5. Обставини, що піддягають установленню, доказуванню в розглядуваній категорії злочинів

Обставини, що підлягають встановленню, – це не просто механічне поєднання елементів предмета доказування і диспозицій відповідних статей кримінального кодексу. Названі обставини визначають загальний напрям розслідування, встановлюють його межу і повноту (ст.91 КПК).

Загальне коло обставин, що підлягають доказуванню в будь-яких кримінальних справах, регламентоване статтями 64 та 23 Кримінально-процесуального кодексу України. Поряд із цим кримінальний закон вказує на істотні ознаки в окремих складах злочинів. Тому залежно від категорії злочинів коло обставин, що підлягають доказуванню, може бути розширено, що, власне, здійснюється в рамках криміналістичних методик розслідування окремих видів злочинів. Такі науковці як І. О. Возгрін, Є.П. Іщенко, М.О. Селиванов, О.О. Топорков, В. В. Тищенко, В. Ю. Шепітько та багато інших одностайно наголошують на необхідності розгляду обставин як окремого елемента структури криміналістичних методик розслідування. Однак, деякі криміналісти висловлюють і протилежну думку: як стверджує Р. С. Бєлкін, правильно сформульована криміналістична характеристика повинна органічно вміщувати перелік обставин, які підлягають доказуванню.

Методико-криміналістичне значення таких обставин полягає в тому, що вони надають розслідуванню потрібної цілеспрямованості від самого його початку, забезпечують розслідуванню необхідну повноту та всебічність (зумовлюють проміжні та кінцеві завдання розслідування, версії, засоби та прийоми розслідування). При цьому обставини, що підлягають установленню, порівняно з криміналістичною характеристикою, зумовлюють і предмет доказування. Тому для розв'язання в процесі розслідування питань не лише криміналістичного, а й кримінально-правого та процесуального характеру, обставини, що підлягають доказуванню, частіше розглядають як складовий елемент окремої криміналістичної методики.

У теорії криміналістики при розробленні криміналістичної методики розслідування окремого виду злочинів можна навести багато підходів до систематизації обставин, що підлягають установленню, зокрема: а) систематизація за елементами кримінального складу злочину; б) систематизація за загальними елементами кримінально-процесуального предмета доказування (ст. 64 та 24 КПК України); в) застосування системно-діяльнісного підходу (обставини щодо події, суб'єкта, об'єкта, наслідків). Під час формування системи таких обставин у процесі розроблення окремої криміналістичної методики не припускається їх невмотивований (безсистемний) виклад. Слід також пам'ятати, що повне розслідування злочинів вимагає встановлення всіх обставин злочинної події в необхідному обсязі, хронологічній послідовності, зі зв'язками та композиціями складових події. Тому система обставин, що підлягають установленню, повинна бути максимально змістовною.

Криміналістичні технології у розслідуванні злочинів.

У сучасних словниках технологія трактується не тільки як сукупність ме­тодів, що застосовуються в процесі обробки сировини і матеріалів, виготовлен­ня продукції і розроблюються відповідними технічними науками, але й як сукупність способів, прийомів, що використовуються у певній справі, майстер­ності [1, 693; 2, 696], а також як спосіб постадійного утілення в життя певних ідей і замислів [3, 798].

Таким чином, поняття технології вийшло за межі технічних і виробничих процесів і стало поширюватися на складні процеси, що спостерігаються у жит­тєдіяльності суспільства і вирішенні завдань, які постають перед державними і суспільними установами й організаціями в ході їх функціонування. Загалом поняття технології в широкому розумінні включає на основі певного комплек­су знань системи принципів, методів, прийомів, правил і засобів послідовного вирішення завдань стратегічного і тактичного характеру у відповідній діяль­ності.

З позицій системного аналізу криміналістична технологія розглядається як підсистема системи загального рівня – соціальної технології, що виступає її родовим поняттям. Визначена наступність криміналістичної технології до основних сутнісних ознак поняття технології в соціальній сфері, а саме: активна форма діяльності суб’єкту, цілеспрямований характер та послідовність реалізації певного процесу. Шляхом співвідношення суміжних понять у загальному науковому та криміналістичному розумінні виокремлено найбільш суттєві ознаки криміналістичної технології: системність, комплексність та послідовність.

Криміналістична технологія - система теоретичних положень щодо основоположних засад практичної реалізації послідовних процесів у експертній та слідчій діяльності, що знаходить своє відображення в системі загально-теоретичних положень криміналістики, а також загальних положень криміналістичної техніки та експертних досліджень, криміналістичної тактики та криміналістичної методики.

На підставі дослідження загальних наукових положень технології та аналізу окремих аспектів її розуміння в системі понять криміналістики, криміналістична технологія визначена як науково обумовлена система практичних дій та процедур, що підлягають послідовній реалізації в процесі проведення експертної діяльності, застосування техніко-криміналістичних засобів, вирішення тактичних та стратегічних завдань розслідування. Визначено основні функції криміналістичної технології: системоутворююча, пізнавальна, управлінська, прогностична.

В практичному аспекті криміналістична технологія реалізується через процес послідовного запровадження комплексу дій та процедур у інформаційно-пізнавальній та організаційно-управлінській сферах експертної та слідчої діяльності. Основоположними засадами практичної реалізації криміналістичних технологій визначено систему загальних принципів: законності, науковості, практичної необхідності та спеціальних принципів: ефективності, комплексності, індивідуальності, ситуаційності, варіативності, етапності, цілісності, цілеспрямованості, послідовності.

Основними напрямками дослідження технологій у криміналістиці є злочинна діяльність (технології злочинної діяльності) та діяльність з розслідування злочинів (криміналістичні технології). Здійснено класифікацію криміналістичних технологій за сферою криміналістичної діяльності: експертна технологія та слідча технологія. Остання класифікована за характером слідчої діяльності: технологія застосування техніко-криміналістичних засобів, технологія слідчих дій, технологія розслідування злочинів.

Обґрунтовується, що технологія розслідування складається із сукупності алгоритмів та реалізується у формі певних програм вирішення стратегічних завдань. Важливе значення програмування процесу розслідування окремих категорій злочинів підтверджується даними анкетування слідчих МВС та прокуратури України, що засвідчують необхідність викладення методичних рекомендацій у вигляді програм розслідування (65%).

Інформаційним відображенням сучасної тенденції технологізації злочинної діяльності у структурі окремих методик розслідування злочинів є визначення технології злочинної діяльності як елементу криміналістичної характеристики щодо окремих категорій злочинів.

Засновуючись на теоретичних положеннях криміналістичної методики, обґрунтовано застосування технологічного підходу до побудови типових програм розслідування та їх реалізації у процесі розслідування конкретних злочинів. Визначено, що технологічний підхід до процесу розслідування злочинів забезпечується такими принципами: ситуаційності, етапності та планомірності.

Ситуаційність розслідування полягає в розробці типових слідчих ситуацій, що виступають основою технологізації процесу розслідування – виділення відповідних завдань та програм. Звертається увага на основоположну єдність ситуаційного та технологічного підходів у методиці розслідування злочинів.

Періодизація процесу розслідування передбачає його розподілення на систему взаємопов’язаних дій, спрямованих на вирішення комплексу завдань на певних його етапах. Зміст технології розслідування визначається в інформаційно-пізнавальному та організаційно-управлінському аспектах діяльності з розслідування злочинів на початковому та наступному етапах.

Планомірність забезпечує впорядкування діяльності з розслідування злочинів, визначення її тактичних та стратегічних завдань, а також найбільш ефективних та оптимальних шляхів їх вирішення.

Негативні обставини: поняття, значення та методи виявлення.

Негативні обставини - реальні явища у вигляді матеріальних відображень (хоча можуть проявлятись і як ідеальні відображення у вигляді специфічних показань чи поведінки) певних супутніх злочинним діянням процесів, які своєю наявністю чи відсутністю на місці події, за своїм розміщенням, локалізацією або іншими суттєвими ознаками не відповідають установленим фактичним даним, суперечать механізмові розвитку події.

Негативні обставини можуть виникати внаслідок випадковостей, помилкових діянь злочинців чи інших учасників події, або ж навіть навмисних дій осіб, заінтересованих у протидії розслідуванню.

Саме негативні обставини є особливо цінними для викриття цих інсценувань злочинів, тобто штучного створення особою, заінтересованою у відповідному (бажаному для неї) завершенні розслідування, обстановки, що не відповідає події, яка фактично сталася на цьому місці.

Інсценування може мати таку мету:

- створити видимість учинення на певному місці іншого злочину, з тим щоби приховати ознаки справжньої події (наприклад, створення обстановки розбійного нападу для приховання вчиненого розкрадання);

- створення видимості перебігу події, що не має кримінального характеру, з тим щоби приховати ознаки злочину (наприклад, інсценування самогубства або нещасного випадку, щоби приховати вбивство);

- створення видимості вчиненого злочину для приховання фактів аморальної поведінки, безпечності, халатності та інших вчинків, які не мають кримінального характеру (наприклад, інсценування обстановки крадіжки документів, хоча реально мала місце їх втрата);- створення у слідчого помилкового враження, уяви про окремі деталі фактично вчиненого злочину або про окремі елементи його складу (наприклад, інсценування вчинення злочину іншою особою, з іншою метою, мотивом).

Негативні обставини за своїм характером можуть бути поділені на дві групи:

1) пов’язані з відсутністю слідів, які у зв’язку з аналізом обставин мають бути, і

2) пов’ язані з наявністю слідів у разі, коли природний перебіг подій не передбачає їх.

Так, під час огляду трупа людини, яка заподіяла собі смерть шляхом повішання, на думку експерта, странгуляційна борозна мала посмертний характер. Наявність таких слідів — свідчення того, що настання смерті не є наслідком самогубства. Подібні обставини є негативними і свідчать про інсценування події. Наявність слідів лещат на замку, дужку якого перепиляно за заявою потерпілого під час проникнення у приміщення, також є негативною обставиною — наявність слідів, яких за природним розвитком події не повинно бути. Порушення логіки розвитку подій в першому і другому випадках є показником інсценування події (у першому випадку — відсутність належних слідів, у другому — наявність їх там, де вони не повинні бути). На такі суперечності слід звертати увагу при зіставленні характеру події і тих версій, які виникають у процесі огляду місця події, окремих слідів і речових доказів.

До негативних обставин можуть належати й такі, як невиправдано ускладнена картина події, а саме: безліч розкиданих речей, що не зумовлено метою події; надмірне пошкодження тих чи інших предметів обстановки; вивезення значної кількості викраденого майна за час, протягом якого це неможливо зробити.

На важливість виявлення та дослідження негативних обставин під час розслідування злочинів вперше у літературі звернув увагу Ганс Гросс. У своїй праці він виокремив три групи обставин, які мають вирішальне значення для викриття перекрученої картини злочину (інсценування) та неправдивих свідчень: суперечності, прогалини та недоречності, виявлені під час огляду місця події та допиту.

Коли на стадії порушення кримінальної справи немає ясності стосовно того, чи дійсно відбувся злочин або ж певні наслідки зумовлені іншою причиною, слідчий вимушений перевірити, що відбулося насправді:

– злочин, схожий на інший злочин (за обстановкою);

– злочин, який деякими своїми ознаками нагадує картину іншого злочину;

– злочин, замаскований інсценуванням.

Тобто слідчий повинен з’ясувати доволі важливі (особливо для певної категорії справ) питання, і від цього залежить весь подальший процес розслідування.

Узагальнений слідчий досвід доводить, що під час розслідування злочинів різне функціональне навантаження несуть матеріальні об’єкти, які досліджуються:

– відображення предметів обстановки місця події (сліди дій злочинця, змін матеріальної обстановки; сліди дій потерпілих, інших осіб; сліди їх взаємодії);

– об’єкти безпосереднього злочинного посягання;

– засоби вчинення злочину;

– речі та предмети, залишені (покинуті, загублені тощо) злочинцем на місці події;

– речі та предмети, випадково занесені на місце події після вчинення злочину;

– ознаки негативних обставин;

– ознаки інсценування.

Усі вони є окремими ланками у низці фактів, явищ і дуже важливі під час розслідування.

Результатом опрацювання вихідної інформації про подію злочину є правильне висунення версій, що передбачає перевірку припущення про інсценування події.

Проблема виявлення ознак негативних обставин та інсценування на початковому етапі розслідування є актуальною для методики розслідування. Саме у цей період оперативні працівники, слідчі та спеціалісти мають справу з негативними обставинами, про які традиційно згадують у працях, присвячених розгляду проблеми кримінальних інсценувань.

Негативні обставини за своїм характером можуть бути поділені на дві групи:

– ті, що пов’язані з відсутністю слідів, які за результатами аналізу обставин події повинні бути;

– ті, що пов’язані з наявністю слідів, які не можуть бути передбачені природним перебігом подій (наявність таких слідів, яких за природним розвитком події не повинно бути, є свідченням того, що ці обставини є негативними і свідчать про інсценування події).

Порушення логіки розвитку подій в обох випадках є показником інсценування події (у першому випадку — це відсутність належних слідів, у другому — наявність їх там, де не повинно бути). На такі суперечності слід звертати увагу під час зіставлення характеру події й тих версій, які виникають під час огляду місця події, окремих слідів і речових доказів. До негативних обставин може належати й невиправдано ускладнена картина події, а саме:

– безліч розкиданих речей, що не зумовлено метою події;

– надмірне пошкодження певних предметів обстановки;

– вивезення значної кількості викраденого майна за час, упродовж якого це

неможливо зробити.

У цілому тактику огляду місця події, що ґрунтуються на пізнавальній діяльності,

дуже часто розглядають як своєрідну логіку огляду. Елементами пізнавальної

діяльності є:

– речові ознаки злочину, що потрапляють у поле зору слідчого;

– версії про механізм розслідуваної події;

– уявна модель події, що відбулася;

– встановлення наслідків цієї моделі, тобто суджень про обставини і сліди, які

повинні мати місце, якщо відтворена модель є правильною.

Під час реалізації цього механізму одну з головних функцій виконує аналіз об -

становки місця події та слідів, які виявлено у зв’язку з нею. Виявлений під час огля-

ду об’єкт спочатку аналізують з точки зору його звичайної у людському розумінні

субстанції та призначення. Результати аналізу спрямовують на встановлення у

знайденому об’єкті (сліді, речовому доказі) таких ознак, які свідчать про його вико-

ристання під час вчинення злочину. Цей етап аналізу дає змогу виявити зв’язки

певного об’єкта зі злочином, а отже, встановити коло обставин, що мають значен-

ня для здійснення пізнання у розслідуванні.

Таким чином, важливою складовою з’ясування негативних обставин на почат-

ковому етапі розслідування є збирання достатнього матеріалу, його ретельний

аналіз та перевірка.