29. Кирило-Мефодіївське товариство у культурно-національному контексті.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їх занепаду.

Важливий період утвердження Кирило-Мефодіївської традиції, пов’язаний з формуванням національної самосвідомості українців. Відсутність вищих учбових закладів, ординське ярмо й постійна загроза чужоземного поневолення і нестабільна ситуація, відсутність власної державності негативно позначилися на розвиткові української духовної культури.

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство— українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов’янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва.

30. Загальна характеристика діяльності «Просвіти», «Соколів», «Січей» як форми патріотичного виховання молоді.

Товариство "Просвіта" народилося на противагу антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою,- з одного боку, і русофільській, – з другого. Галицькі громадські діячі поставили перед собою мету довести, що українці – народ з культурними традиціями, який відрізняється як від поляків, так і від росіян.

Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із представників академічної молоді, а також із таких діячів, як доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький та ін. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство "Просвіта". Це стало підставою для скликання у Львові першого загального збору. Його організація була доручена конституційному комітетові на чолі з професором академічної гімназії Анатолем Вахнянином.

Загальний збір був скликаний 8 грудня 1868 року в залі польської "Стрільниці" на вулиці Курковій.. На збір прибуло 65 представників, лише один із них, отець Йосиф Заячківський, не був мешканцем Львова.

Програма майбутньої праці "Просвіти" була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського: "Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальности; бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього".

Головою новоствореного Товариства збір обрав Анатоля Вахнянина, а до виділу (керівного органу) – Олександра Борковського, Івана Комарницького, Михайла Коссака, Максима Михаляка, Омеляна Огоновського, Омеляна Партицького, Юліана Романчука, Корнила Сушкевича і Корнила Устияновича. Вирішено було створити українську бібліотеку з читальнею і щорічно видавати календар для народу.

Загальний збір "Просвіти" отримав привітання від українських народовських громад Бережан, Тернополя, Перемишля, Станіславова і Чернівців, від студентських товариств "Січ" і "Основа" у Відні. Вітальні телеграми надійшли з Чехії, Сербії та Словаччини. Тим часом москвофільське "Слово" назвало Товариство "польською інтригою".

Щоб роз'яснити мету Товариства, його виділ звернувся 11 лютого 1869 року зі спеціальною відозвою до народу. У ній указувалося, що "поза школою не знаходить українська дитина ніякого духовного корму, через котрий самосвідомість, моральність і добробут у народі могли би чимраз більше розвиватися".

Уся робота в товаристві проводилась у комісіях з трьох-семи осіб, які змінювалися з часом. У перші роки існування «Сокола» працювали такі комісії: «забавова», яка організовувала проведення культурно-освітніх заходів, вечорів, аматорських театральних вистав тощо; «руханкова», яка координувала роботу гімнастично-спортивних гуртків, організовувала спортивні змагання; «одягова», яка відповідала за видавництво статутів, підручників, та методичної літератури для сприяння діяльності сільських та міських сокільських організацій, а також комісія, яка займалася господарськими справами товариства.

Участь у товаристві вимагала членських внесків. Кожен член товариства, який заплатив місячну плату, мав право тричі на тиждень відвідувати гімнастичні зали. Майно товариства складалося із членських внесків, пожертв, допомоги від різних українських організацій та установ, а також із прибутків від культурних заходів та спортивних змагань.

Велика увага приділялася культурно-освітнім заходам – кампаніям з ліквідації неграмотності, антиалкогольній і антинікотиновій пропаганді, організації гуртків художньої самодіяльності, читанню лекцій з історії України та краю, проведення тематичних вечорів, концертів, театральних вистав, вечорниць, повітових та крайових сокільських свят із демонстарацією гімнастичних вправ, народних танців, хорового співу, спортивних змагань тощо.

Головним завданням товариства було виховання своїх членів у дусі спортивного та духовного розвитку. Члени «Сокола» займалися такими видами спорту: велосипедний, веслувальний, лижний (лещетарство), ковзанярський, хокей, футбол, бокс, туризм (мандрівництво).

Молодіжні товариства діяли на західноукраїнських землях. Їх виникненню сприяли відповідні соціально-економічні, політичні та ідеологічні передумови, які склались у часи багатовікового поневолення українського народу. Початок організованого молодіжного руху поклало товариство “Сокіл” (Львів, 1894 р.). Мета: виховання свідомого, фізично здорового патріота України, борця за її незалежність. Моральною основою “Сокола” був закон Божий і на його основі вироблений сокільський закон – 10 заповідей. Соколи мали свій прапор – малинового кольору, свій гімн – “Соколи, соколи”. Робота у містах мала спортивно-гімнастичний, а в селах – пожежно-спортивний характер. Велике виховне значення мали Сокільські свята.

Товариство “Січ” виникло в 1900 р. (с. Завалля, Снятинський повіт на Станіславщині). Головна мета діяльності “Січей”, крім гімнастично-пожежної, – ще й виховна, культурно-просвітницька. Якщо діяльність “Соколів” мала більше загальнослов’янський характер, то “Січі” – чисто національний. Організаційна побудова “Січей” нагадувала Запорізьку Січ. Січова хоругва (прапор) спочатку була малинового кольору, а з 1910 р. – синьо-жовтою.

Популярність “Січей” серед населення Східної Галичини (особливо сільського) була великою. В 1914 р. діяло 916 осередків, які об’єднували понад 30 тис. членів. При панській Польщі йде процес переслідування січовиків, тому цей рух слабшає. Більшість січовиків перейшли в нову молодіжну організацію “Луг” (1925 р.), яка була близькою за характером роботи до Січей.