7. Мистецтво Київської Русі в житті населення. Основні напрями та форми прояву.

Мистецтво Київської Русі — це складова частини світової культурної спадщини країни. Руські митці за короткий проміжок часу не тільки опанували найкращі світові мистецькі традиції, а й внесли чимало нового, власного у світову художню культуру, стали не лише її учнями, а й творцями. Протягом сторіч у східних слов’ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристи-янська церква, переслідуючи язичницькі вірування, заборонила об'ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. З культовою архітектурою був тісно пов'язаний монументально-декоративний живопис, що значною мірою ґрунтувався на візантійській традиції. Вирішальну роль відіграли історичні і соціальні потреби Київської Русі та глибокі традиції народної культури

8. Особливості культурного розвитку українських теренів періоду феодальної роздробленості (кінець хіі – перша половина хіv століття).

Протягом XII – у першій половині XIII в. Русь продовжувала розвиватися за висхідною лінії за рівнем економіки та культури належала до найрозвиненіших країн Європи. Політичне життя феодальної Русі XII – у першій половині XIII в. характеризувалася постійної конфронтацією тенденцій єдності давньоруських земель з політичною дробленням. Напружена міжусобна боротьба князів і княжих угруповань відбувалася грунті відстоювання тій чи іншій програми загальноросійського єдності. Чернігівська іНовгород-Северская землі опинилися у руках Ольговичів, Смоленська –Ростиславичей,Владимиро-Суздальская –Юрьевичей, Волинська –Изяславичей, Полоцька –Брячиславичей. Лише Київ на і Новгород у різних причин, не перетворилися на спадкові вотчини; у яких впродовж усього періоду феодальної роздробленості сиділи князі різних династій.

9. Виникнення кириличного друкарства та його роль у подальшому розвитку культури. Перші пам’ятки національного друку.

Склалося так, що східнослов’янська кирилична друкарня була заснована не на території однієї зі східнослов’янських країн, а в столиці і найбільшому економічному центрі тогочасного Польського королівства — Кракові, де в той час мешкало багато українців і білорусів. Саме тут наприкінці XV ст. вийшли перші чотири книжки, надруковані кирилицею церковнослов’янською мовою. Дві з них — Часослов і Осмогласник (Октоїх) — мають позначення про закінчення їх друку в Кракові 1491 р. міщанином-німцем Швайпольтом Фіолем. Тим самим шрифтом надруковані Тріодь Пісна (в жодному з її примірників немає вихідних даних) і Тріодь Цвітна (сторінка з позначенням прізвища Фіоля збереглася лише у примірнику, який не так давно виявлено в трансільванському місті Брашові 43).

У брашовському примірнику Тріоді Цвітної Фіоля збереглася найстарша в кириличному друкарстві фігурна гравюра — розп’яття. Як припускають, дереворит міг бути виконаний у Нюрнберзі 49. На стиль інших елементів оформлення (друкарські знаки, плетінчата заставка й ініціали) мали вплив як ґотичні зразки, так і орнаментика східнослов’янських, зокрема галицьких, рукописів.

В обох Тріодях використано текст південнослов’янської редакції, що була дуже поширена у східних слов’ян. Вона відображає вимоги Єрусалимського уставу і включає правку, здійснену в XIV ст. болгарськими монахами на Афоні й у Болгарії за Євфимія Тирновського 51. У правописі всіх першодруків впадають у вічі середньоболгарські риси, які на той час були особливо характерними для пам’яток з українських земель 52. На призначення видань Фіоля в першу чергу для українських та білоруських читачів вказує мова і зміст післямов Осмогласника та Часослова, датування їх за ерою “від різдва Христового”. Захарія Копистенський у своїй відомій “Палінодії”, написаній в 1619-1621 рр., згадав усі чотири найдавніші кириличні церковнослов’янські друки, що з краківської друкарні Фіоля. Копистенський зазначав, що Тріодь пісна і Тріодь цвітна, видані Швайпольтом Фіолем, зберігалися “у многих при церквах і в монастирах в землі Львовской, і в монастиру Дорогобузьком, і в Городку — монастира Печерського маєтності, і на Підляшшю в землі Більській в Ботьках, на Волиню і інді по розних місцях”. Осмогласник краківського друку, за його словами, був у Смидині під Турійськом, в Кам’янці Литовському; Часослов, виданий Фіолем 1491 р. -у Києво-Печерській лаврі, в люблінській православній церкві Чесного хреста, на львівському передмісті Личакові, в Бересті та по інших місцях 53. Пізніше Копистенський згадував кириличні першодруки Фіоля у своїй передмові до “Бесід на 14 посланій апостола Павла” (Київ, друкарня Києво-Печерської лаври, 1623 р.).