38. Зарубіжні наукові та мистецькі осередки української культури 20-х років хх століття. Проблеми функціонування. Творчі здобутки.

Визначні осередки народної художньої культури перестали бути об’єктами чільної уваги органів центральної й місцевої влади в Україні, а тому нині, без належної організаційної й матеріальної підтримки з боку держави, усі вони приречені на повне зникнення!!!

Україна має унікальний столітній історичний досвід державної підтримки осередків народного мистецтва. Зокрема, ще на початку ХХ століття полтавське губернське земство розробило унікальну програму заходів зі збереження та плідного розвитку найбільших осередків народної художньої культури. Визнавши пріоритет загального культурного розвитку населення держави, воно пропагувало конкретні шляхи підтримки визначних центрів народної художньої культури українців. Земці лаконічно й пророчо винайшли єдино можливу в ХХ–ХХІ сторіччях схему підтримки провідних осередків народного мистецтва України, еволюційний ряд якої вибудовується в такій послідовності: музей – бібліотека – видання книг – спеціалізована школа – творчі майстерні. При цьому було визначено, що на кожному етапі вкрай важливою є популяризація вершинних явищ національної культури, народного мистецтва, свідоме творення культу того чи іншого виду мистецтва.

Через сім років після полтавських земців і незалежно від них, видатний мислитель і митець Микола Реріх, роздумуючи над шляхами творення ідеального суспільства, збереження історико-культурних традицій і множення на землі краси, зробив подібний висновок про єдино можливі напрямки цієї діяльності, головними аспектами яких є: музей – збирання – видання книг – школа – навчання. Таким чином, у першій третині ХХ століття було визначено магістральний напрямок сучасного розвитку осередків народної художньої культури. Через майже століття відтоді бачимо плідність і значущість тих ініціатив, оскільки осередки народної художньої культури в Україні найдовше проіснували саме там, де на межі ХІХ–ХХ століть було відкрито навчальні майстерні, художньо-промислові школи, музеї кустарних виробів та видавалися книги.І в середині ХХ століття видатні діячі української культури зверталися до ідеї комплексного відродження визначних осередків народної творчості країни.

39. Складний і суперечливий характер розвитку культурного процесу 30-х років хх століття.

Під час революції 1905—1907 pp. в Україні поширюється діяльність «Просвіт», що видавали літературу українською мовою, читали лекції, відкривали бібліотеки. Діяльність «Просвіт» часто була пов´язана з національно-визвольною боротьбою. На початку XX ст. у Західній Україні поширюється січовий рух, що орієнтувався на відродження традицій запорізької військової справи.

Значну роль у пропаганді української літератури, досліджень з історії, археології, етнографії відіграли журнали «Киевская старина», «Українська хата», «Літературно-науковий вісник».На Заході України національно свідомі наукові сили об´єдналися в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (1892, діє донині). На Сході України (у Києві, Харкові, Одесі) також існували наукові товариства, що сприяли поширенню технічних знань, вивченню та охороні пам´яток старовини.

Бурхливим було мистецьке життя на початку XX ст. У цей час працюють класики української літератури — І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, письменники молодшої генерації — В. Винниченко, О. Олесь, В. Стефаник; корифеї українського театру М. Кропивницький, М. Старицький, М. Садовський, М. Заньковецька; композитори М. Лисенко, К. Стеценко, С. Людкевич, О. Кошиць; художники В. Кричевський, Г. Нарбут, М. Бойчук.

Українська культура початку XX ст. розвивалася у руслі загальносвітових тенденцій, тяжіючи до авангарду. Так, українські письменники Східної України, об´єднані навколо журналу «Українська хата» (А. Кримський, М. Вороний, М. Філянський, Г. Чупринка тощо), утверджували потребу в творенні нових суспільних і національних форм буття.

Галицькі поети (Б. Лепкий, В. Пачовський, О. Луцький та ін.), що входили до угруповання «Молода Муза» (1906), шукали нові шляхи у мистецтві. Вони намагалися збагатити поетичну мову, шукали нові засоби виразності, орієнтувалися на західноєвропейську літературу.