33. Вихідні типові слідчі ситуації, версії, тактичні завдання при розслідуванні нападів з корисливих мотивів

Поняттям "нападу з корисливих спонукань" у криміналістиці позначається самостійна група злочинів, що підпадають при кваліфікації під ряд статей КК. До їхнього числа ставляться: 1) бандитські напади, чинені з корисливих спонукань; 2) грабежі, з'єднані з насильством; 3) розбій. Розрізняючись по кримінально-правовій кваліфікації, ці злочини в той же час мають ряд істотних рис, що визначають їхню криміналістичну однорідність, а також подібність методик розкриття. Загальним для всіх названих злочинів є спосіб їхнього здійснення - напад. Із суб'єктивної сторони розглянуті злочини припускають наявність прямого наміру й корисливої мети. Таким чином, для злочинів, що входять у цю групу, характерно те, що вони відбуваються: 1) шляхом нападу, з'єднаного з насильством або реальною погрозою його застосування; 2) у зв'язку із заволодінням державним, суспільним або особистим майном; 3)у відношенні двох безпосередніх об'єктів: а) здоров'я й життя осіб, подвергшихся нападу; б) речей, предметів, цінних паперів, коштів , що є державної, суспільної або особистою власністю громадян. Напади відбуваються з метою:

- заволодіння коштами й товарно-матеріальними цінностями (промисловими товарами, вин-горілочними виробами, наркотичними речовинами, продукцією сільськогосподарських підприємств і т.д.);

- заволодіння зброєю;

- заволодіння транспортними й іншими технічними засобами; -утримання захопленого майна й приховання слідів вчиненого:

- запобігання затримки й кримінальної відповідальності.

Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 КК України.

Грабіж чи розбійницький напад характеризується пев­ною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками статей 186 або 187 КК України, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної почат­кової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх перебування, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпе­чує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визна­чити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів¹.

Назвімо системи цих дій та заходів, залежно від можливих типових слідчих ситуацій па початковому етапі розслідування грабежів і розбоїв.

Перша ситуація - злочинця затримано на місці злочину або негайно після його вчинення:

• затримання;

• особистий обшук і допит підозрюваного;

• огляд місця події;

• допит потерпілого та його освідування;

• обшук за місцем проживання і роботи затриманого;

• огляд і пред'явлення для впізнання вилучених речей і предметів;

• призначення судових експертиз;

- установлення можливих очевидців події та їх допити. Друга ситуація - затримано злочинця, який збував викраде­не майно:

• особистий обшук і допит затриманого;

• пред'явлення для впізнання потерпілому і свідкам підоз­рюваного (після допиту цих осіб), а також пред'явлення їм для впізнання вилучених викрадених предметів і речей;

• обшук за місцем проживання і роботи підозрюваного;

• спостереження за підозрюваним і його оточенням;

• установлення очевидців у місцях збуту викраденого та їх допити.

Третя ситуація - затримано особу, яка скуповувала або збу­вала викрадене під час грабежу чи розбою майно та якій відома інформація про злочинця, але вона відмовляється її повідомити чи заперечує це:

• особистий обшук особи, що скуповувала чи збувала викра­дене майно;

• огляд місця затримання;

• допити;

• обшуки за місцем мешкання і праці затриманого (коли такі є);

• пред'явлення для впізнання речей і цінностей;

• накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

• організація засідок за місцем проживання затриманого або в інших місцях;

• затримання (після встановлення) злочинця, який передав або продав скуповувачеві викрадені цінності; обшуки, допити та інші первинні слідчі дії.

Четверта ситуація - злочинець відомий, але він перехову­ється, і місце його перебування невідоме:

• огляд місця події;

• допити потерпілих і свідків;

• обшук за місцем проживання і праці злочинця;

• з'ясування всіх можливих зв'язків підозрюваного, їх опера­тивна перевірка й подальші допити;

• накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

• огляд записників, блокнотів, телефонних довідників тощо, які належали підозрюваному та його оточенню;

• затримання (після встановлення місця перебування) зло­чинця, допити, обшук (особистий, за місцем затримання та ін.), інші слідчі дії для його викриття.

П'ята ситуація - злочинець невідомий, але щодо нього є певні відомості (ознаки зовнішності, одягу, ім'я, прізвисько, місця, де йому властиво проводити час тощо):

• огляд місця події та свідків;

• допити потерпілих і свідків;

• переслідування «по гарячих слідах»;

• перекривання можливих шляхів відходу злочинця (зло­чинців);

• подвірно-поквартирні обходи і т. ін.;

• розсилання (розповсюдження орієнтувань про прикмети злочинців);

• складання суб'єктивних портретів;

• використання ЗМГ,

• перевірка за криміналістичними обліками.

Допомогу громадськості у спосіб звернення до населення че­рез ЗМІ використовують із метою:

• виявлення очевидців грабежу чи розбою, інших свідків у справі;

• встановлення особи й місця перебування особи, яка вчини­ла злочин (суттєве значення має опублікування або показ через ЗМІ фотографії або фоторобота злочинця);

• виявлення нових доказів у справі та викраденого майна тощо.

Шоста ситуація - злочинець невідомий і про нього нічого не відомо. За такої ситуації зміст комплексу слідчих і оператив-по-розшукових дій є аналогічним до попередньої ситуації, за винятком заходів, що ґрунтуються на використанні ознак зов­нішності злочинця. Основні напрями:

• пошук злочинця «по гарячих слідах»;

• проведення подвірно-поквартирного обходу з метою вияв­лення інформації про злочинців і пошуку очевидців (свідків);

• пошук викраденого майна;

• пошук злочинців за аналогічним способом учинення зло­чинів (метод MOS);

• перевірка й використання інших обліків інформаційних центрів;

• максимальна активізація негласної оперативної роботи і перевірка підконтрольного контингенту тощо.

Ось перелік обліків, за якими доцільно проводити перевірку в ході розслідування та здійснення пошукових заходів: Криміналістично-пошукові:

• злочинів, за способами їх учинення (MOS);

• викраденої, загубленої, вилученої, добровільно зданої на­різної зброї;

• стріляних куль і гільз, виявлених на місцях нерозкритих злочинів;

• слідів рук, вилучених із місць нерозкритих злочинів;

• слідів знарядь зламу та інструментів (у справах про грабе­жі та розбої, пов'язані з проникненням у житло або інше примі­щення способом зламу).

Оперативно-довідкові:

- про осіб, що обвинувачувались у вчиненні злочину, відносно яких застосовувалося взяття під варту;

• осіб, що засуджувалися судом за вчинення злочинів;

• осіб, які перебувають у розшуку;

• осіб, що вчинили злочин, але були звільнені від покарання;

• про викрадені та не знайдені номерні вироби, предмети антикваріату, автотранспортні засоби (за цим обліком підля­гає обовязковій перевірці майно, вилучене від підозрюваного, але таке, що не належить потерпілому, оскільки злочинець міг вчиняти й раніше інші злочини, майно могло бути набуто зло­чинним способом іншими особами і залишено на зберігання тощо).

У справах про грабежі та розбійницькі напади, особливо за двох останніх ситуацій є можливим проведення таких пошуко­вих заходів:

• запровадження оперативного плану «Перехоплення» з ме­тою блокування автошляхів і магістралей у випадках, коли зло­чинці могли використовувати автотранспорт;

• блокування вокзалів, аеропортів, автостанцій тощо;

• організація засідок у місцях імовірної появи злочинців;

• запровадження додаткових патрульних нарядів на марш­рутах можливого руху злочинців;

• організація активного пошуку, зокрема з використанням службово-розшукової собаки на прилеглій до місця події тери­торії з метою виявлення злочинців, що там переховуються, викинутого чи схованого майна або інших предметів, виявлен­ня стоянки автотранспорту злочинців.

У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий уже на початковому етапі розслідування зазвичай має певну інфор­мацію про обставини виявленого злочину, а часто і про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому, принаймі, з заяви потерпілих тощо. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість уже на початко­вому етапі розпочати конструювання й перевірку версій і пла­нування розслідування.

Планування розслідування грабежів і розбійницьких напа­дів здійснюється з урахуванням даних, одержаних у результаті проведення перевіркових заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування.

Процес планування розслідування проходить за такими етапами:

- вивчення вихідної (початково наявної) інформації;

- аналіз установлених і визначення інших обставин, що під­лягають з'ясуванню;

- побудова перевірочних слідчих і оперативних версій;

- визначення тактичних і оперативних заходів щодо перевір­ки відповідних версій.

На початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна побудувати такі загальні типові версії:

• мав місце грабіж чи розбійницький напад за обставин, пові­домлених заявником (ним частіше за все буває потерпілий);

• подія, про яку повідомляє заявник, мала місце, але було вчинено інший злочин (бандитизм, замах на вбивство, хулі­ганство);

• грабіж або розбійницький напад учинено, але не за тих обставин, про які повідомляє заявник (він або свідомо, або внаслідок добросовісної помилки спотворює правду);

• злочину не було, повідомлення неправдиве;

• грабежу чи розбою не було, має місце інсценування цього злочину.

Відносно кожної загальної версії конструюються окремі вер­сії щодо окремих обставин справи. Так, стосовно особи злочин­ця можуть будуватися такі типові окремі версії:

• злочин учинено відомою конкретною особою;

• злочин учинено безпосереднім збувачем викраденого або певною особою з його оточення;

• злочин учинено особою, раніше судимою за аналогічні або інші злочини;

• злочин учинено неповнолітніми, що перебувають на обліку в органах внутрішніх справ за майнові та корисливо-насиль­ницькі злочини, а також за викрадення автотранспорту;

• злочин учинено особами, раніше не судимими, але такими, що неодноразово вчиняли ще не розкриті грабежі і розбійниць­кі напади аналогічним способом;

• злочин учинено особами, які тривалий час ніде не працю­ють, зловживають спиртними напоями;

• злочин учинено «гастролерами»;

• злочин учинено особами за «наводкою».

У випадках, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину. У цьому разі необхідно ретельно перевірити версію щодо пові­домлення потерпілим неправдивої інформації та інсценування грабежу чи розбійницького нападу. Крім того, у плані необхід­но передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрю­ваного. Коли ж злочинця затримано на місці злочину, переду­сім слід передбачити, як уже зазначалося, такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного, до­пит очевидців та інших осіб. Перевірка версій і планування розслідування грабежів чи розбоїв, коли злочинець не є відо­мим потерпілому, має свої особливості. У цих випадках необ­хідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити грабіж чи розбійницький напад. У такій ситуації слідчий повинен якомо­га ефективніше використати можливості оперативно-розшуко-вих органів. Причому перевірка версій має здійснюватися за допомоги передбачених у плані конкретних слідчих дій та опе-ративпо-розшукових заходів.

Необхідно чітко оцінити наявні докази та іншу інформацію, а саме:

• проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;

• перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у районі чи населеному пункті, виявити можливих «гастролерів»;

• за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль, гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони вико­ристовувались у вчиненні злочину.

Цей комплекс заходів, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слід­чої ситуації, на що вже вказувалось, і конкретних обставин.

Плануючи затримання злочинців із речовими доказами, якщо це відомо слідчому, варто передбачити:

• розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих обставин опору з бо­ку злочинців;

• питання щодо часу і моменту операції;

• можливі способи фіксації злочинних дій;

• способи належного процесуального затримання.