лише церковні, але й полемічні, філософськи твори, що виходили староруською книжною мовою, польською і латиною.

Першою книгою, яка вийшла в лаврській друкарні, стала церковно-служебна книга «Часослов» (1616), котру також використовували для викладання в школах. Так з моменту заснування друкарні й до смерті Архімандрита лаврська друкарня видала 11 книжок. Навколо друкарні Плетенецький згуртував провідних культурних та церковних діячів України того часу. До цього гуртка ввійшли З. Копистенський, П. Беринда, Л. Зизаній, Т. Земка, Г. Дорофієвич та інші.

51. Воєнні події 1812 року сприяли виникненню на українських територіях різноманітних таємних та напівтаємних організацій. Що це за організації? Чим вони займалися?

Основною причиною декабристського руху також стала криза феодально-кріпосницької системи, а своєрідним каталізатором - війна 1812 р., яка привела до активного поширення західноєвропейських ідей, ознайомлення з соціально-політичним досвідом Європи, зростання серед дворянства відчуття власної гідності та значимості у суспільстві, сподівань українського селянства та козацтва на соціальні привілеї.

У 1816 р. в Петербурзі виникає дворянська таємна політична організація "Союз порятунку", члени якої ставили собі за мету шляхом воєнного державного перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. Однак, розбіжності у поглядах між радикалами та поміркованими призвели до розпаду цієї організації. На її уламках виникла нова таємна організація - "Союз благоденства" (1818-1821 рр.), з центральними органами у Москві й Петербурзі. Організація мала свої філії у провінціях, що діяли у Тульчині (на Поділлі), с. Кам'янці (Черкащина), на Волині та у Києві. Через наростаючі суперечності між радикальною та ліберальною частинами "Союзу" у 1820 р. він був реорганізований, внаслідок чого було утворено дві організації - "Північне товариство" в Петербурзі і "Південне товариство" в Україні з осередком у Тульчині. Останнє очолювали П.Пестель, Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли.

Протягом 1821-1825 рр. обидва таємні товариства набрали сили, залучили до опозиційної діяльності нових борців. "Південне товариство", яке налічувало 101 особу і помітно впливало на розташовані в Україні урядові війська, мало три управи - Тульчинську (Поділля), Васильківську (Київщина) і Кам'янську (Черкащина). "Руська правда" обстоювала відверто великодержавні позиції неподільності території Російської імперії, хоч і закликала до демократичного оновлення її форм державного управління (на зразок конфедерації Сполучених Штатів Америки) та до соціально-економічних перетворень ринкового (капіталістичного) характеру. Зокрема, проголошувались необхідність повної ліквідації самодержавного ладу і заміна його республіканською формою правління, встановлення правової рівності громадян, проведення земельної реформи з частковою конфіскацією поміщицьких земель, наділення селян земельними ділянками без викупу, створення великих громадських фондів і надання права на придбання землі у приватну власність. З 1823 р. у Новоград-Волинському діяла таємна організація- "Товариство об'єднаних слов'ян", в роботі якого брало участь 60 осіб.

Революційний виступ декабристів 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі у Петербурзі закінчився поразкою. Протягом місяця урядові війська придушили повстання Чернігівського полку, після чого настав період жорстокої реакції. Причини поразки повстання декабристів крилися передусім в їх відірваності від народу, відсутності підтримки з боку населення, а також у мало чисельності, відсутності єдиної ідеології, недостатній організованості дій і нерішучості керівників повстання.