10. Поняття і напрямки криміналістичного прогнозування в розслідуванні злочинів

Реалізація прогностичної функції криміналістики неможлива без поглибленої розробки теоретико-методологічної бази, побудови та перевірки криміналістичних прогнозів, створення необхідного робочого інструментарію здійснення прогностико-криміналістичних досліджень. При цьому важливо розрізняти прогностику — теорію розробки прогнозів і прогнозування — практику розробки прогнозів, намагаючись досягти випереджаючого розвитку першої у порівнянні з останньою.

Криміналістична прогностика — це самостійне вчення, яке являє собою систему наукових положень про загальні закономірності побудови і перевірки прогнозів, які відображають перспективи і напрями розвитку криміналістики та об’єктів її пізнання в майбутньому.

Термін «криміналістичне прогнозування» доцільно розглядати у двох аспектах:

а) як спеціальну діяльність щодо реалізації положень криміналістичної прогностики на практиці за допомогою використання найефективніших прогностичних методик і спрямовану на побудову прогнозів щодо визначення основних тенденцій, шляхів розвитку криміналістичних об’єктів, їх стану в майбутньому;

б) як галузь правового (юридичного) прогнозування, що є різновидом передбачення у сфері боротьби зі злочинністю, де спільною сферою прогностичних досліджень правознавців, процесуалістів та криміналістів є передбачення тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення методів і засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази, своєчасного введення нормативного регулювання і відповідальності.

Оскільки прогнозування є невід’ємною функцією криміналістики, то й об’єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об’єкти її пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним наслідки;

б) діяльність щодо розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий,науково-прикладний та практичний характер.

Точність і обґрунтованість криміналістичних прогнозів зумовлена якістю вихідної інформації, яку можна упорядкувати таким чином:

а) за джерелами — офіційна (відомості, які містяться в різних офіційних документах, що виходять від компетентних державних органів та посадових осіб; відомості із матеріалів кримінальних справ та інших офіційних проваджень) та неофіційна (монографії, періодичні видання, результати криміналістичного моніторингу тощо);

б) щодо прогнозованої системи — внутрішня (перероблена за певною схемою, тобто перекодована та згрупована за чіткими ознаками, наприклад, у кореляційні таблиці, що відображають залежності між конкретним способом вчинення певного виду злочину та особою злочинця) і зовнішня (первинна інформація, що характеризує як сам об’єкт прогнозу, його властивості та ознаки з позиції методології криміналістичного прогнозування, так і прогнозний фон, тобто чинники-детермінанти, передпрогнозну ситуацію тощо);

в) за характером відображуваних знань — якісна (фактографічні дані та експертні оцінки) та кількісна;  

г) за функціональним призначенням — інформація для побудови прогнозів у науці; інформація для науково-прикладного прогнозування; інформація для практичного прогнозування.

Джерела формування вихідної для прогнозування інформації доцільно поділити в такий спосіб:

1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій (наприклад, дані щодо повторюваності способу вчинення і приховання злочинів, механізмів слідоутворення, навичок злочинної діяльності при збереженні стабільності детермінуючих чинників);

б) результати наукометричних досліджень у криміналістиці (наприклад, висновки щодо напрямів, інтенсивності та змісту дисертаційних досліджень з певних проблем криміналістики);

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також тенденції і перспективи розвитку науково-технічного прогресу (наприклад, результати досліджень у сфері природничих, технічних та суспільних наук постають інформаційною базою для побудови прогнозів про шляхи та напрями трансформації та адаптації цих результатів для удосконалення науково-технічних засобів криміналістики і методів їх практичного застосування);

г) результати соціологічних, правових та кримінологічних прогнозів;

ґ) опитувальні дані (результати анкетування, інтерв’ювання наукових і практичних працівників, а також висновки (думки) експертів щодо об’єкта і ситуації прогнозу).

2. Статистичні дані:

а) статистичні дані криміналістичних обліків (інформація про осіб, які вчинили злочини, способи вчинення злочину і відповідні сліди, предмети злочинного посягання);

б) кількісні характеристики злочинності, її окремих видів, динаміки.

3. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжний досвід):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди злочинних посягань, нові види предмета посягань, трансформацію обстановки, в якій вчиняються ті чи інші злочини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного виду;

в) інформація про нові засоби і прийоми судового дослідження, що виникли на практиці тощо.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відображаються в прогностичних судженнях, та обсягом розв’язуваних завдань в судово-слідчій практиці прогнозування диференціюється на стратегічне, тактичне та індивiдуальне.

Стратегічне прогнозування пов’язане з прогнозуванням перспектив розслідування і судового розгляду у справі в цілому, з моделюванням наслідків процесуальних рішень, що приймаються, і заходів щодо нейтралізації або мінімізації негативних результатів їх реалізації, а його висновки є невід’ємною частиною процесу доказування у справі, забезпечуючи планування, визначаючи найприйнятніші форми взаємодії та характеризуючи можливі варіанти розвитку слідчих і судових ситуацій та ін.

Тактичне прогнозування — це прогнозування результативності планованих тактичних операцій, слідчих дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду, а також наслідків використання одержаних результатів у доказуванні, ступеня тактичного ризику і засобів його мiнiмізації тощо.

Індивідуальне прогнозування спрямоване на розробку прогностичної моделі щодо:

а) можливої поведінки професіональних і непрофесіональних учасників під час досудового слідства та судового розгляду (наприклад, поведінка обвинуваченого на допиті, його реакції, форми протидії та ін.);

б) можливого прояву в невстановленого і незатриманого злочинця та його спільників елементів доказової поведінки;

в) можливого місця і часу вчинення злочину, що готується (наприклад, вивчення і аналіз просторового розташування місць вчинення серійних зґвалтувань і вбивств із зґвалтуванням і розробка на цій підставі моделей для прогнозування ймовірних районів можливих повторних або серійних злочинів даної категорії дають змогу локалізувати межі пошуку можливого злочинця в реальних умовах, оскільки вибір злочинцем місця вчинення задуманого злочину з високим ступенем імовірності пов’язаний із місцем його проживання або з місцем вихідної «бази», із якої він, як правило, діє);

г) варіантів підготовки можливих місць переховування осіб, причетних до вчинення злочину тощо.

Результатом прогностичних досліджень є прогнози, які, у свою чергу, можуть бути поділені на пошукові та нормативні, конструктивні, деструктивні або застерігаючі, групові та індивідуальні, поточні, коротко- та довгострокові. Базисними методами розробки цих прогнозів є опитування експертів, моделювання та екстраполяція (поширення знань з однієї предметної галузі на іншу, ще не досліджену).

Завершальний етап прогностичних досліджень пов’язаний з визначенням форм та шляхів реалізації сформульованих прогнозів. При цьому зміст рекомендацій для осіб (органу), які приймають рішення на основі прогностичних висновків, видозмінюється залежно від характеру і специфіки об’єкта прогнозу, цілей прогнозних розробок і спрямованості проведених досліджень. Так, якщо результатами криміналістичного прогнозування є судження щодо ймовірності появи в майбутньому нових способів учинення злочинів, нових об’єктів (предметів) посягання і нових обставин, які сприятимуть вчиненню злочинів даної категорії, то й рекомендації мають бути деструктивного характеру. У таких рекомендаціях повинні бути відображені пропозиції, спрямовані на здійснення комплексу заходів (нормативних, організаційно-технічних, інформаційних та ін.) щодо запобігання вчиненню злочинів новим способом, недопущення можливості виникнення нових обставин, що сприятимуть вчиненню злочину, розробки пропозицій, які активізують процес розкриття злочинів, котрі вчиняються новим способом і котрі не вдалося відвернути.

Якщо ж йдеться про перспективи розвитку криміналістичних методів, прийомів та засобів, то й рекомендації повинні мати конструктивний, відтворюючий характер і сприяти вдосконаленню або створенню нових техніко-криміналістичних засобів і прийомів (наприклад, пропозиції щодо створення найбільш сприятливих умов для їх розробки тощо). При цьому пропоновані рекомендації можуть ґрунтуватися на минулому досвіді вирішення подібних завдань (у тому числі й зарубіжному) і оперуванні вже апробованими методами, а можуть мати суто пошуковий характер, тобто включати пропозиції щодо відшукання нових шляхів і засобів, які забезпечують досягнення прогностичних висновків щодо розвитку об’єктів дослідження.

Рекомендації щодо реалізації криміналістичних прогнозів у судово-слідчій і оперативно-розшуковій діяльності повинні бути спрямовані на оптимізацію процесу планування та організації розслідування, дізнання, судового розгляду, підвищення ефективності слідчих дій і оперативно-розшукових заходів (наприклад, при висуванні та перевірці версій, оцінці слідчих, судових та оперативних ситуацій і прийнятті тактичних рішень відносно визначення оптимальної системи тактичних прийомів як основних засобів впливу на ситуацію, що склалася, та окремі її компоненти).

11. поняття, завдання, методи та засабои Криміналістична профілактика злочинів

Одним з основних напрямів у сфері боротьби зі злочинністю є розробка і застосування заходів щодо її попередження. Наукове забезпечення цієї сфери здійснюється кримінологією, криміналістикою та іншими кримінально-правовими галузями.

Криміналістична профілактика, як діяльність уповноважених суб’єктів і напрям наукових досліджень, базується на загальних кримінологічних рекомендаціях щодо встановлення причин і умов, що сприяють конкретним злочинам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність криміналістичної профілактики — це сфера практичної діяльності та один із наукових напрямів криміналістичної науки.

Правову основу попередження злочинів становлять норми різних галузей права. Відповідні положення, що стосуються попереджувальної діяльності, містяться в ряді міжнародних правових актів: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, Кодексі поводження посадових осіб з підтримання правопорядку, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою та ін. Правові основи криміналістичної профілактики злочинів містяться у відповідних нормах КПК, законах України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про судову експертизу» та інших нормативно-правових актах.

Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню, є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі.

Одним із завдань оперативно-розшукової діяльності є припинення правопорушень (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення у справі і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі про них зазначити у своєму висновку (ст. 200 КПК, п. 2 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу»). До таких фактів можуть належати обставини, що сприяли вчиненню злочину, встановлені під час проведення криміналістичної, судово-економічної, товарознавчої та інших видів експертиз.

Отже, потреби практики, вимоги закону і логіка розвитку науки зумовили потребу в формуванні криміналістичної профілактики як окремої криміналістичної теорії, що досліджує і розробляє:

1) закономірності утворення, виявлення і дослідження слідів прояву криміногенних обставин (чинників) при підготовці, вчиненні або приховуванні окремих видів злочинів;

2) техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації дослідження обставин криміногенного характеру, захисту окремих об’єктів від злочинних посягань;

3) тактико-криміналістичні прийоми і засоби виявлення й усунення обставин криміногенного характеру;

4) криміналістичні методи виявлення безпосередніх причин злочинів і умов, що сприяли їх вчиненню, а також їх профілактики, запобігання і припинення.

Криміналістична профілактика, як один із наукових напрямів криміналістики, покликана розробляти рекомендації щодо встановлення обставин, які сприяли вчиненню певного виду злочинів, що спричинили слідоутворення, а також застосуванню запобіжних заходів криміналістичними методами, прийомами і засобами.

Суб’єктами криміналістичної профілактики у відповідних видах і формах її застосування є органи дізнання (оперативно-розшукові органи), слідчий, експерт, прокурор, суд (суддя).

У практичній діяльності щодо з’ясування обставин, які сприяли вчиненню злочинів, і застосування заходів для їх попередження склався певний досвід здійснення профілактичної функції правоохоронних органів і суду, що включає як власне криміналістичну профілактику, так і загальні кримінологічні рекомендації.

Профілактична робота при розслідуванні злочинів повинна проводитися протягом усього провадження у справі, включаючи вживання термінових заходів, спрямованих на негайне попередження злочинів. У цьому розумінні велике значення має виявлення і попередження латентних злочинів, коли при розгляді слідчим заяв і повідомлень виникає потреба припинити злочинні дії. У подібних випадках використовуються рекомендації, розроблені на основі кримiнолого-криміналістичних досліджень латентних злочинів, зокрема, дані про особливості їх характеристики, ознаки і способи їх підготовки, вчинення і приховування.

Успішна профілактична діяльність слідчого залежить від ефективності провадження слідчих дій, до яких насамперед належать допит, огляд і призначення судових експертиз, а також тактичні операції, серед яких слід виділити такі, як виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочину, що має виражену профілактичну спрямованість.

У випадках, коли за відсутності достатніх підстав до порушення кримінальної справи проводяться перевірочні дії по заявах, що надійшли, і повідомленнях про злочин, заходи, які може застосовувати слідчий, полягають в одержанні пояснень від окремих громадян чи посадових осіб, витребуванні необхідних документів, аналіз яких дає можливість установити обставини, що сприяли вчиненню злочину, запобігти або припинити його (ст. 97 КПК).

Допит кола осіб, пов’язаних із подією злочину, дозволяє уточнити не тільки встановлені факти, а й приховані обставини, у тому числі криміногенного характеру. Значні можливості для виявлення обставин, що сприяли злочину, має допит свідків, пов’язаних із винними особами спільною діяльністю, а також позаслужбовими, особистими стосунками.

При з’ясуванні під час допиту обставин, що сприяли вчиненню злочину, необхідно враховувати можливість отримання свідомо неправдивої або помилкової інформації. Судження допитуваних осіб із зазначених обставин нерідко вимагають перевірки. Так, під час розслідування іноді трапляються випадки, коли обвинувачений, визнавши себе винним у вчиненні злочину, неохоче дає свідчення про додаткові негативні явища, що належать до причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.

Стосовно розслідування багатьох злочинів, важливе значення має огляд місця події, а у випадках підробки, фальсифікації — огляд документів, речових доказів. Поряд із цим важливим джерелом отримання відомостей про умови, що сприяли злочинам, є огляд ділянок території та приміщень, які не є місцем події, зокрема складських і виробничих приміщень тощо. Під час огляду можуть бути виявлені й зафіксовані умови збереження і транспортування матеріальних цінностей, які призвели до їх втрат і псування, що вказує на непридатність складських приміщень для збереження певних видів сировини чи готових виробів і зумовлює випуск неякісної продукції. Можуть бути виявлені також такі суттєві обставини, як недосконалість, непридатність пристроїв, за допомогою яких замикаються приміщення, або відсутність сигналізації.

Експертиза є діючим засобом виявлення обставин, що сприяли злочину, і розробки заходів, спрямованих на їх усунення. Слід мати на увазі, що виявлення зазначених обставин може бути як певною частиною завдання, поставленого слідчим перед експертом, так і самостійним предметом спеціального експертного дослідження.

У діяльності слідчих органів із попередження злочинів використовуються дані узагальнень обставин, що сприяли їх виникненню і характеризують типові криміногенні ситуації.

До інших форм здійснення профілактичних заходів для усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів, які доповнюють процесуальні дії слідчого, належать:

а) повідомлення обставин учинення конкретного злочину посадових осіб підприємств, організацій із метою з’ясування чинників, які сприяли злочинній поведінці винного, а також вживання заходів щодо їх усунення;

б) узагальнення відповідей на подання слідчого відповідних органів, організацій, посадових осіб у зв’язку з недостатнім прийняттям ними заходів щодо виявлених нестач для належного реагування (процесуального, прокурорського);

в) публікації у місцевій пресі, виступи по радіо і телебаченню, якщо встановлені розслідуванням чинники, які сприяють учиненню злочинів, мають поширений характер серед певних груп населення (наприклад, поширення наркоманії, хуліганські прояви, побутові конфлікти тощо).

Загальні положення криміналістичної профілактики злочинів конкретизуються в окремих криміналістичних методиках. Найважливіші розробки здійснюються в методиках розслідування злочинів проти життя людини, екологічних, економічних та інших злочинів.