3. Розвиток та основні проблеми спортивних споруд сучасного олімпійського спорту

Історики відносять початок будівництва перших спортивних споруд (після епохи середньовіччя та Відродження) до ХVІІІ ст. В Європі це були споруди для фехтування, верхової їзди, ігор з м’ячем, плавання тощо. Інтенсивне будівництво спортивних споруд для різних видів розпочалось на рубежі ХІХ ст. Потужним поштовхом для цього стало відродження Олімпійських ігор.

Стадіони, побудовані для Олімпійських ігор нового часу по праву рахують віхами розвитку спортивних споруд. З кожними Олімпійськими іграми робиться новий крок в справі будівництва спортивних споруд, збагачуючи світову практику створення матеріальної бази фізичної культури та спорту.

В 1896 р. в Афінах до І Олімпійських ігор нового часу був реконструйований стадіон, збудований Лїкургом в 330 р. до н.е. Він мав прямокутну форму з заокругленням однієї сторони, трибуни для глядачів були розташовані на схилах прилеглих вершин.

Для проведення II Олімпійських ігор в Парижі (1900) та III Олімпійських ігор в Сент-Луїсі (1904) спеціальних комплексів спортивних споруд не створювалося.

Помилки планування, коли на Лондонському стадіоні (IV Олімпійські ігри, 1908) намагалися розмістити споруди для всіх видів спорту, в майбутньому повторювалися, хоча пошуки найзручнішого варіанту розміщення олімпійських споруд продовжувалися багато років.

Підковоподібна форма трибун Стокгольмського стадіону, на якому проходили V Ігри (1912), виявилася не кращою, але зменшені розміри футбольного поля (90Х65 м) та вперше споруджені за коробковою кривою віражі бігової доріжки в майбутньому набули широкого розповсюдження.

Проведенню VI Олімпійських ігор перешкодила перша світова війна.

VII Ігри відбулися в Антверпені (1920). Зібрані па одній ділянці з головною ареною тенісні корти, басейн, спортивні майданчики та зал для боротьби, боксу, фехтування та гімнастки, рівні як і близькість спортивних споруд для гребного та вітрильного спорту, свідчать про новий підхід до будівництва нового олімпійського комплексу, який має добру транспортну досягненість та максимальну наочність.

VIII Олімпійські ігри (1924) відбулися на Парижському стадіоні „Коломб", який мав перекриття над трибунами. Поряд зі стадіоном вперше було споруджено олімпійське селище для спортсменів, а для їх тренувань - відведено спеціальні місця.

В Амстердамі - столиці IX Олімпійських ігор (1928) стадіон був розташований на великій площі. Це дозволило зручно розташувати спортивну арену, басейн, корти, спортивні зали та в безпосередній близькості яхт-клуб.

З роками підвищуються вимоги до центральної олімпійської арени. Розпочинають будувати стадіони великої місткості.

Лос-Анджелеський стадіон, споруджений у вигляді еліпсу, після реконструкції до X Олімпійських ігор (1932) мав трибуни, які вміщували 105 тис. глядачів. Футбольне поле, сектор для легкоатлетичних вправ, басейн та великий спортивний зал органічно вписувалися в архітектурний ансамбль стадіону та складали з ним одне ціле.

Клопітка робота стосовно будівництва та реконструкції спортивних споруд була проведена до XVII Олімпійських ігор в Римі (1960).

Трибуни головної спортивної арени - Форо-Італіко - вміщували 80 тис. глядачів. В центрі арени знаходилося футбольне, його оточувала 400-метрова бігова доріжка. Для змагань з окремих видів спорту в різних районах міста були побудовані оригінальні споруди, серед яких відзначаються плавальний басейн, арени для боксу, боротьби та баскетболу.

В Мехіко, де проводилися XIX Олімпійські ігри (1968), до основних спортивних споруд  відносився спортивний комплекс універсального містечка, який мав багато окремих споруд. Основною з них є «Естадіо Олімпіко», який після реконструкції почав вміщувати більше 80 тис. глядачів.

Справжній зразок високої організації Олімпійських ігор показав Радянський Союз. У жодній країні ніколи не було створено таких чудових умов, не збудовано стільки прекрасних спортивних об’єктів, як для літньої XXII Олімпіади, яка відбулася в Москві в 1980 р.

Такого масштабу будівництва спортивних споруд, такого технічного новаторства, художньої досконалості і комфорту світова історія спорту ще не знала. Якщо для Олімпіади 1956 р. в Мельбурні збудували лише одну споруду, у Римі в 1960 р. – дві, Токіо в 1964 р. – три, Мехіко в 1968 р. – чотири, Мюнхені в 1972 р. – шість, Монреалі в 1976 р. – три, то для московської Олімпіади 1980 р. було збудовано в шести олімпійських спортивних комплексах одинадцять грандіозних нових критих споруд, стадіони, басейни, спортивні бази, а також вісім готельних комплексів на 25 тисяч місць, будинки Олімпійського селища на 12,5 тисяч чоловік та молодіжний табір в Хімкинському районі на 2,5 тисячі чоловік.

Крім спортивних та житлових споруд, зведено пресцентри, радіо-телевізійний центр, комплекс будівель автоматизованої системи управління, обчислювальний центр та інші об’єкти.

Серед збудованих у Москві олімпійських споруд є чимало таких, які можна вважати шедеврами світової архітектури. Чудовою є архітектура спортивного комплексу в Крилатському з гребним каналом, найбільшим у країні критим велотреком (168 м), полями для стрільби з лука.

Вражають надсучасними технологічними та архітектурними рішеннями олімпійські споруди у Пекіні (2008).

«Водяний куб» – комплекс водних видів спорту, унікальна за своєю суттю споруда, була побудована австралійською компанією. Загальна площа комплексу складає близько 70 тис. м². У конструкції були використані елементи, що зовні нагадують кристалічну решітку з водних бульбашок, які, однак, мають високу міцність і невелику питому масу.

У плавальному центрі була вирішена проблема енергопостачання. Поверхня будівлі приймає сонячну енергію, переводячи її на підігрів води та приміщення. А у спекотній літній час, завдяки зовнішньому покриттю всередині кристалів, температура не піднімається до високих значень.

Головна Олімпійська арена отримала назву «Пташине Гніздо» завдяки своєму унікальному сітчастому дизайну з кільцевими сталевими балками в зовнішньому частині.

Отже, історія сучасного спорту дуже тісно пов’язана з розвитком спортивних споруд, які є основними елементами його матеріальної бази. На заміну простішим спорт. спорудам кінця 19 – початку 20 ст. прийшли ультрасучасні споруди, при проектуванні, будівництві і обладнанні яких використовуються останні досягнення в галузі будівництва, архітектури, електроніки, інформаційних технологій, охорони навколишнього середовища та безпеки.

Основна проблем, що постає перед архітекторами, проектантами та будівельниками – це створення таких споруд, які б дозволяли спортсменам демонструвати найвищі показники спортивної майстерності, а також задовольняти запити глядачів та засобів масової інформації.

Для того щоб довести міжнародний спортивній форум (Олімпійські ігри) організаторам доводиться стикатися з проблемою спортивних споруд.

Необхідно мати детальну характеристику спорт. споруд: крите, відкрите, тип покриття, геометричні розміри, наявність дренажної системи, огорожі для глядачів, спеціального спортивного обладнання, обладнання для суддів, табло, роздягалень для спортсменів і суддів, які повинні відповідати санітарним нормам, приміщення допінг-контролю, адміністративних служб, преси і телебачення тощо.

На цих форумах спортивні споруди повинні не тільки відповідати вимогам, що пов^’язані з проведенням змагань, але демонструвати досягнення країни організатора в галузі архітектури, науки і техніки.

Особливу увагу привертають до себе вимоги пов^’язані з необхідністю створення оптимальних умов для проведення змагань в присутності великої кількості глядачів та подальшою експлуатацією цих споруд. Як правило ці споруди будуються універсальними. Основною вимогою спорт. споруд є кількість місць для глядачів. При цьому враховуються популярність виду спорту, видовищність, привабливість для глядачів та представників засобів масової інформації.

Наприклад на стадіонах, де грають футболісти і змагаються легкоатлети кількість глядачів має бути не менше 30 тис, в плавальних басейнах – не менше 12 тис., в ігрових видах спорту (баскетбол, волейбол, гандбол) – зали на 15 тис. тощо.

Особливо гострою постає проблема подальшого використання найбільш великих спортивних споруд, які вимагають значних витрат на їх утримання.

Можливі наступні варіанти рішень проблеми:

-            використовувати споруди за безпосереднім призначеннм – підготовка спортсменів, проведення великих змагань;

-            переорієнтування – масовий спорт, проведення виставок, театральних вистав, виступів зірок естради і т.д.;

-            повністю переобладнати під торгові, комерційні центри, або провести повний демонтаж.

Особливості будівництва та підготовки спортивних споруд до світових спортивних форумів

Оргкомітет змагань, місто-організатор повинні вирішувати низку питань: вибір місця змагань, тренувань спортсменів з вимогами міжнародних спортивних федерацій ; проектування і будівництво нових, модернізація діючих спортивних споруд із врахуванням збереження навколишнього середовища; вживання заходів по найбільш зручному транспортуванню спортсменів, суддів, офіційних осіб, гостей та глядачів до місць проведення змагань; проведення репетицій з метою випробування спортивних споруд; використання спортивних споруд після закінчення спортивних форумів.

Всі вищенаведені кроки пов’язані з великими фінансовими витратами.

Чому міста організатори ідуть на такі великі витрати?

По-перше, проведення Ігор сприяє економічному підйому міста та прилягаючого регіону, іміджу як всередині країни, так і на міжнародній арені. Добре налагоджені транспорт та зв’язок, розширення мережі шляхів, будівництво підприємств побутового обслуговування, готелів, нових телецентрів, аеропортів, створюють умови для росту економіки та покращення галузевої структури.

Кошти вкладені на розвиток інфраструктури окупаються повністю. Тому проведення Ігор сприяє значному прискоренню цього процесу і місто отримує сучасну інфраструктуру на багато років наперед.

Однією з найгостріших в сучасному Олімпійському спорті є проблема використання спортивних споруд після закінчення Ігор і особливо зимових.

Навіть в таких великих містах як Москва та Сеул практично неможливо використати плавальні басейни або велотреки з трибунами що вміщують 10-15 тис. глядачів не зазнаючи значних збитків. Що вже говорити про малі курортні міста де побудовані великі спорт. споруди для змагань по хокею або ковзанярського спорту що вміщують до 10 тис. глядачів.

Яскравим підтвердженням цього є Олімпійські ігри Лейк-Плесіда (1980), який нараховує лише декілька тисяч жителів. Не зважаючи на те, що місто є популярним зимовим курортом для туристів, більшість спортивних споруд протягом 10 років після Олімпійських ігор простоювали. І тільки через 10 років уряд прийняв рішення про створення в Лейк-Плесіді тренувального центру для американських спортсменів. Такий вихід з положення пропонувався прийняти інші НОКам інших країн-організаторів Олімпійських ігор, та все одно завантаженість олімпійських споруд залишається досить низька.

Не випадково керівники оргкомітету Ігор-96 в Атланті зайнялись вивченням цього питання ще на стадії проектування Олімпійських об^’єктів. Так всі об’єкти залишились в розпорядженні штату і належать зараз професійним клубам і місцевим університетам, а олімпійський парк став визначною пам^’яткою міста і місцем відпочинку громадян. Деякі спортивні споруди по завершенні Ігор були демонтовані.

Наприкінці ХХ ст. МОК запропонував вибрати біля 10 постійних місць на п^’яти континентах для проведення Літніх та Зимових Ігор, як один з варіантів вирішення проблеми використання спортивних споруд після ігор. Ці міста можуть стати міжнародними спортивними центрами для проведення Олімпійських Ігор по черзі на різних континентах земної кулі. Це дасть можливість значно скоротити витрати як на будівництво так і на використання.

Поки ця пропозиція не введена у дію. Відтак, питання будівництва спортивних споруд і їх використання після проведення змагань викликає серйозну проблему в невеликих та середніх країнах з точки зору її експлуатації.