47. Особливості розслідування хабарництва.

Приводами до порушення кримінальної справи про хабарництво є звичайно отримувані слідчими органами письмові чи усні повідомлення про вчинений злочин, чи такий, що готується, явка з повинною, статті, замітки і листи, опубліковані в друкованих ЗМІ, а також дані про вчинений злочин, безпосередньо виявлені органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом.

Повідомлення про вчинене хабарництво чи таке, що готується, можуть надходити також і від учасників злочину, інших осіб, що були очевидцями передання хабарів чи знають про це від третіх осіб; службових осіб, яким пропонувався хабар; від органів дізнання, які виконали необхідні оперативно-розшукові заходи з метою виявлення злочину, і осіб (особи), що його вчинили.

Попередня перевірка матеріалів. До неї звертаються в тих випадках, коли в матеріалах хоч і містяться дані, що вказують на можливий злочин, але їх недостатньо для порушення кримінальної справи. Попередня перевірка повинна проводитися в максимально стислий термін.

Ця діяльність може здійснюватися викликом заявника для уточнення і повнішого висвітлення обставин, викладених у заяві, для з'ясування, чи виконано ту дію (дії), за яку (які) мали місце давання та одержання хабара, чи мали місце які-небудь відступ-лення від звичайного порядку виконання таких дій і т. д.

Виклик інших осіб для одержання пояснень можливий лише у випадках, коли без цього неможливо вирішити питання про порушення кримінальної справи. Тим паче не слід викликати для одержання пояснень тих, на кого лягає підозра в одержанні чи посередництві в данні хабара.

Іноді доцільно вдатися до проведення ревізій і відомчих перевірок. Однак захоплюватися перевірочними діями не можна: хабарництво можна успішно розкрити, лише використовуючи весь арсенал процесуальних засобів виявлення і закріплення доказів, які є у слідчого тільки після порушення кримінальної справи.

Проаналізувавши наведене, можна резюмувати, що незалежно від початкових слідчих ситуацій перевірочні дії та початок розслідування здійснюються з урахуванням того, що:

1) заява може бути наклепницькою, і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу;

2) у випадку достовірності викладених у заяві фактів така перевірка може насторожити винних і пов'язаних із ними осіб, шо негативно вплине на результати розслідування.

Програма первинних слідчих дій передбачає таке.

Затримання з речовим доказом - ефективний засіб викриття хабарників. Здебільшого воно виконується за всебічно перевіреною заявою конкретної особи, щодо якої має місце вимагання хабара.

Для викриття хабарників можуть використовуватися судово-оперативне фотографування, кінознімання, відео- та аудіо-запис, оперативпо-розшукові можливості органів дізнання. Затриманню має передувати ретельне, детальне підготування цієї слідчої дії.

Момент затримання на місці злочину визначається конкретними обставинами справи. Воно проводиться в момент давання і одержання хабара або відразу після його вручення. Затримання повинно бути виконане так, щоб хабарник не зміг звільнитися від предмета хабара, що є найважливішим речовим доказом.

Допити. Безпосередньо після затримання необхідно допитати хабарника, який унаслідок затримання його на місці злочину деморалізований і часто зразу ж визнає свою вину в учиненні злочину.

На початковій стадії розслідування така слідча дія часто буває найбільш ефективним засобом викриття підозрюваних у вчиненні злочину. Найкращий результат досягається тоді, коли забезпечується раптовість допиту і підозрювані не встигають до нього підготуватися.

Під час допиту підозрюваного варто використовувати докази про хабарництво, що вже наявні в первинних матеріалах.

У процесі допиту доцільно також установити характер взаємин допитуваного з іншими підозрюваними. Це дозволить вибрати найбільш ефективну тактику подальшого розслідування.

Якщо кримінальну справу порушено за заявою, то однією з первинних слідчих дій є допит заявника. Він проводиться з метою уточнення обставин, викладених у заяві. Зокрема, у заявника необхідно з'ясувати:

- звідкіля йому відомо про передавання хабара посадовій особі (був присутній при цьому, знає зі слів інших осіб і т. д.);

- якщо він був присутній у момент передачі хабара, то за яких обставин це відбувалося (де і як розташовувалися учасники злочину, про що говорили між собою і т. д.);

- за що передавався хабар, чи зробив що-небудь хабарник в інтересах хабародавця;

- що було передано як хабар (гроші, коштовні речі та ін.);

- чи мали предмети, що передавались як хабар, індивідуальні ознаки;

- в яких документах можна знайти сліди дії чи бездіяльності службової особи, вчиненої за хабар;

- чи відомі допитуваній особі інші випадки хабарництва.

У процесі допиту заявника доцільно скласти схему того місця, де передавався хабар. Потім необхідно виконати огляд цього місця. Збіг основних орієнтирів на ньому і на схемі буде об'єктивним підтвердженням обґрунтованості зробленої заяви.

Якщо є очевидці злочину, їх теж необхідно допитати на початку розслідування. Основна увага приділяється з'ясуванню обставин передавання й одержання хабара (де давався хабар, що було предметом хабара, як поводилися учасники злочину, хто при цьому був присутній і т. д.).

Обшуки. Особистий обшук та обшук за місцем проживання співучасників хабарництва, а також у робочому кабінеті службової особи - хабарника проводиться з метою виявлення і вилучення предметів хабара, документів, що свідчать про підготування злочину, цінностей, нажитих злочинним способом.

У більшості випадків особистий обшук та обшук приміщень здійснюють одночасно. Особливу увагу варто звертати на листування, поштові квитанції, записники, номери телефонів, що підтверджують зв'язок співучасників хабарництва, а також свідчать про дії службової особи, обумовлені одержанням хабара чи такі, що характеризують особу обвинуваченого.

Іноді у ході обшуку можна знайти не сам предмет хабара, а лише його пакування (чи його частину). Зневажати такими знахідками не варто. На пакуванні може зберегтися запис, що вказує, кому належить предмет, хто його передав. У разі виявлення в хабародавця і хабарника частин пакувального матеріалу, в який було загорнуто предмет хабара, за допомоги криміналістичної експертизи можна встановити, що вони були частинами цілого. Залежно від характеру хабара і ймовірного пакування варто спробувати за допомоги фахівця-криміналіста знайти на них пальцеві відбитки хабародавця.

Коли має місце виявлення у хабарника грошей, їх необхідно сфотографувати, порахувати, зафіксувати номера купюр, а також наявні на них індивідуальні ознаки (розриви, помарки і т. ін.). Точний опис грошей має велике значення особливо тоді, коли хабародавець визнає себе винним. Його показання про суму, купюри і про їхні індивідуальні ознаки, відповідні результати огляду грошей, виявлених у ході обшуку в хабарника, виступатимуть важливими доказами вчиненого злочину.

Коли виявляють документи, що пояснюють чи якось пов'язані з діяльністю обшукуваної службової особи, їх необхідно вилучити і ретельно дослідити, щоб з'ясувати, яких питань вони стосуються і хто зацікавлений у їх вирішенні.

За наявності до того достатніх підстав обшукові підлягають особи, в яких учасники злочину могли сховати предмет хабара, цінності, нажиті злочинним шляхом, документи.

Огляди. Предмет хабара підлягає огляду. У ході цієї слідчої дії фіксуються всі дані, що характеризують його індивідуальні ознаки і вартість.

Вилучаються й оглядаються документи, що засвідчують виконання хабарником відповідних дій в інтересах хабаро-давця.

Насамперед вивчаються документи, що встановлюють:

1) незаконність виконаної службової дії чи незаконність стримування від її виконання;

2) правомірність виконання службовою особою в інтересах хабародавця яких-небудь дій чи правомірність стримування від виконання таких дій;

3) факти неправильного проходження документів по канцелярії, відділам, службам і т. д.;

4) підробленість (фіктивність) документів;

5) обставини, що сприяли хабарництву.

З огляду на те, що хабар може бути дано за прискорення якої-небудь законної дії, у процесі огляду документа доцільно відразу ж перевіряти, чи не було зроблено дозволу на вирішення цього питання позачергово. З цією метою звертають увагу на дату надходження документа, установлюють час, що минув од моменту його надходження до моменту вирішення питання, і, нарешті, порівнюють цей термін з термінами вирішення та оформлення аналогічних питань щодо інших громадян. Усякі відступи від установленого порядку проходження й оформлення виконаної службової дії повинні бути зафіксовані для подальшої перевірки.

Не можна відмовлятися від огляду місця передавання хабара. Фіксація в протоколі огляду докладних даних про місце, де передавався хабар, буде корисною для перевірки показань причетних до нього осіб.

Для розслідування наявного вимагання хабара розробляється тактична операція, що є комплексом слідчих та оперативних дій:

- допит заявника про індивідуальні ознаки предмета хабара;

- затримання особи, підозрюваної в хабарництві з переданими їй грошима або цінностями;

- обшук цієї особи та обшук на місці передання хабара;

- огляд виявлених під час провадження цих дій предметів хабара, документів, що можуть мати стосунок до справи;

- відповідні оперативно-розшукові заходи, особливо з урахуванням того, що під час затримання підозрюваний може заявити про те, що:

- мав намір повідомити про факт дання хабара, однак не встиг цього зробити;

- не помітив, хто і як залишив у нього предмети, що проходять у справі як хабар (коли вони виявилися на столі серед паперів, у відкритій шухляді столу тощо).

Власне, для таких ситуацій, з метою спростування обману з боку підозрюваного, у методиці розслідування розроблено засоби, що полягають у спостереженні за тим, як особа, яка підозрюється в хабарництві, виконала обумовлені дії в інтересах хабародавця. Відповідно ж до п. 7 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право застосовувати засоби для фіксації предметів, що можуть набути доказового значення. До таких засобів фіксації, наприклад, належить фіксація номерів купюр, приготованих заявником для передання певній службовій особі як хабар.

Планування розслідування. Дані, зібрані на початковому етапі розслідування, дозволяють скласти обґрунтований і оптимальний план розслідування у справі про хабарництво.

Вихідною підставою для розроблення такого плану повинні бути обставини, що підлягають установленню.

План розслідування має передбачати встановлення, принаймні, таких найважливіших обставин:

- передавання службовій особі хабара (подію, обстановку та обставини: час, місце, спосіб, присутність третіх осіб тощо);

- мету давання хабара;

- предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара;

- обставини, що передували переданню хабара;

- наявність вимагання або провокації хабара;

- характер стосунків між особами, причетними до хабарництва;

- вчинення службовою особою, що одержала хабар, посадової дії чи бездіяльності;

- чи немає в діях хабарників ознак інших злочинів, якщо так, то яких саме;

- чи немає в діях злочинців кваліфікуючих ознак;

- обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність учасників злочину чи таких, які пом'якшують караність або звільняють від кримінальної відповідальності; таких, що сприяли вчиненню злочину;

- з'ясування характеру і розміру шкоди, заподіяного злочином.

Як відомо, основою планування є слідчі версії. У справах про хабарництво можуть конструюватися і перевірятися такі основні версії:

1) хабар справді мав місце за обставин, викладених у матеріалах, що слугували підставою для порушення кримінальної справи;

2) кошти, вручені службовій особі, є правомірними (повернення боргу та ін.), заява ж про хабар - результат добросовісного помиляння заявника;

3) хабар службовій особі не давався, має місце обмова, наприклад, під час відмови виконати незаконну вимогу;

4) службова особа правомірно виконала в інтересах іншої особи відповідні службові дії та не одержувала хабара.

Як уже наголошувалося, доволі часто хабарництво пов'язано з іншими злочинами, наприклад, зі службовим підробленням. Тому під час розслідування хабарництва варто перевіряти і версії про його зв'язок з іншими злочинами.

Плануючи розслідування, не можна обмежуватися дослідженням лише тих обставин, що слугували підставою для порушення кримінальної справи про хабарництво. Необхідно всіляко розширювати межі розслідування, намагатись устапопити всі епізоди злочинної діяльності. Для цього треба виявляти й перевіряти всі сигнали про інші факти хабарництва. Велику допомогу в цьому можуть надати оперативні працівники органів дізнання, представники громадськості.

У процесі планування варто постійно пам'ятати про можливі контрзаходи, що можуть бути вжиті злочинцями (знищення документів, залякування або підкуп свідків, фальсифікація доказів і т. д.). З огляду на це, не можна забувати про необхідність дотримання таємниці слідства.

До дій, що найбільше часто плануються у справах про хабарництво, відносять допити, слідчі огляди, відтворення обстановки та обставин події (слідчі експерименти, перевірка показань), пред'явлення для впізнання, призначення і проведення судових експертиз тощо.

Допит свідків. Коло осіб, що можуть бути свідками, крім тих, яких уже було допитано на початковому етапі розслідування, слідчий визначає на підставі результатів первинних слідчих дій, а також оперативно-розшукової діяльності органів дізнання. До таких осіб, крім свідків - очевидців злочину, належать працівники і відвідувачі організації, в якій ці особи зустрічалися з учасниками злочинної діяльності.

Якщо службове становище хабародавця пов'язане з розподілом матеріальних цінностей і грошей і виявлено джерело засобів для давання хабара, то доцільним допитати його співпрацівників.

У процесі допиту сусідів учасника злочину можна з'ясувати, який спосіб життя він вів, хто саме відвідував його, як давно ці люди почали приходити, чи не відомо свідкам, які розмови мали місце між ними, чи не приносили ці особи які-небудь речі чи предмети.

Про взаємини, як і про зустрічі учасників хабарництва, також доцільно допитати знайомих і родичів хабародавця і хабарника.

З огляду на те, що в багатьох випадках безпосередні відносини між учасниками цього виду злочину виникають тільки у зв'язку з фактом хабарництва, під час допиту свідків необхідно з'ясувати, які взаємини існували між цими особами до вчинення злочину і після нього. Якщо буде встановлено, що хабарник і хабародавець до давання хабара не були знайомі, то встановлення факту одиничної зустрічі між ними поза службовою обстановкою, яку обоє голослівно заперечують, слугуватиме одним з непрямих доказів хабарництва.

Допит обвинувачуваних. Допит осіб, які брали участь у злочині, якщо вони визнають себе винними в його вчиненні, дозволяє встановити факт і обставини давання та одержання хабара. У процесі допиту рекомендується докладно зафіксувати їхні показання про обставини передавання хабара, зокрема про місце і час перебігу цих дій. Крім того, необхідно зібрати докази того, що особа, яка визнала себе винною у хабарництві, була на місці давання хабара одночасно з іншими учасниками злочину. Ця обставина перевіряється допитом свідків. Точне встановлення часу передавання хабара допоможе перевірити посилання обвинувачуваних на алібі.

Якщо учасники злочину заперечують пред'явлені їм обвинувачення, викрити їх таланить лише пред'явленням ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні доводи.

Огляд документів. Під час огляду документів та їх дослідження звертають увагу на дати, резолюції, вхідні та вихідні номери, підписи, наявність підчищень і виправлень, послідовність вирішення питань, відображених у них. Корисно провести порівняння порядку і термінів проходження матеріалів з інших аналогічних питань.

У ході дослідження документів доцільно проаналізувати діяльність службової особи до і після одержання хабара. Повна бездіяльність до одержання хабара часто змінюється активністю після його вручення. Ця встановлена за документами обставина може служити непрямим доказом вчиненого злочину.

Під час розслідування хабарництва може проводитися пред'явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій було передано хабар (особа, що одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого. Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, який визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає її прізвища, місця проживання чи роботи. У таких випадках доцільно провести пред'явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія проводиться також і для впізнання предметів, які раніше належали хабародавцеві та були виявлені в особи, що отримала хабар, або в посередника.

Відтворення обстановки та обставин події (слідчий експеримент, перевірка показань на місці). У справах розглянутої категорії відтворення обстановки та обставин події (зокрема такий її різновид, як слідчий експеримент) найчастіше проводяться для перевірки показань очевидців передання хабара та особи, яка чула розмову про це. За допомоги таких експериментів встановлюється можливість що-небудь бачити або чути за певних обставин вчинення злочину.

Перевірка показань на місці, як різновид аналізованої слідчої дії проводиться способом виходу на зазначене допитуваним місце та його огляду. Якщо слідчий установить, що опис місця дачі хабара відповідає дійсності, це значною мірою буде свідчити про правдивість таких показань.

Крім того, ця слідча дія дасть можливість зіставити показання різних учасників хабарництва про це місце.

Перевірка показань на місці проводиться і в тих випадках, коли виникає необхідність уточнити місце передання хабара або встановити місце проживання хабарника чи посередника, якщо хабародавець може їх указати.

Призначення і виконання судових експертиз. Важливу роль у розкритті хабарництва можуть відігравати судові експертизи. Так, як уже зазначалося, на предметі хабара або його пакованні часто можна виявити сліди пальців рук, у щоденниках, зошитах, записниках - запису щодо давання-одержання хабара, на чистих аркушах блокнотів - сліди тиснення від тексту на попередній сторінці. Для дослідження зазначених слідів можуть призначатися техніко-криміналістична експертиза документів, дактилоскопічна експертиза. У тих випадках, коли хабарництво пов'язане з учиненням іншого злочину, наприклад, розкрадання, може призначатися судово-бухгалтерська або товарознавча експертиза, трасологічна експертиза щодо дослідження мікрооб'єктів, матеріалів і речовин, а іноді й комплексні експертизи.

Криміналістична характеристика хабарництва.

Відповідно до ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року, корупція - використання особою – суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі – суб’єкту в відповідальності за корупційні правопорушення, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Аналізуючи положення даного закону, можна виділити такі корупційні прояви:

- неповідомлення про близьких осіб, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні, невжиття заходів щодо усунення безпосереднього підпорядкування близьких осіб (ст. 9 Закону);

- участь у роботі колегіального органу під час призначення на посаду близьких осіб та інше сприяння призначенню їх на посаду (ст. 9 Закону);

- укладання трудових договорів (контрактів) та вчинення правочинів у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями особами, які протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій (п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону);

- представлення особами, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення, інтересів будь-якої особи у справах (у т. ч. тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали (п. З ч. 1 ст. 10 Закону);

- непроведення спеціальної перевірки керівником стосовно осіб, які претендують на зайняття посад (ст. 11 Закону);

- порушення обов'язку керуватися під час виконання своїх службових повноважень встановленими законом загальними вимогами до поведінки (ст. 13 Закону);

- порушення обов'язку уживати заходів щодо недопущення конфлікту інтересів (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування заборони одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України (ст. 17 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій обов'язку відсторонити особу від виконання повноважень на посаді та обов'язку у триденний строк з дня отримання відповідного судового рішення звільнити її з посади (частини 1-2 ст. 22 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій обов'язку у триденний строк письмово повідомити суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом (ч. З ст. 22 Закону).

Кримінальне законодавство України до службових і посадових злочинів зараховує тринадцять складів злочинів: зловживання владою або службовим становищем; зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; перевищення влади або службових повноважень; перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; службове підроблення; службова недбалість; одержання хабара; незаконне збагачення, комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; підкуп особи, яка надає публічні послуги; пропозиція або давання хабара; зловживання впливом; провокація хабара або комерційного підкупу ст. 364–370 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Але з використанням службового становища можуть вчинятися i злочини, передбачені іншими розділами КК України, такі, наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські, військові тощо.

Поняття «службова злочинність» розуміється і в широкому значенні, тобто вся сукупність злочинів, учинених службовими та посадовими особами, i у вузькому – як сукупність службових і посадових злочинів, передбачених тільки розділом ХVII КК України.

Одержання хабара. Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності для того підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК України.

Давання - одержання як хабара майна, збування і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, прекурсорів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), кваліфікується за відповідною частиною ст. 368 чи ст. З69 КК України і відповідною статтею КК України, яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів (зокрема ст. 263, 307, 321 КК України).

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за заступництво чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара.

Незаконне збагачення. Одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення) –

Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода у великих розмірах –

Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великих розмірах –

Провокація хабара - це спеціальний вид підбурювання до вчинення злочину а саме, до давання або до одержання хабара.

З об'єктивної сторони провокація хабара полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його одержання.

Можна виділити дві форми цього злочину:

1) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють пропонування хабара;

2) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють одержання хабара.

Конкретні способи провокації, які провокатор вибирає для досягнення своєї мети (поради, натяки, рекомендації одержати від будь-кого хабар чи дати його кому-небудь), для кваліфікації значення не мають.

Провокатор може провокувати одержання хабара як ним особисто, так і іншими службовими особами, як особисто пропонувати хабар певній службовій особі, так і зумовлювати пропонування хабара іншими особами.

Те, що давання або одержання хабара відбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав або одержав хабар. Якщо з провокаційною метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурила до цього того, хто дав чи одержав хабар, або сприяла йому у цьому, її дії слід розцінювати і як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікувати за відповідними частинами ст. 27 і ст. 369 КК України.

Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників. Суть провокації полягає у тому, що провокатор сам викликає в інших намір вчинити злочин з метою їх викриття. Тому не є провокацією хабара дії особи, в якої вимагається хабар, що полягають у передачі хабарнику незаконної матеріальної винагороди з відома правоохоронних органів.

Умисне створення службовою особою обстановки й умов, що викликають пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було передано або одержано хабар.

Хабарництво завдає серйозної шкоди суспільству, авторитету державних та інших установ і організацій, дискредитує службових осіб і державних службовців. Хабарництву піддаються особи, які виконують функції, пов’язані з вирішенням питань приватизації, реєстрації підприємств і приватних підприємців, видачею дозволів і ліцензій, одержанням кредитів, підписанням державних контрактів, відпуском сировини або готової продукції та ін. Хабарництво — це складне поняття, що охоплює групу злочинів у сфері службової діяльності. У кримінальному праві до хабарництва відносять: одержання хабара (ст. 368 КК України) і давання хабара (ст. 369 КК України). Певне самостійне значення має провокація хабара (ст. 370 КК України).

Особливістю хабарництва є його високий ступінь латентності. На думку більшості фахівців, латентність хабарництва становить від 95 до 98 %. Так, тільки у сфері підприємництва 40 % підприємців в усьому світі змушені давати хабара.

Одержання і давання хабара — найбільш важко доказувані види злочинів. Це пов’язано з низкою причин: 1) специфікою характеру злочину — конфіденційністю спілкування двох осіб; 2) відсутністю традиційних слідів злочину (їхньою недостатністю);

3) одномоментністю дій при передачі хабара; 4) іноді — завуальованістю предмета хабара; 5) особливістю предмета доказування; 6) складністю фіксації дій хабародавця й хабарника.

Хабарництво передбачає одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (одержання хабара), а також передавання особисто або через посередників службовій особі матеріальних цінностей, права на майно, вчинення дій майнового характеру за здійснення або нездійснення дій в інтересах хабародавця чи третіх осіб з використанням влади або службового становища (давання хабара).

Предметом хабара може бути: майно (гроші, цінні папери, будь-які матеріальні цінності, що мають мінову вартість); право на майно (документи, що надають право на одержання майна, володіння, користування й розпорядження майном, а також документи, що надають право вимагати виконання зобов’язань матеріального характеру тощо); будь-які дії майнового характеру (наприклад, передача майнових вигод або відмова від них). Предметом хабара не можуть визнаватися послуги, вигоди немайнового характеру (наприклад, позитивні статті про ту або іншу особу в засобах масової інформації).

Згідно зі ст. 368 КК України хабарем у значному розмірі вважається такий, що у п'ять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому розмірі - такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За механізмом вчинення розрізняють кілька видів хабарництва: без участі посередників і за участю таких; без змови і за попередньою змовою групою осіб; поєднане з вимаганням хабара і без такого та ін. Хабар може даватися за певні конкретні дії (бездіяльність) у вигляді: 1) хабара-підкупу (до вчинення дії); 2) хабара-подяки (після вчинення дії); 3) систематичних (регулярних) винагород (хабар за заступництво, за «дах»).

Існують різні способи передавання хабара. Це може бути передавання предмета хабара з «руку руки», перерахування грошових коштів на поточні рахунки в банках, передавання хабара у вигляді подарунка на день народження, у вигляді виконання ремонтних робіт без сплати, надання путівки без сплати її вартості, під виглядом трудової угоди та ін. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 відзначається, що хабар може даватися та одержуватися і в завуальованій формі — під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).

Обстановка вчинення хабарництва характеризується безконтрольністю службових осіб, наявністю бюрократизму і тяганини, створенням умов неможливості вирішення питань, круговою порукою. Існують певні об’єктивні та суб’єктивні умови, що сприяють хабарництву.

Типові сліди злочину найбільш часто залишаються на предметі хабара, на магнітних носіях (звукові сліди). Крім того, сліди можуть бути залишені в документах, самі документи (незаконні розпорядження, рішення, накази та ін.).

Для особи злочинця (хабародавця і хабарника) характерне прагнення до наживи, корисливості, безвідповідальності. Відповідно до кримінального законодавства суб’єктом одержання хабара є тільки службова особа, а суб’єктом давання хабара є як приватна, так і службова особа. Причому в цих випадках необхідно керуватися приміткою до ст. 368 КК України і Законом України «Про державну службу». У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначається, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронець тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки. Хабарник, як правило, має високий професійний рівень і знання, використовує специфіку діяльності установи (організації, підприємства) і її недоліки для одержання хабарів. Хабарництво досить часто пов’язане з іншими злочинами (привласненням чи розтратою майна, ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, шахрайством з фінансовими ресурсами та ін.) і діяльністю організованих груп і злочинних організацій.

У процесі розслідування хабарництва необхідно виходити із предмета доказування по кримінальній справі.

У першу чергу підлягають доказуванню такі обставини: чи мало місце передавання хабара службовій особі; винність хабародавця і хабарника; час, місце та спосіб передавання хабара; здійснення службовою особою юридично значущої дії (або бездіяльності); розмір збитку, заподіяного злочином; причини й умови, що сприяли злочину, та ін.

У ході розслідування даної категорії злочинів необхідно встановити:

• ким (або через кого) передавався хабар службовій особі;

• чи є одержувач хабара службовою особою;

• за виконання (невиконання) яких юридично значущих дій пропонувалося передавання хабара (сприяння у видачі ліцензій; видача банківських кредитів або позичок; допомога в несумлінній конкуренції на споживчому ринку; неприйняття заходів до правопорушників та ін.);

• який спосіб передавання хабара було застосовано (передавання «з рук у руки»; зарахування на поточний рахунок у банку грошових сум т.і.);

• у чому виявився предмет хабара;

• чи мало хабарництво разовий або систематичний характер;

• у чому конкретно полягала систематична допомога (підтримка)з боку службової особи;

• яка службова дія повинна бути виконана в інтересах хабародавця; чи є вона законною, власне кажучи;

• який характер взаємин хабародавця і хабарника; чи не було конфліктів;

• чи не було вимагання хабара з боку хабарника;

• хто визначив предмет хабара та його кількість;

• які індивідуальні особливості предмета хабара;

• яке коло осіб, що брало участь в одержанні, передаванні хабара та ін.;

• причини і умови, що сприяли хабарництву.