1.Якітварини стали об’єктомзображенняпалеолітичногомистецтва?

Одночасно з ними з'являютьсяузагальнено-виразнізображеннятварин, щовідтворюютьхарактерніриси мамонта, слона, коня, оленя.

2. Найдавнішіпам’яткиперебуваннялюдини на територіїсучасноїУкраїнимаютьназву: Мізинська культура, поселилися у селіМізин, у Черніг, обл..

3.Встановість відповідністьміжархеологічнимперіодом та йогочасовими рамками

Палеоліт(1 млн.-11 тис.років тому);

Мезоліт(10-7 тис.до н.е.);

Неоліт(6-4);

Ененоліт (3300-2800);

ВікБронзи(2800-1200)

4. Назвітьнайдавнішиймузичнийінструмент, відомий на Русі з часівпалеоліту. сопілки і флейтиізріг тварин, дудочки з пташиних кісток, кастаньєти, вироби із кісток.

5. Є декілька версій щодо походження Християнства на Русі. Назвіть декілька з них і обгрунтуйте свої міркування

.Згідно тмутараканської гіпотези, Володимир Великий доручив керівництво Руською Церквою Тмутараканському єпископу, який зіграв певну роль у хрещенні Русі. Від місця хрещення Володимира (за свідченнями „Повісті минулих літ”) бере початок погляд про зверхність Корсунського єпископа над Руською Церквою. Погляд на Ярославль як першу резиденцію Руських митрополитів до 1037 р., про що також згадують літописці, породив гіпотезу переяславської ієрархії. Ці три версії – варіанти припущення, яке виникло у зв’язку з повідомленням літописця під 1037-мим р. Про заснування митрополії у Києві.

Але найбільшої поширеності в наукових колах України сьогодні набуває так звана автономна гіпотеза християнізації Русі (зокрема ця гіпотеза вважається офіційною позицією відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України щодо досліджуваної теми). Її прихильники вважають, що впливи Візантії, Охріди та Риму стиралися бо Руська Церква за Володимира фактично була не від кого не залежною, самоутвореною, а її предстоятелем був Анастас Корсунський. В основі цієї гіпотези лежать слідуючи міркування: по-перше, вважається неможливим, щоб кияни хрестились у Дніпрі, як це описує літописець Нестор. Таке хрещення, на думку прибічників автономної гіпотези, суперечить канонам Церкви, а отже не могло б бути схваленим якимось патріархом. Звідси висновок про самоутворенність Руської Церкви. По-друге, вказується на факт освячення митрополитом Феопемптом Десятинної Церкви у 1039 р., яка за 40 років до того була освячена „попом Анастасом”. З цього робиться висновок про те, що Константинопольський патріарх не вважав перше освячення храму (Анастасом) законним, а разом з цим вважав незаконним і влаштування Руської Церкви. Законний статус вона набула лише з приїздом митрополита Феопемпта.

6. Хто є автором гіпотези щодо того, що Християнство прийшло до нас не з Візантії, а з іншої країни.

Значну кількість прихильників має так звана болгарська гіпотеза, яка знайшла свого ревного захисника в особі Присьолкова. Він у праці „Нариси з церковно-політичної історії Київської Русі X – XI ст.” Розробив гіпотезу про прийняття на Русі ієрархії з Болгарії, від Охридської патріархії, а не з Візантії. Уся гіпотеза в основному ґрунтується на спільності імен київського митрополита та охридського архієпископа, які жили у 20-х рр. XI ст. (1914)

7. Найдавніше зображення музикантів в Україні датується XI ст. Це великий музичний ансамбль з 11 осіб. Тут зображено й інструменти – орган, флейту, литаври, труби, дзвони тощо. Де знаходиться це зображення?...

. Зображення На фресках Софіївського собору

8. Серед запропонованого нижче переліку назвіть твори, які мають українське (тобто київське походження), а які запозичені і перекладені на Русі? Хто автори цих творів?

- «Фізіолог» бере початок в Олександрії, це пам’ятник колективної творчості, болгарське походження перекладу

- «Шестоднев»; Зявилось російський - свт. Василия Великого

- Слово про Закон і Благодать». - визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037 — 1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва.

9. Назвіть і дайте невеличкий коментар першим пам’яткам книжкової культури на Русі?

Книжні пам’ятки. Літописання. Як вам уже відомо, книжна культура Київської Русі формувалася за візантійськими та болгарськими зразками, але вже скоро породила власну літературу, розквіт якої припадає на період другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст.

До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби: «Остромирове Євангеліє», «Ізборнікі» 1073 і 1076 рр., «Мстиславове Євангеліє», «Повість временних літ» та вже згадувані «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик» тощо.

Найдавнішою книгою Київської Русі, що збереглася, на теперішній день є «Остромирове Євангеліє», написане в 1056—1057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.

Ця пам’ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.

Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборнікі» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови. В «Ізборніку» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який закликається розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов та всепрощення. «Ізборнік» 1073 р. має і велике мистецьке значення.

Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі.

Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою і Русі.

Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку ХІІІ ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монастиря, живописця Алімпія і взагалі життя Києва тієї доби.

10. Що можна віднести до оригінальної літератури княжої доби?

1.Житія – це життєписи святих мучеників і князів, які стали жертвами князівських усобиць, наприклад, «Житія Бориса і Гліба», «Житіє Антонія Печерського», «Житіє княгині Ольги» та ін. На відміну від візантійських, вони набували світського характеру, зображували державних діячів.

2. Проповіді, зокрема «Слово про закон і благодать», виголошене приблизно 1050 р. вСофії митрополитом Іларіоном. Це своєрідний маніфест самоусвідомлення руського народу, утвердження самостійності Київської держави і церкви.

3. «Повчання Мономаха» - зразок популярного в середньовічній літературі жанру повчань і одночасно життєпис; оригінальний твір, у якому Володимир Мономах (роки правління 1113—1125) висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим.

4. Героїчна поема «Слово о полку Ігоревім» (1185 – 1187) – найвизначніша пам’ятка Київської Русі, неперевершений шедевр світової літератури. Поразка русичів у боротьбі з половцями 1185 р. послужила авторові приводом для пекучих роздумів про долю рідної землі і народу, про необхідність всенародного єднання для відсічі ворогам. Твірперекладений багатьма мовами світу. 1985 за ухвалою ЮНЕСКО відзначалося 800-річчя «Слова».

5. Збірка оповідань про історію та ченців Києво-Печерського монастиря поч. ХІІІ ст. – «Києво-Печерський патерик». В його основі лежать легенди і перекази про особливу святість монастиря.текст творів Володимира Мономаха, а також “Повість про осліплення теребовельського князя Василька”, “Повість про боротьбу за Київ між Ольговичами і Мономаховичами” та інші.

11. Який історичний період охоплює епоха античності? історія античності охоплює період формування, розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я з III тис.до н. е. до середини V ст. н. е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.

12. Яка із зазначених рис характеризує античну культуру?

Саме у епоху античності було зроблено принциповий крок вперед, щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості(зародження гуманістичної ідеї)

13. Назвіть перші пам’ятки правової культури Київської Русі?

Однією з найстаріших памяток є Руська правда, збірка стародавнього руського права написана у 11-12 ст. Повязана з імям Ярослава Мудрого. «Руська правда»

Основні положення:

-Грошовий фонд правди. Аби уникнути неясностей з боку читача я написав цю статтю про грошову систему Київської Русі.Головним видом відплати не тільки за цивільні, але й за кримінальні правопорушення у Руській правді служать грошові стягнення. Вони вираховуються на гривни кун та їх частини.

Гривною кун називається зливок срібла (в різні часи різної маси 51г-1 фунту) різної форми, який служив найкрупнішим міновим знаком на древньоруському ринку. Гривна ділилася на 20 ногат, 25 кун, на 50 різан; різана поділялася на векші, на скільки- точно не встановлено. В пам’ятках нема прямих вказівок на те, які саме хутра називалися ногатами, різанами, однак відомо, що це були хутряні грошові одиниці, а куни у значенні грошей означали хутро куниці.

Основні статті правди

Як я вже казав, головним видом відплати за різні правопорушення були грошові стягнення. Тілесних покарань "Руська правда" не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості ін. феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки.

Ось деякі зі статей:

1. 80 гривень за вбивство княжого мужа або члена старшої княжої дружини.

2. 40 гривень за вбивство простої вільної людини.

3. Половинна або полувир’я в 20 гривень за вбивство жінки та тяжкі увіччя, відсічення руки, ноги, носа, порчу ока.

4. За княжого сільського старосту платить 12 гривень, а за княжого рядовича 5 гривень.

5. А за вбитого смерда чи холопа 5 гривень.

6. А за княжого коня 3 гривны, а за коня смерда 2 гривні.

Покарання передбачало грошові виплати: "віру" — на користь князя і "головщину" — на користь потерпілого або його родичів. Наприклад, головщина за вбивство княжого мужа дорівнювала подвійній вірі (віра за правопорушення написана вище), за вбивство вільної людини- 5 гривень. Найдавнішими міжнародними юридичними актами Київської Русі були договори з греками, тобто Візантією, які належать до X ст.

14. Кого Ви пам’ятаєте з авторів перших літописних зведень на Русі?

Літописне зведення – це твір , що складається з багатьох різночасових записів, вставок

В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072 — 73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 — 95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.

З 2-ї пол. XIII ст. у зв’язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам’яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201-92 рр.

Від XIV ст. літописання увійшло в нову добу — складання зведень і списків.

«Повість минулих літ»- Нестор Літопписець

«Київський літопис»- ігумен Мойсей

«Галицько-Волинський літопис»

15. Що є найвидатнішою архітектурною спорудою доби Київської Русі?

Найдавнішим вважається «Софіївський собор» у Києві 1037.

16. Що вважається першою збіркою української бібліографії?

І. Ясинський визначив п'ять основних періодів в історії української бібліографії. Вісник ХДАК. Випуск 30. 2010. Перший починається з 1073 р., від списків «істинних» і «ложних» книг в «Изборнике Святослава» і закінчується другою половиною XVI ст.

Другий — з 1574 р. — року виникнення українського книгодрукуваннядо 1720 р. Це була доба першого українського відродження, розквіту вітчизняного друкарства, боротьби за державність України. Цей період автор поділив на два хронологічних відрізка: 1574–1648 рр. і 1648–1720 рр. Для першого підперіода, на його думку, було характерне піднесення української книжки і бібліографії, для другого — поступовий занепад.

17. Серед вихідців з України є чимало видатних людей.

Юрій Дрогобич 1481 Народився в Дрогобичі в сім'ї солевара.

Першу освіту отримав у священика церкви святого Юрія Евтімія. Тоді ж отримав перші знання про розрахунок пасхалій і основні знання з латини.

Наприкінці 1468 або на початку 1469 вступив до Яґеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра (1470) і магістра (1473).

Навчався медицині та вільних мистецтв в університеті Болоньї, де став доктором філософії (бл. 1478) і медицини (бл. 1482)

1478–1479 і 1480–1482 читав у Болоньї лекції з астрономії, а з 1481 по 1482 ректор університету Болоньї — найстарішого в Європі, в історію якого він увійшов під іменем «Джорджо да Леополі» — Юрія зі Львова. Ректор — адміністративний керманич університету — обирався з викладачів на два роки. Юрій Дрогобич готував з професорами розклад лекцій, заповнював вакансії, встановлював порядок оплати праці професорів, контролював їхню роботу, організовував диспути, мав право кримінальної юрисдикції над усіма, хто перебував на службі або навчався в університеті. «Прогностична оцінка поточного 1483 року»

18. Назвіть найстарішу нотну друковану книгу.

Найстаріша нотна книга, видана в Україні (і взагалі у східних слов'ян), - "Ірмологіон" - з'явилася у 1700 році у друкарні при Львівському соборі св. Юра.

19. Назвіть перші українські міста, що здобули Магдебурзьке право .

Львів, Камянець- 1356 передбачало надання міській громаді право здійснювати місцеве управління, запровадити модель місцевого самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в ряді документів отримало назву німецького чи саксонського права.

20. Що передбачало це право?

Магдебурське право. За ним надавалося право місту на самоврядування .Органом міського самоврядування був магістрат, який складався з виборного війта. Вони займалися адміністративними, господарськими, та державними справами.

21. Який період в історії розвитку культури позначився.

період епохи Відродження та реформації 14-16 ст.

22. У якому стилі будували споруди,

Бароко

23. Яку назву мав перший короткий нарис історії України, виданий .

"Синопсис, или краткое собрание от различных летописцев о начале словено-российского народа" - перший нарис історії України. Інокентій Гізель Походив з Пруссії. Український діяч німецького походження. Деякий час був професором і лектором Києво Могилянського колегіума.з 1646.

В 1642 р. закінчив Києво-Могилянську Колегію, згодом деякий час навчався за кордоном (імовірно — в Англії).

За дорученням православного київського митрополита П.Могили керував Печерською друкарнею.

1645—1650 — професор і ректор (з 1646 р.) Києво-Могилянської Колегії, де читав курси філософії, психології та ін. Першим з відомих професорів Києво-Могилянської Колегії у лекціях висував тезу про незнищенність речовини, суттєво випередивши цим у нові часи Лавуазьє і Ломоносова.

З 1656 р. — архімандрит Києво-Печерської Лаври. Брав активну участь у створенні "Києво-Печерського патерика" (1661) Ґізелю приписують авторство «Синопсиса» — першого нарису історії України. Автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. У своїх розмірковуваннях Ґ. використовував філос. спадщину античності, патристики, схоластики, особливо другої; з новітніх вчених орієнтувався на ідеї Д. Кардано, Г. Галілея, М. Коперника та ін.Ґізель був одним з найосвіченіших людей в Україні 17 століття.Автор філософсько-богословських праць: «Твір про всю філософію» (1645—1647), «Мир з Богом людині» (1669) та полемічного трактату «Правдива віра» (1668).

24. Що об’єднує таких діячів культури.

Станіслав Оріховський, Павло Русин, Шимонович – основоположники гуманістичної культури в Україні у 15-16 ст. Ідеї гуманізму, що утверджували велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей.

25 .Що Вам відомо про перший грунтовний Словник української мови?

«Словарь укр. Мови» (Гринчевичівка), перекладний укр.-російський словник, виданий 1907-1909 рр. у Києві в 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Києвская старина», упорядковував з додаванням власного матеріалу Борис Грінченко.Словник складав 46 років (1862-1907), налічував близько 68000 слів, «Словарь» є найповнішим, і лексиграфічно найдосконалішим словником до початку 20 ст.

26. Назвіть перші друковані граматики в Україні.

З-поміж перших друкованих українських книжок були граматики — підручники для вивчення мов: «Адельфотес» та «Граматика словенська». «Адельфотес» був складений у Львівській братській школі й надрукований 1591 р."Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у роз витку україністики.

28. Назвіть найдавнішу визначну пам’ятку педагогічної

До перших пам’яток педагогічної педагогічної літератури належать:

“Златаус”, “Измарагд”, (Ізомруд), “Ізборник Святослава” (1076р.), збірник “Пчела”, “Поучение Владимира Мономаха детям”.“Златаус” – педагогічна пам’ятка – являла собою збірка окремих висловів отців церкви.“Пчела” – педагогічна пам’ятка, що складалась з окремих афоризмів, висловів із святого письма, отців церкви, стародавніх філософів – Сократа, Платона, Аристотеля.В “Изборнику Святослава” (1076р.) подаються поради, як краще вчити дітей читати: читати не поспішати, а роздумувати про те, що пишеться в книжці, що означає кожне слово, перечитувати ще раз окремі її розділи…поважати книгу…

29. Назвіть найстаріший з діючих в Україні вищих навчальних закладів

Нині існуючим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька колегія, що була заснована у м. Острог князем Костянтином Острозьким у 1576 р. Острозька слов'яно-греко-латинська школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. Зараз це Національний університет «Острозька академія». Перший ректор Герасим Смотрицький. В основу діяльностіОстрозькоїакадеміїбуло покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, Василь Суразький, Іван Лятос, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький та педагоги із Краківського та Падуанського університетів.

30. Чим відома Берестейська (1596 р.) унія в історії культури України?

У жовтні 1596 р. в місті Бересті (нині м. Брест, Білорусія) відбулося об’єднання Української і Білоруської Православних Церков з католицькою (Берестейська унія). Наприкінці XVI ст. Українська Православна Церква перебувала у стані кризи, зазнаючи тиску й переслідувань з боку католицької церкви й королівської влади. Українські вищі церковні ієрархи здебільшого полонізувалися й окатоличувалися, ішов процес морального розкладу. Укладення унії таємно готували кілька українських єпископів. Вони провели кілька таємних нарад і конференцій, налагодили зв’язки з католицьким духовенством, порозумілися з польським урядом і наприкінці 1594 р. передали акт про унію. Згідно з ним духовенство й миряни України мали підлягати в справах віри Римському Папі й прийняти у зв’язку з цим новий календар. Усі релігійні обряди й церемонії православної церкви залишалися без змін. Допускалися мішані шлюби й одруження представників духовенства. Уніатським єпископам дозволялося відправляти службу Божу в римо-католицьких костелах, а католицьким — у церквах. Уніатські єпископи могли претендувати на місця в сенаті й звільнялися від податків. Уніати-миряни допускалися до всіх державних посад нарівні з католиками. Розвивалися ремесла, церковні вироби, поширювалися торгівельні зв’язки. Поява друкарства, формування нац. Мов.

31. Дайте назву найдавнішого народу на території сучасної України,

Людська історія України починається з селища Королеве Виноградівського району на Закарпатті. Саме там виявлено найдавніший комплекс знахідок доби палеоліту. Сліди діяльності пітекантропів виявлено неподалік с. Рокосове в Закарпатті, с. Лука- Врублівецька на Дністрі та Амвросіїіка в Донбасі, у передгір’ї Криму тощо. Археологічні знахідки, що їх відносять до часу 150-40 тис.років тому, засвідчують великі зміни в житті людей. Наступники пітекантропів, неандертальці, залишили по собі чимало стоянок на території нашої держави(близько 200). Їх багато досліджено в печерах Криму, відомими стоянками також є поселення на Закарпатті, в Подністров’ї, на Житомирщині та ін. На території України існування неандертальців засвідчене відкриттям не лише жител чи стоянок, а й решток самої людини! У печері Киїк-Коба (Крим) було розкопано неандертальське поховання, в якому археологи знайшли кістяк жінки віком 35 років.

У Східній Європі в той час панував теплий, дещо вологий клімат. Люди були озброєні найпростішими знаряддями праці — загостреними палицями, киями, рогатинами, дрючками й масивними крем'яними ручними рубилами. Люди також почали освоювати печери як сховища та житла, при потребі будуючи в них додаткові споруди — примітивні заслони й огорожі вітру і навіть намети зі шкур, що поліпшували умови печерного побуту.Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах

Перші люди на теренах нашої держави – пітекантропи, об’єм мозку яких сягав лише 800-1300 см кубічних ( цікаво, що об’єм мозку сучасної людини 1400-2000 см кубічних), а зріст 160-170 сантиметрівЇх основні заняття відповідали формі привласнювального господарства:збиральництво, полювання на дрібних тварин, згодом – на мамонтів, зубрів, північних оленів.

32. Коли виникли перші братства в Україні

Братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникали при церковних парафіях в Україні в XV — XVII ст. Спочатку вони були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового значення. Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертви православних шляхтичів, церковників і міщан. Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство при Успенському соборі, засноване 6л. 1453 р. Наприкінці XVI — на поч. XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Тернополі та інших містах України. Вони підтримували між собою тісний зв'язок і намагалися поширити ідеї на інші регіони, для чого обмінювалися статутами й виряджали до інших міст кращих проповідників. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. Воно одразу стало головним консолідуючим центром для всієї України. До Київського братства крім київських міщан і української шляхти, вступило також і Запорізьке Військо на чолі з Петром Сагайдачним. Вони активніше виступають на захист прав українського населення — звертаються зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилають посольства до короля тощо. Цим братства сприяли пробудженню в усього суспільства зацікавлення до громадської діяльності, зміцнювали моральність і національний дух, православну віру, ширили культуру й освіту.

33. Якого особливого спрямування набуває розвиток гуманізму на території України?

Поширення ідей гуманізму в Україні в першій половині XVI ст. було спричинене соціально-економічним прогресом, що розпочався на українських землях наприкінці XV ст. і був зумовлений переходом феодалізму у фазу розвитку простого товарного виробництва. Піднесенню культури й освіти в Україні сприяв розвиток міст, їх економічної незалежності у зв'язку із запровадженням магдебурзького права.У цей час посилюється інтерес до рідної культури, історії, мови; пробуджується національна свідомість народу; активнішого розвитку набувають освіта і наука, передусім мережа шкіл. Оскільки вищих і середніх навчальних закладів в Україні тоді не існувало, багато українських юнаків по закінченні місцевих шкіл їхало до польських і західноєвропейських університетів. Там вони не лише здобували вищу освіту, а й переймалися передовими, передусім гуманістичними, ідеями. З часом ці ідеї вони переносили на рідний ґрунт, на якому вже сформувалися необхідні для їх сприйняття, функціонування і розвитку передумови.

34. Хто був автором винаходу книгодрукування у Західній Європі?

Книгодрукування зявилось у Нім. В 1440-х рр..Його авторство належить Й.Гуттенбергу з міста Майнц.Друковані кириличні книги- Швальгод Фіоль, який видав у Кракові релігійні книги кирилицею.у 1497 році.Першим укр..-біл. Книгодрукарем вважається ФранцискСкорина Точна дата не відома.

35. Полемічна література відіграла досить значну роль в історії культури українських земель у ХVI-XVII ст. Обгрунтуйте причини виникнення цієї літератури? Назвіть її провідних представників та їхні твори? Що принесли ці пам’ятки в національну свідомість?

В кінці XVI—на початку XVII ст. в Україні поширилась полемічна література. Українські письменники-полемісти боролись з католицькою церквою, наступ якої на народ. його релігію, права й мову посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Полеміка між православними і католиками велася не стільки навколо розходжень, які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і культурного життя українського народу.

Письменники-полемісти (Герасим і Мелетій Смотрицькі. Іван Вишенськнй, Василь Суразький, анонімні автори «Пе-рестороги», Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський) обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Одночасно в полемічній літературі значна увага приділялася питанням розвитку освіти, книгодрукування. Більшість письменників-полемістів усвідомлювали необхідність розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді. Першим визначним полемістом був вихованець, а згодом ректор Острозької школи Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст.—1594 р.), автор книги «Ключ царства небесного», Б якій гостро критикував твір П. Скарги «Про єдність Церкви Божої», а також книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок віри римської Церкви», яка була спрямована проти українського народу і його куль¬тури

У вогненному наступі православної полеміки виділяється анонімний твір «Пересторога», автор якого викриває ті егоїстичні мотиви, якими керувалися греко-католицькі єпископи. З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» — пристрасну відповідь на полемічний вис/гуп М. Броневського.

Найяскравішим українським письменником даного періоду був Іван Вишенський (між 1545-50—1620 рр.), який зарекомендував себе фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх прозових творах, таких, як «Послання єпископам — відступникам від православ'я», «Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків.

36. Однією з ознак держави є широке використання своєї мови в офіційному діловиробництві. Велике Князівство Литовське також мало свої офіційні документи. Якою мовою були укладені Віслоцький та Литовський статути? Що це за документи? (чому саме на цій мові?).

Українська мова у Литві стала урядовою. Нею писали найважливіші державні закони й укази. Одним із них є збірник законів «Статут Литовський». У ньому, зокрема, йдеться, що офіційною мовою держави є руська (тобто українська), якої слід обов’язково дотримуватися. Казимир ІІІ видав так званий «Вислоцький статут». Спочатку він був написаний латиною, але з часом для зручності в користуванні перекладений руською мовою. Судді мали судити згідно з канонами цього статуту. Ще пізніше, у 1468 році, був написаний руською, тобто тогочасною українською літературною мовою «Судебник великого князя Казимира ІV», за яким судили у Польщі.

Тоді у Польщі, як і у всій католицькій Європі, літературною вважалася латинська мова, яка була незрозумілою для простих людей і гальмувала культурний розвиток народів. То був час прихильного ставлення поляків до українців та їх культури і мови.

37. Освіта завжди була у пошані на наших земліх. Що Вам відомо про першу школу на українських територіях? Коли її засновано? Ким? Хто цю традицію згодом продовжив? Для зміцнення християнства й для поширення греко-візантійської культури незабаром після свого охрещення Володимир засновує в Києві школу для дітей вищих верств українського громадянства Перша школа в Києві при Десятинній церкві, ще більшого поширення набули школи за правління Ярослава Мудрого. Літопис 1028 р. відмічає, що Князь Ярослав у Новгороді “собра от старост и попов 300 детей и нача учить книгам”.. 1037 року при Софійському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти, вивчали грецьку і латинську мови, основи філософії і медицини. Смоленський князь Осмомисл (ХІІІ ст.) відкриває школи при монастирях і наказав ігуменам вчити дітей.На підставі цих відомостей можна вважати, що в Київській державі в Х-ХІІІ ст. при церквах монастирях заснувались школи для підготовки духовенства і писемних людей, які потрібні були для управління державою.

38. Характерною ознакою високої духовності на Русі було існуван ня жіночих шкіл. І це тоді, коли в Західній Європі про освіту жінок ніхто і не думав. Хто заснував першу таку школу? Коли це сталося?

Жіноча освіта. Про Ж. о. до кін. 18 в. є лише несистематичні інформації; відомо, що вона пов'язана з жін. манастирями, при яких вчили княжих і боярських дочок або й міщанок та селянок, що поповнювали лави, черниць. Вчили письма, Закону Божого, церк. співу. Першою такою школою, про яку е відомості, була школа для дівчат, заснована 1087 р. княжною Анною Всеволодівною (ЕІУ, УВ) в Києві при Андріївському манастирі.

39. Українці завжди намагалися створити різноманітні осередки, які б займалися питаннями розвитку шкільництва.

Західна українська діаспора (західні країни Європи, Америки та Австралія) зробила надзвичайно багато для збереження і розвитку національної культури.Високий рівень політичної і культурної активності української спільноти у західному світі обумовлений кількома важливими факторами, зокрема тим, що у 2-й половині 40-х рр. за межами батьківщини опинилися сотні тисяч свідомих українців, які брали активну участь у боротьбі за незалежність України. Образну й емоційно забарвлену оцінку цій хвилі еміграції українців дав відомий письменник Улас Самчук у своєму публіцистичному дослідженні життя українських громад у західному світі "Слідами піонерів Америки" (1980 р.). Про переселенців із Західної України після закінчення 2-ї світової війни письменник зазначав:

"Все, що було витворено десятиліттями відродження від року 1848-го, культурної, політичної і господарської самобутності, покоління вихованців "просвіти", "Сільського Господаря", народних кооперативів, "Рідної школи", Пласту, політичних партій, сотні тисяч інтелігенції перестали існувати. Політики, церковні діячі, спеціалісти, поети, письменники, виховники, редактори, маси активних, фахових, освічених людей залишили землю предків. Як також члени легальних і нелегальних військових формацій - Карпатська січ, УПА, вояки Боровця-Бульби, Галицької дивізії... Все, що думало і діяло боротьбою, спротивом, нескоримістю, все це відійшло до західного світу, спочатку Європи, а згодом за океан, на всі континенти з перевагою Америки" [2, 45]. Вигнанці з рідних земель, вони повезли з собою видатні здобутки української науки, школи і мистецтва, народних традицій. На нових поселеннях українці активно включились у відродження своєї культури.

Так, коли радянська влада у кінці 1930-х років ліквідувала у Львові Наукове Товариство Шевченка, воно відродилося у Франції( тодішній голова Кирило Студницький), об'єднало навколо себе науковий потенціал діаспори, видало понад 100 томів "Записок". У США діє Всеукраїнська академія наук, у Німеччині - Український Вільний Університет(кількість викладачів УВУ доходило до 80, включно з такими визначними вченими, як-от: Ю. Бойко-Блохін М. Васильїв, Григорій Ващенко, В. Державин, В. Доманицький, Павло Зайцев, Б. Крупницький, Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Олександр Кульчицький, П. Курінний, Іван Мірчук, Олександр Оглобин, Л. Окіншевич, Ю. Панейко, Наталія Полонська-Василенко, Іван Раковський, Ярослав Рудницький, Вадим Щербаківський, — а пізніше: Юрій Старосольський, О. Юрченко, В. Янів, Олекса Горбач, Я. Падох, Іван Кошелівець, проф. В. В. Коптілов).. На заході видано багатотомну "Енциклопедію українознавства" (Париж-Нью-Йорк, 1955-1984 рр.), створено десятки музеїв та бібліотек. На кінець 80-х р. у різних країнах світу нараховувалося близько 400 професорів українського походження. Українська діаспора видає десятки газет та журналів різноманітної тематики.

Значний внесок у розвиток педагогіки та методики української літератури й розробки підручників із літератури зробили вчені-методисти та вчителі-практики в країнах західного світу. Основні педагогічні і методичні ідеї стають доступними для закордонного українства завдяки таким педагогічним періодичним виданням, як "Рідна школа" (Нью-Йорк, США), "Життя і школа" (Торонто, Канада), "Рідношкільник" (Торонто, Канада), "Тема" (Саскачеван, Канада), "Інформаційно-методичний листок" (Вікторія, Австралія) та найновіше всесвітнє інформаційне періодичне видання "Відгукніться" (Торонто, Канада). До надбань української педагогіки в західному зарубіжжі належать праці Г.Ващенка, Е.Жарського, М.Чарторийського, О.Кульчицького. З питань теорії методики літератури - К.Кисілевського, Л.Кисілевської-Ткач, Б.Шкандрія та ін. Широко використовуються в західному світі читанки, підручники та хрестоматії для початкової і середньої школи К.Кисілевського, Л.Білецького, М.Дейко, П.Волиняка, І.Боднарука, В.Радзикевича, М.Овчаренко, Д.Нитченка, Є.Федоренка та ін.Отже, в східному українському зарубіжжі відкриваються перспективи розвитку української освіти і шкільництва, а з ними намічаються і вироблення новітніх концепцій українських підручників взагалі і з української літератури зокрема. Досвід такої роботи у минулому, особливо у 20-х рр. ХХ ст., вартий ретельного вивчення вітчизняною наукою.Без сумніву, підручники і посібники з рідної літератури в діаспорі створюють основу для вивчення дітьми рідного художнього слова. Саме від їхнього рівня науковості і практичної доцільності значною мірою залежить успішне засвоєння літератури, а отже і формування відповідних культурних цінностей в українських дітей у діаспорі. Підручник із української літератури у діаспорі є багатофункціональним педагогічним явищем, що розвивається за об'єктивними законами удосконалення навчальної книжки і є підвладним впливам педагогічної науки і запитам суспільства в галузі освіти. Важливий внесок у науку створення навчальної книжки з літератури додає освіта в західній і східній українській діаспорі.

40. Одна з найвидатніших пам’яток правової культури була підготовлена в часи Козаччини. Коли це сталося? Яку назву мала ця пам’ятка? Хто її автор? На якій мові її вперше опубліковано? Інші найбільш відомі пам’ятки права в Україні зазначеного періоду?

Про Конституцію Пилипа Орлика.5 квітня 1710 року під Бендерами на загальній Раді в присутності всієї старшини, запорожців, реєстрового козацтва Пилипа Орлика одноголосно було обрано Гетьманом.Тоді ж між Гетьманом, старшиною і запорожцями було укладено угоду “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”, яка регламентувала державне життя гетьманщини. Згодом цей документ дістав назви: “Конституція Пилипа Орлика”, “Бендерська Конституція”, “Конституція прав і свобод Війська Запорізького”. В її написанні брали участь: П.Орлик, Г.Герцик, А.Войнаровський, К.Гордієнко. Цей документ складається зі вступу та 16 пунктів, або параграфів. Текст був складений латинською і тогочасною книжною українською мовами.

В основному тексті Конституції проголошено принципи побудови Української держави – Гетьманщини. У 16 статтях Конституції визначено державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами. “Пакти й Конституція” П.Орлика визначили національно-державний суверенітет України.

«Березневі статті» Богдана Хмельницького

Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відносне автономне, політичне і правове становище України в складі Російської держави, так звані «Березневі статті». Вони були одним з найважливіших правових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні 1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем - Зарудним та переяславським полковником П. Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву «Просительські статті». В ході переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, власне «Березневі статті» (інші назви – «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького»), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які були оформлені у вигляді прохань-челобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр. В них передбачалося: право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни; розміри платні від царського уряду козацькій старшині; пожалування козацькій старшині млинів «для прогодування»; розміри витрат казни на козацьку артилерію; право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі; затвердження маєтків київського метрополита; надіслання російських військ під Смоленськ; надіслання російських військ на польский кордон; розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам; наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького; забезпечення порохом і провіантом козацький залог у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі. Окремо після всіх статей визначалась загальна щільність козацького війська (реєстр) у 60 тисяч осіб, а також, що українці самі між собою розбір зроблять: хто буде козак, а хто буде мужик. Разом із затвердженням «Березневих статей» російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам жалувані грамоти: про прийняття України до складу російської держави, підтвердження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки; про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького; про передачу Чигиринського староства на гетьманську булаву.В цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містились у «Просительських статях», але не увійшли у «Березневі статті». Зокрема було передбачено непорушність "давніх прав", збереження на Україні власного судоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана по давньому звичаю, закріплення за козаками і її нащадками належних ії маєтків, тощо. «Березневі статті» і доповнюючи їх царські грамоти разом розглядаються як договір України з Росією. Оригінали всіх зазначених документів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, оскільки до нас дійшло ряд перекладів, чернеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел.Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українського гетьмана перезатверджувалися у так званих «гетьманських статях». (Переяславських статтях 1659 року, московських статтях 1665 року, Тухівских статтях 1669 року, Коломацьких статтях 1687 року, Решетилівських статтях 1709 року і інших).Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка угоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачені, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський археограф Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п’ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергійовича який помер 1910 року угода являла собою персональну унію між Москвою та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд.Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов доводив, що погоджуючись на «особисті підкорення» царів, українці безумовно погоджувались на поглинання їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такі історики, як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона цар погоджувалася захищати слабину українців, не втручаючись в її внутрішні справи, українці ж зобов’язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу, тощо.Український історик - Вячислав Лепинський - пропонує думку, що Переяславська угода 1654 року була не чим іншим, як лише тимчасовий військовий союз між Московією та Україною. В. Лепинський також вказує на серйозні проблеми, які виникли у Хмельницького після підписання Переяславської угоди, зокрема економічного характеру. Мова йде перш за все, про закріплення інституту приватної власності на землю, що була ознакою економічного і культурного ладу Західної Європи. Іншою такою проблемою було утворення саме українського характеру цієї приватної власності характеру лицарського, аристократичного зовсім чужого московським традиціям, якщо "В поняттях московських, пише В. Лепинський, царська земля «жалуєшся» царем на службу йому і могли відбиратися тоді, коли цареві заманеться. В європейських же поняттях Війська Запорізького земля предків, «кров’ю предків заслужена», належить лицарському козацькому родові і ніхто не має права від нього відбирати, навіть тоді, коли за малолітством дітей порядкує вдова. Складним було і політичне становище України після Переяславської угоди. З одного боку Україна під впливом західної європейської цивілізації виробила уклад згідно хліборобського, осілого життя. З другого боку - Переяславська угода була направлена проти Польщі. А тому захищаючи Україну від польського натиску, Москва одночасно відривала її від заходу і ставала в залежність до сходу. З цією метою Хмельницький намагався унезалежати себе від агресивної політики Москви.Останнє тлумачення Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У 1954 році під час пишних святкувань 300-річчя українського союзу в СРСР було оголошено щоправда, не винили, а Комуністичною партією Радянського союзу, що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до возз’єднання і що возз’єднання цих двох народів було основною метою повстання 1648 року. За однією радянською теорією, велич Хмельницького полягає в його розумінні, що «порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом». Щоправда, в середині 1980 років принаймні один радянський вчений – М. Брайчевський піддав цей погляд сумніву, що мало катастрофічний наслідок для його кар’єри, однак для всіх радянських вчених підтримка партійної інтерпретації угоди лишалося обов'язковою.

Литовські статути і магдебурзьке право в Україні

В період перебування України у складі Великого князівства Литовського, Королів-ства Польщі і Речі Посполитої важливу роль відігравали окремі джерела іноземного походження, які пристосовува¬лися до місцевих умов і згодом розглядалися українським народом як власне споконвічне право.

У литовсько - руській державі аж до початку XVI сторіччя основним джерелом права була «руська правда». Пізніше виникли законодавчі акти власне литовського походження, серед яких найвідомішими були Литовські статути 1529 року, 1566 і 1588 років. Ці документи дуже подібні один до одного, тому часом їх називають трьома редакціями Литовського Статуту.Литовські статути виникли, як правові акти багатонаціо¬нальної держави; в них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території, норми давньорусько¬го, римського, німецького, польського права, попереднього поточного законодавства Великого князівства Литовського. Враховуючи, що одним із основних джерел була «руська правда», для українського народу «іноземне походження» Литовських статутів мало досить відносний характер: їх норми відтворювали звичні «давні права» і розглядалися, як руське право.Найдосконалішим вважається Третій Литовський Статут 1588 року. Це був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того історичного періоду, містив норми практично всіх галузей права.Статут не лише захищав інтереси можновладців, а й закріплював ряд прогресивних положень. Він, зокрема, проголосив єдність права для всіх громадян (хоча воно й не було рівним для всіх), декларував обмеження влади монарха законом, відмежування судової влади від адміністрації, пріоритет писаного права тощо. Були проголошені недопус¬тимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на розгляд справи неупередженим судом, а також право на адвокатську допомогу, в тому числі і для осіб, які не здатні її оплатити. На противагу церковному космополі¬тизму закріплювалася ідея державного суверенітету.Статут, прийнятий після Люблінської унії 1569 року, захи¬щав інтереси населення Литви від польської експансії, гарантував українському (руському) народові право судити¬ся за нормами свого звичаєвого права у так званих копних судах, вимагав, щоб суддів та управителів обирали з людей «годних в праві і письма руського умієтних». Третій Литов¬ський статут було видано мовою, яку називають сьогодні старобілоруською, іноді староруською або староукраїн¬ською.

Іншим важливим джерелом права на українських землях було магдебурзьке право - феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів. Воно виникло у XIII сторіччі у німецькому місті Магдебурзі, звідки й походить його назва. Протягом наступних століть привілей користуватися подібним правовим статусом вибороли собі ряд міст Європи. На початку XIV сторіччя магдебурзьке право дістали міста Закарпатської України, підвладні Угорщині, потім починаючи з другої половини XIV сторіччя ряд міст Правобережної України і, нарешті, наприкінці XVI сторіччя магдебурзьке право поширилося на Переяслав і деякі інші міста Лівобережжя. До середини XVII сторіччя магдебурзьке право мала більшість міст України. У числі перших його дістали Хуст (1329 рік), Львів (1356 рік), Кам'янець-Подільський (1374 рік), Луцьк (1432 рік), Житомир (1444 рік) і Київ (1494 - 1497 роки).Норми магдебурзького права надійшли в Україну не в німецьких оригіналах, а в переробках польських авторів XVI - XVII сторіччя М. Яскера, Б. Троїцького, П. Щербича та П. Кушевича і дещо відрізнялися змістом конкретних норм від першоджерел. У цих збірках закріплювалися права купців, міщан і ремісників, порядок виборів і функції органів міського самоуправління, цивільного, кримінального та процесуаль-ного права. Діставши магдебурзьке право, місто переставало бути придатком феодального замку, а його мешканці вважали¬ся формально вільними людьми, отримували ряд пільг і приві¬леїв.Запровадження магдебурзького права у деяких містах спершу викликало опір українського населення, оскільки супроводжувалося посиленням іноземної експансії, обме¬женням прав некатолицького населення, але згодом ця суперечність зникла. Магдебурзьке право було пристосова¬но до місцевих умов, його охоче застосовували не тільки в міських, а й у військових козацьких судах. Надалі в часи Гетьманщини воно розглядалося, як важливий елемент «давніх прав» українського народу і широко використовува¬лося в усіх спробах кодифікації «малоросійського права».

Конституція Пилипа Орлика

Однією з найцікавіших пам'яток української правничої думки є «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького», що з’явилися на світ у Бендерах серед тієї частини україн¬ського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опи-нилася у вимушеній еміграції. Цей документ становив собою своєрідний договір між козаками і новообраним після смерті Мазепи емігрантським гетьманом Пилипом Орликом щодо бажаного майбутнього державного ладу України. Конституція Пилипа Орлика (так її скорочено називають) була прийнята публічною ухвалою обох сторін, підтверджена 5 квітня 1710 року під час виборів підписом, печаткою і відповідною присягою нового гетьмана, а 10 травня 1710 року ще й санкціонована (підтверджена) швед¬ським королем Карлом XII.

Важливою особливістю, яка відрізняла цей акт від тради¬ційних гетьманських статей і робила його подібним до пізніших європейських конституцій, було те, що він укла-дався не між гетьманом і монархом (протектором україн¬ської держави), а між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу. Слово «конституція», вжите у назві акта, ще не мало такого значення, як сьогодні, а відтак помилкою буде вважати цей документ конституцією в сучасному розумінні. Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу і 16 статей.

Вступ (преамбула) містив інтерпретацію історії українського народу, яка мала пояснити, чому Україна розриває з московським царем і переходить під шведську протекцію. Зміст статті 1 зводився до закріплення панівного становища православ'я у майбутній державі і безпосеред¬нього підпорядкування київської митрополії константино¬польському патріарху. Стаття 2 передбачала непорушність зако¬нів, привілеїв і кордонів України під протекторатом швед¬ського короля та заходи щодо повернення після війни всіх полонених українців. Стаття 3 підтверджувала традиційний союз із Кримським ханством. Статті 4 і 5 стосувалися повер¬нення козакам їхніх традиційних територій у Придніпров'ї, привілеїв на ловлю риби тощо. Стаття 6 закріплювала принци¬пи діяльності органів державної влади: гетьман мав вирішу¬вати поточні справи за порадою Генеральної старшини, тричі на рік для вирішення найважливіших справ мала збиратися Генеральна Рада у складі Генеральної старшини, полковників зі своїми сотниками та урядниками, Генераль¬них радників (представників від полків) і послів від Низо¬вого Війська Запорозького. Стаття 7 передбачала створення Генерального суду. Стаття 8 встановлювала право Генеральної старшини особисто доповідати гетьманові про стан доруче¬них їм справ. Стаття 9 визначала компетенцію Генеральних і Полкових скарбників. Стаття 10 зобов'язувала гетьмана дбати, щоб на простий народ не покладали надмірних тягарів, вимагала забезпечити вільне обрання на всі державні поса¬ди. Стаття 11 проголошувала звільнення від податків і повинностей усіх козацьких сімей та їхніх господарств. Стаття 12 передбачала проведення після війни ревізії всіх публічних і приватних володінь, перевірки правомірності накладання повинностей або звільнення від них. Стаття 13 підтверджувала права і привілеї Києва та інших міст України. Стаття 14 обіця¬ла в майбутньому полегшити підводну повинність, яка ви-знавалася «найбільш прикрою та тяжкою для народу». Стаття 15 скасовувала окремий загальний податок на утримання «гетьманської лейб-гвардії» - компанійців і сердюків. Стаття 16 регламентувала порядок стягнення ринкового податку.

Отже, Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних правових ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Проте реальної сили на території України вона так і не набула й назавжди лиши¬лася в історії тільки як оригінальна правова пам'ятка, своє¬рідна юридична платформа «мазепинського руху».

Найважливішим елементом будь-якої культури, найвищим показником рівня будь-якої цивілізації є її правова система. Повною мірою це стосується і давньоруського суспільства. Незважаючи на те, що вже понад два з половиною століття у світових і вітчизняних наукових колах точаться суперечки щодо витоків і характеру становлення держави і права Київської Русі, вийшли десятки монографічних праць і сотні статей на цю тему, у зазначеній проблемі все ще лишається чимало «білих плям». Ситуація ускладнюється ще й тим, що протягом майже шести десятиліть у межах колишнього СРСР насаджувався стереотип, згідно з яким категорія «українське право» оголошувалася вимислом західних фальсифікаторів і націоналістів.

Отже, глибоке знання змісту «руської правди» та інших пам'яток правової культури України, їх витоків, історії становлення має непересічне значення не лише у пізнавально-освітньому плані. Воно висвітлює процеси зміцнення Київської Русі, причини її занепаду, тобто дає уроки позитивного і негативного досвіду для врахування в сучасній розбудові національної державності України. Ось чому постає завдання невідкладного перевидання всіх текстів і юридичних документів Київської держави з науково-довідковим апаратом, вільним від ідеологічних нашарувань.

41. В образотворчому мистецтві існує напрям – ктиторський портрет? Що це за напрям? Хто був першим зображений на таких портретах? Де ці портрети вміщувались (розташовувалися)?Ктиторський портрет (грец. Ісіітог — засновник, меценат) — такі портретиписались і зберігались у храмах України, починаючи з XII ст. Ктитор (від грец. ?????? — «будівничий», «засновник») — особа, на кошти якої збудовано або заново убрано (іконами, фресками) православний храм чи монастир.

Запрошував на служіння клірика та членів причету, опікувався церковним і господарським життям храму, з благословення настоятеля храму та дозволу парафіяльної громади міг розпоряджатися визначеною ними частиною набутків храму. Ктитор набував право і навіть передавати це право у спадок[1]. Зображення ктиторів, у тому числі портретні, інколи з невеликою моделлю будови на долоні, були поширені в мистецтві Візантії та країн Балканського півострова.На українських землях із часів Київської Русі портрети ктиторів поміщали в інтер'єри храмів. У розписах Успенського собору Києво-Печерської лаври є галерея ктиторських зображень. У часи Гетьманщини ктиторами виступали гетьмани і козацькі старшини. Ктиторами церков Запорожжя були також рядові козаки.

У Католицькій церкві така особа називається донатором. Зображення ктиторів Фрескові портрети болгарського севастократора Калояна та його дружини Десіслави)

У середньовічному мистецтві Візантії, Русі, країн Балканського півострова та Кавказу були поширені зображення ктиторів, нерідко з моделлю споруди в руках. Відомі зображення ктиторів, що становлять художню або історичну цінність.

Вірменія

Скульптурні зображення ктиторів на зовнішній стіні Церкви Ншан (монастир Ахпат, X століття).Горельєфні зображення ктиторів на щипці східного фасаду храму Аменапркіч (храм Всеспасителя) (монастир Санаїн)

Болгарія

Фрескові портрети ктиторів севастократора Калояна та його дружини Десіслави в Боянської церкві, Бояна.Фрескові портрети ктиторів боярина Радивоя, його дружини, дітей і софійського митрополита Калевіта в Креміковському монастирі. Фрескові портрети ктиторів севастократорів Деяна і його дружини Дої в Земенському монастирі

Туреччина

Рельєфні зображення ктиторів на соборі грузинського монастиря Ошки

Грузія

Рельєфні зображення ктиторів на фасаді храму Джварі.

Молдова

Фрескові портрети ктиторів Церкви Успіння в Каушанах (XVIII століття).

42. Яка праця є найвидатнішим твором Київської Русі

“Слово о полку Ігоревім»

Слово» не розповідає про всі подробиці походу і поразки Ігоря, як це зробили літописці. Невдалий похід Новгород-Сіверського князя — це для автора тільки привід, щоб висловити свої пекучі роздуми, своє вболівання за долю рідної землі та її народу, щоб засудити князівські усобиці і незгоди, Головна ідея «Слова…» — це заклик руських князів до єднання та захисту рідних земель.

Існує певна переконаність, що «Слово…» написав учасник чи свідок походу. Хоча хто він, на сьогодні вважають невідомим. Так, наприклад, деякі вчені схильні думати, що твір написав великий київський князь Святослав, бо й «золоте слово» цього героя, й ідейна позиція автора збігаються. Дехто з науковців приписує авторство поеми Біловодові Просовичу, якого згадано в Київському літописі якраз там, де йдеться про похід князя Ігоря. Інші вважають за автора легендарного Ходина, ім'я якого присутнє в самому тексті. Російський же дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам'ятки є київський тисяцький Петро Бориславович. Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же — чернець Вишатич. Але найпереконливішою треба вважати гіпотезу Леоніда Махновця та Степана Пушика, які вважають, що автор "Слова… не хто інший, як брат княгині Ярославни, — галицький князь Володимир Ярославович. Але це все лише припущення. Безперечно, автор — спостережлива людина, яка неодноразово бувала в ратних походах. Серед можливих авторів дослідники «Слова…» називали й давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря.

Не викликає сумнівів те, що автор «Слова…» — людина високоталановита, освічена, чудово знає історію, легко орієнтується в політичних перипетіях як свого часу, так і часу минулого, цінує світову літературу й духовну спадщину власного народу, докладно називає всі подробиці військового побуту, обізнана з тактикою ведення бою, зброєю. Одне слово, фахівець військової справи. Автором «Слова» без сумніву можна вважати Ольстина Олексича, який у 1177 році був наказним (січовим) гетьманом у Великого Київського князя Святослава, а у 1185-87 роках воєводою князя Ярослава Чернігівського. Це про автора «Слова» говорено у вислові «Рек Боян і ходина Святослава, пестворця старого часу Ярослава». Старожитнє «боян» — наказний гетьман (казанець), «ходина» — посол (дипломат), «пестворця» (латина «pes» — ходя, шлях) — драгоман (воєвода).Останніми роками набула другого дихання гіпотеза про те, що «Слово» є підробкою кінця XVIII століття. Новочасний неоскептик Едвард Кінан вважає автором фальсифікації чеха Й. Добровського.

43. Вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор перших штучних супутників Землі та космічних кораблів. Місце народження – м. Житомир

Народився в сім’ї вчителів. З трьох років жив у дідуся і бабусі у Ніжині, потім з матір'ю переїхав до Саратова. В1914 році переїжджає до Києва, в жовтні 1916- в Одесу, де навчається в першому класі Третьої гімназії, але навчання перериває революція, і після цього навчається вдома. В 1922 році вступає в Першу будпрофшколу в Одесі, приєднується до Товариства авіації і повітроплавання України та Криму, в липні 1924 року закінчує будпрофшколу і восени вступає на механічний факультет КПІ. Влітку 1926 року переводиться на аеромеханічний факультет МВТУ ім. М.Баумана, як диплом захищає проект двомісного літака «СК-4». В 1928-30 роках закінчив школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту. В 1930 році захворів на тиф, став інвалідом, але вивчає працю «Реактивний аероплан» К.Ціолковського, повертається працювати Тсоавіахімі (Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву) . В 1931 р. у Москві й Ленінграді створюються Групи вивчення ракетного руху (ГВРР) при Тсоавіахімі, які очолює Корольов. В 1933 році випробувано перші радянські ракети на гібридному і рідинному паливі . 2 вересня 1933 р. у Москві на базі МосГВРР і газодинамічної лабораторії (ГДЛ) було сформовано Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ), Корольова призначають заступником начальника, керівником відділу крилатих ракет, з 1937 – начальником групи ракетних апаратів. 27 червня 1938 р. Корольова арештовано, присуджено на 10 років таборів з конфіскацією майна і відправлено на Колиму, 2 березня 1940 р. його етапують в Бутирську тюрму в Москву, і вирок скорочують до 8 років. З вересня 1940 року – в закритому ЦКБ-29, де працювали ув'язнені вчені, потім – в аналогічному Особливому технічному бюро в Казані, котре розробляло ракетні двигуни для пікіруючого бомбардувальника. 27 липня 1944 року ВР СРСР знімає з нього судимість, але не дозволяє переїхати. В вересні 1945 року здійснив поїздку до Німеччини для вивчення трофейної ракетної техніки. В 1946 році його призначено головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. В 1952 році подав заяву на вступ в Комуністичну партію, яка була задоволена лише в 1957 році. З серпня 1956 керує спеціальним ракетним конструкторським бюро. 27 серпня 1957 р. здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети, 4 жовтня – перший штучний супутник Землі. 12 квітня 1961 здійснено перший політ людини в космос (пілот – Ю.Гагарін). 12 жовтня 1964 р. виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту. 18 березня 1965 О.Леоновим здійснено перший вихід в відкритий космос. Під керівництвом Корольова створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз». Помер, не доживши до 60-ліття, похований в Кремлівській стіні в Москві.

Антонов Олег (1906 - 1984)

Радянський авіаконструктор, котрий створив понад 60 видів літаків та планерів типу АН

Місце народження – селище Троїци, Московська губернія, Росія

З молодих років Антонов захоплювався авіабудуванням, займався у шкільному гуртку любителів авіації. В 1924 році протягом навчання в Саратовському індустріальному технікумі збудував свій перший планер. В 1925 році вступив на машинобудівний факультет Ленінградського Політехнічного Інституту, який закінчив у 1930 році.

Антонов є одним з основоположників радянського планеризму. Створив близько 30 типів планерів, у тому числі і серійні. В 1938—1940 роках Антонов працював ведучим інженером в ОКБ А. С. Яковлева. В 1940—1941 працював на заводі «Красный лётчик» над легким літаком зв'язку. В 1943—1946 роках Антонов — 1-й заступник головного конструктора ОКБ Яковлева. 1945—1946 начальник філіалу цього ОКБ у Новосибірську. З 1946 року головний конструктор ОКБ (1952 року перенесено в Київ), що було організоване на базі цієї філії. У 1967—1984 генеральний конструктор. У післявоєнні роки під керівництвом Антонова розроблено транспортні літаки Ан-8, Ан-12, Ан-22, Ан-26, Ан-32, Ан-72, Ан-124, багатоцільові літаки Ан-2, Ан-14, Ан-28, що здатні базуватися на непідготованих смугах довжиною до 550 метрів, пасажирські літаки Ан-10, Ан-24, суцільнометалеві планери А-11, А-13, А-15, мотопланер Ан-13 і дельтаплани «Славутич». Під керівництвом Антонова розроблено систему автоматизованого проектування транспортних літаків. Під керівництвом Олега Антонова було розроблено літак Ан-22 «Антей», що став новим кроком в літакобудуванні – цей літак став першим в світі широко фюзеляжним літаком. Останньою розробкою Антонова стало створення важкого транспортного літака Ан-124 «Руслан».

Пулюй Іван (1845 - 1918)

Автор видатних праць у галузі електротехніки, молекулярної фізики, у дослідженні мікроскопічних процесів

Фізик, електротехнiк

Місце народження – в Гримайлові, на Тернопільщині

З відзнакою закінчив Тернопільську класичну гімназію. Навчався у Віденському університеті. Був асистентом кафедри експериментальної фізики цього університету, згодом — асистент-викладач кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме (тепер Рієка в Хорватії). Навчається у Страсбурзькому університеті. Здобув звання приват-доцента Віденського університету. Обіймав посади технічного директора електротехнічного бюро у Відні, професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі (м. Прага). 1902 р. — перший декан першого в Європі електротехнічного факультету. Нагороджений Лицарським Хрестом. Знав 15 мов. Саме таку людину шукав Пантелеймон Куліш для перекладу Біблії. Творча співпраця тривала понад двадцять років. Переклад Нового Завіту було закінчено 1871 року. Остаточну редакцію, кінцеву коректуру Іван Пулюй завершив через вісім років, а ще через два роки книга побачила світ. Помер І.П.Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі.

44. У який час була заснована Києво-Могилянська колегія?(також відома під назвою Києво-Могилянський колегіум та Київська Академія) — вищий навчальний заклад, заснований святим Петром Могилою в Києві 1632 як правонаступник стародавньої Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Колегія утворена в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл.Одним з найцікавіших феноменів української культури XVII — XVIII ст. стала школа, яку сучасники називали колегіумом (колегією), або — на пошану її фундатора — Києво-Могилянським колегіумом, згодом Києво-Могилянською академією. Як вже зазначалося, безпосереднім попередником цього вищого навчального закладу була Київська братська школа. У Києві українська братська школа могла розвиватися вільніше, ніж братські школи у Львові та Луцьку, оскільки перебувала під захистом козаків.

Деякі автори дотепер повторюють погляд істориків середини XIX ст., що школа при братстві Богоявлення в Києві вже існувала наприкінці XVI ст., а в 1588 — 1589 рр. була перетворена патріархом Єремією зі скромної братської школи на колегіум. Однак ряд документів засвідчує, що як братство, так і школа в Києві були організовані в 1615 — 1616 рр.Матеріальною підставою для функціонування школи був подарунок Галшки (Єлизавети) Гулевичівни Лозчини, дружини мозирського маршалка Стефана Лозки, 14 жовтня 1615 р. земельної ділянки Богоявленському монастиреві "на монастир... также на школу дітем, так шляхетським, яко і местським"

Від самого початку у Київській братській школі були класи інфіми, граматики і синтаксими. Таким чином, і ця школа була побудована на засадах, що прийшли в Україну із Західної та Центральної Європи

Традиція про те, що Київська академія веде свій початок від світської братської школи, зберігалась і пізніше, навіть тоді, коли в Києві забули вже, в чому полягала діяльність братства. У 60-х рр. XVIII ст. в Україні вже не уявляли справжнього характеру колишнього Київського братства, забулось і те, що Могила заснував не братську школу, а лаврську, тобто монастирську. Проте в пам’яті залишилося головне — те, що найстарша школа вищого типу в Києві, яка дала початок пізнішій академії, була братським навчальним закладом.