33. Тактичні особливості допиту потерпілих

Процесуальний порядок допиту свідка та потерпілого визначається ст. ст. 166-171 КПК України. При підготовці до проведення допиту свідка та потерпілого слідчий керується викладеними вище загальними положеннями тактики про­ведення допиту. Необхідно враховувати, що свідок або потерпілий, на відміну від обвинуваченого і підозрюваного, зобов'язаний не тільки з'явитися за ви­кликом слідчого, а й дати правдиві свідчення. Перед початком допиту слідчий повинен роз'яснити свідку зміст статті 63 Конституції України, яка передбачає, що особа не несе кримінальної відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визна­чається законом. У протокол вноситься відмітка про роз'яснення вимог ст. 63 Конституції України, засвідчена підписом допитуваного свідка. Якщо зазначенавимога не була виконана, показання свідка вважаються такими, що одержані з порушенням вимог закону.

Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свідка. Необхідно враховувати, що давати показання - це право, а не обов'язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився давати показання, попереджується тільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст. 384 КК України.

Під час проведення допиту потерпілого слідчий може застосувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту по­терпілого обумовлюються його процесуальним становищем та психічним ста­ном у момент сприйняття подій, що мали місце. Так як потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за виключен­ням обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого. Потерпілий може висувати свої припущення та версії і ар­гументувати їх. Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту, необхідно враховувати його психічний стан у момент сприйняття події. Переляк, хвилювання, страх та фізичні страждання можуть сприяти пере­крученому сприйняттю обставин події та перешкоджати правильному викла­денню фактів на допиті. В таких випадках рекомендується відкласти допит по­терпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання по­казань, або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компрометува­ти себе або з почуття сором'язливості. В цих випадках буде доцільним роз'яс­нити потерпілому, що справа буде розглядатися у закритому судовому засі­данні, або запропонувати власноручно записати показання у протоколі.

. Тактичні особливості допиту свідків

Процесуальний порядок допиту свідка та потерпілого визначається ст. ст. 166-171 КПК України. При підготовці до проведення допиту свідка та потерпілого слідчий керується викладеними вище загальними положеннями тактики про­ведення допиту. Необхідно враховувати, що свідок або потерпілий, на відміну від обвинуваченого і підозрюваного, зобов'язаний не тільки з'явитися за ви­кликом слідчого, а й дати правдиві свідчення. Перед початком допиту слідчий повинен роз'яснити свідку зміст статті 63 Конституції України, яка передбачає, що особа не несе кримінальної відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визна­чається законом. У протокол вноситься відмітка про роз'яснення вимог ст. 63 Конституції України, засвідчена підписом допитуваного свідка. Якщо зазначенавимога не була виконана, показання свідка вважаються такими, що одержані з порушенням вимог закону.

Порядок допиту свідка:

- встановлення особи свідка, що з'явився за викликом;

- роз'яснення йому прав і обов'язків свідка;

- роз'яснення змісту ст. 63 Конституції України;

- попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову від показань;

- встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу;

- пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

- поставлення у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та конт­рольних запитань;

- попередження в кінці допиту (у необхідних випадках) про нерозголо-шення даних попереднього розслідування.

Тактика допиту свідка залежить від конкретної слідчої ситуації - чи є сві­док добросовісним, і чи бажає він давати правдиві показання.

Тактика допиту добросовісного свідка спрямована на підтримання безконсрліктної ситуації та наданням йому допомоги у повному та об'єктивно­му висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту добросовісного свідка, який не може пригадати всі обставини сприйнятої події, або добросо­вісно помиляється щодо окремих обставин, може бути застосована система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутого у пам'яті свідка, а також пред'явлення доказів.

Інша тактика обирається слідчим під час допиту у конфліктній ситуації -коли свідок є недобросовісним і не бажає повідомляти правду.

Тактика допиту недобросовісного свідка включає:

- встановлення причин та мотивів, що спонукають свідка давати неправ­диві показання (зговір з обвинуваченим, страх, зацікавленість у наслідках розслідування, бажання не розголошувати свою неправильну поведінку, со­ром тощо). Встановлення цих мотивів може допомогти слідчому їх усунути та отримати правдиві свідчення;

- переконання свідка у необхідності дати правдиві свідчення (роз'яснення його ролі у розкритті злочину, нагадування про кримінальну відповідальність за КК України, роз'яснення необхідності запобігти притягненню невинної осо­би до кримінальної відповідальності тощо);

- пред'явлення речових доказів, показань інших осіб, які можна вважати об'єктивними;

-деталізацію показань допитуваного;

- спостереження за поведінкою свідка та його психофізіологічними реак­ціями. Таке спостереження не дозволяє виявити неправду у показаннях, але дає змогу слідчому реєструвати стан допитуваного та реакцію на поставлені запитання або пред'явлення доказів і виконує орієнтовну функцію;

- виявлення негативних обставин у показаннях свідка при попередній оцінці його показань. Такі обставини при допиті можуть виступати у двох фор­мах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце;

б) наявність у показаннях даних, яких не повинно бути. Значення виявлених негативних обставин полягає в тому, що вони є специфічними сигналами неправ­ди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів;

- поставлення доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань;

- проведення очної ставки.

.Тактика допиту підозрюваного

Тактичні особливості допиту обвинуваченого і підозрюваного

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у по­станові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобо­в'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний поря­док проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинува­ченому можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143-146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особли­вості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевіре­ні, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу. Вирішую­чи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваче­ними; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отри­мання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допи­туваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначаєть­ся ставленням обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення. Мож­ливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинува­чений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх більш детально.