20. Поняття і завдання криміналістичного документознавства

Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і викорис­танням наявної в них інформації.

Криміналістична документалістика (документологія, документознавство, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використан­ня цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять де­кілька підгалузей:

- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

- письмовомовно-криміналістичне дослідження докумен­тів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.

Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літера­турі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія - складова частина криміналістичної доку­менталістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значен­ня для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:

• Установлення функції документа в можливій конкретній зло­чинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі доку­мента й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістов­ної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

• Установлення виконавця документа (суть почеркознав­ства).

• Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослі­дження документів виступають:

• установлення способу виготовлення документа чи окре­мих його фрагментів;

• виявлення наявних у документі змін (ознак підроб­лення);

• відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи ін­шими барвниками, змитих, витравлених хімічними препарата­ми тощо) документів або текстів документів;

• дослідження посвідчувальних ознак на документах (від­тисків, печаток);

• установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціону­вання різноманітних документів, які потрапили до сфери кри­мінального судочинства.

Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій за­фіксованої в ньому інформації, що має значення для кримі­нального судочинства.

Коло документів, що функціонують у кримінальному судо­чинстві, є різноманітним.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

> За способом і засобами фіксації інформації:

• письмові документи;

• кінодокументи;

• фотодокументи;

• відеодокумеити;

• ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного зло­чинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпозиційний портрети);

• фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).

> Письмові документи за формою письма:

• машинописні;

• рукописні;

• комп'ютерні.

> За видом матеріалу, на якому зафіксовано документологічні об'єкти:

• документи, виготовлені на стандартному матеріалі з вико­ристанням стандартних речовин і приладів на папері - газетно­му, для рукописів, для машинопису, на обгортковому; на карто­ні з використанням чорнил, пасти для кулькових ручок, туші, штемпельної фарби тощо;

• документи, виконані нестандартним способом на нестан­дартному матеріалі (металі, дереві, фанері, камені, цеглі, різно­манітних пластівках тощо з використанням пишучої речови­ни, крові, сечі, калу, молока, речовин тайнопису, дряпанням тощо).

> За метою виготовлення документа останні можна поділя­ти на ті, що:

• виготовлені у злочинних цілях;

• виготовлені у правомірних цілях.

> За співвідношенням часу виготовлення документа і вчи­нення розслідуваного злочину:

• виготовлення до вчинення злочину;

• під час учинення злочину;

• після вчинення злочину, але під час провадження у справі.

Цей вид класифікації документів застосовується на практи­ці у випадках підбору зразків документів: зразків почерку чи письма для проведення почеркознавчої чи авторознавчої екс­пертизи.

> За зв'язком виготовленого документа із діями злочинця чи інших учасників кримінального процесу:

• документи, пов'язані з діями злочинця;

• документи, не пов'язані з діяльністю.

> За суб'єктом виготовлення документа:

• документи, складені злочинцем;

• документи, складені іншими учасниками подій;

• документи, складені слідчим;

• документи*, складені прокурором.

> За змістом і характером інформації документи поділяються на такі групи:

• письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин або фактів, що обумовлюють правові наслідки;

• історичні достовірні письмена (архівні документи);

• матеріальні об'єкти, в яких міститься певна інформація (перфокарта, дискета тощо).

> Письмові документи за джерелом складання та реквізит­ними ознаками можуть поділятися на:

• офіційні документи (публічні);

• неофіційні документи (приватні).

Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхід­ні реквізити.

Офіційні документи повинні бути достовірними, незалеж­ними й допустимими, а за формою відповідати певним рекві­зитам.

Це означає, що:

• офіційні документи повинні містити відомості про певні обставини й факти;

• одночасно джерело цих відомостей повинно бути таким, щоб його можна було виявити і в разі потреби перевірити, тобто встановити;

• відомості про факти та обставини, відображені в докумен­тах, повинні стосуватися справи;

• ці відомості мають бути викладені та засвідчені закладом або посадовою особою в межах їхньої компетенції, а якщо доку­мент виходить від громадян - у межах їхніх повноважень і фак­тичної обізнаності;

• в документах мусять бути реквізити (обов'язкові дані, що відповідно до встановлених вимог відображаються в докумен­ті), а саме: відтиски штампів, печаток; підписи уповноважених осіб; відомості про порядок складання й виготовлення доку­мента (номер типографського замовлення, обсяг тиражу тощо); форма, що є обов'язковою для певних документів (довіреність, накладна тощо).

Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).

> За юридичним значенням документи поділяють на:

• справжні;

• несправжні.

Справжній документ - той, що виконаний згідно з установле­ною або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:

• дійсним, тобто це - документ, що має на момент досліджен­ня юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);

• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу че­рез сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ні­коли не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні рек­візити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні документи можуть:

• містити ознаки матеріальної підробки;

• містити інтелектуальну підробку.

Інтелектуальна підробка полягає у складанні та виданні до­кумента, що є формально правильно оформленим (наявність і правильність усіх реквізитів), але містить неправдиву інформа­цію (відомості), наприклад, фіктивну підроблену накладну, яку складено за формою, на належному бланку повноважною осо­бою на перевезення фактично необлікованого або незаконно виготовленого товару.

Матеріально підроблені документи - ті, в яких змінено зміст справжнього документа, тобто має місце внесення завідомо не­правдивих відомостей, замість тих, що містились або повинні міститись у цьому документі, способом певних маніпуляцій, виправлень, дописок, підтирок, виправлень тощо.

> Матеріально підроблені документи за обсягом підроблен­ня поділяються на:

• такі, що містять ознаки часткової підробки;

• повністю підроблені, зокрема виготовлені довільно.

> За стосунком до джерела походження або складання доку­ментів:

• оригінали;

• копії.

> За доказовим значенням:

• документи, що мають доказове значення;

• документи, що не мають доказового значання.

> У кримінальному судочинстві документи, які мають дока­зове значення, за видом джерел доказів поділяються на:

• власне документи як самостійне джерело доказів; письмо­ві докази, як їх ще називають (не зовсім правомірно, бо в законі вони так не називаються) у криміналістичній, а подеколи навіть у процесуальній літературі;

• документи - речові докази, коли документам притаманні ознаки речових доказів: документи зберегли на собі сліди зло­чину, були об'єктом злочинних посягань, були знаряддям вчи­неного злочину, гроші (банкноти), цінні папери тощо, нажиті злочинним способом, а також інші носії документологічної інформації, за допомоги якої можна вирішувати завдання кри­мінального судочинства.

>• Своєю чергою документи - речові докази, попри їхню різ­номанітність, можуть бути поділені на такі види:

• документи як засоби вчинення злочинів: підробні рахунки, відомості, лікарняні листки тощо;

• документи як засіб приховування злочину: лист про само­губство особи, яка немовби покінчила життя самогубством;

• документи, як засіб, що сприяє розкриттю злочину і вста­новленню суттєвих обставин справи.

І перші, і другі характеризує те, що їх збирання й викорис­тання у доказуванні має свої правила, ігнорування яких позбав­ляє джерело доказового значення.

Документи-предмети специфічно віображають інформацію, не в останню чергу, завдяки своїм властивостям, а не лише спо­собом закріплення на собі інформації.

Ось чому виникла потреба введення в криміналістичний обіг більш широкого, запозиченого з кібернетики, тлумачення змісту документа, наслідком чого є можливість переділу доку­ментів на:

а) об'ємні;

б) площині;

в) стрічкові.

Об'ємні документи - матеріальні предмети, що становлять собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зов­нішніх ознак і функціональних властивостей.

Це, власне, документи-предмети у вигляді певних матері­альних знаків (нагрудних, фірмених, дорожніх тощо), які своїм виглядом і зафіксованою в ньому інформацією породжують правові (а отже, в разі порушень і деліктні, зокрема криміналь­ні) наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака у пра­цівника ДАІ надає йому право здійснити огляд траспортного засобу тощо; проїзд на червоне світло світлофора чи з пору­шенням іншого заборонного дорожнього знака породжує адмі­ністративні, а за певних умов - кримінально-правові наслідки.

Площинні документи - це матеріальні предмети-документи, що відображають інформацію на площині у двох вимірах (довжина й ширина) різними формами письма (рукопис, полі­графія, машинопис, магнітний запис тощо).

Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічного чи неорганічного походження (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площини склада­ють основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, лист металу, картону, полімеру тощо).

Стрічкові (лінійні) документи - це такі матеріальні предме­ти, що мають форму стрічки, на якій послідовно фіксується ін­формація (перфострічка, перфокарта, магнітна стрічка, ком­пакт-диск, де інформацію записано на спіральній доріжці).

Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.

Документ - це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значу­щі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.

21. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ОГЛЯДУ І ВИВЧЕННЯ ДОКУМЕНТА! Стаття 99. Документи КПК

Огляд документів — це слідча дія, яка полягає в їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа. На цьому етапі слідчим з’ясовуються такі питання:

1) визначення характеру і призначення документа;

2) аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

3) вивчення змісту документа;

4) аналіз його реквізитів;

5) вивчення матеріалів документа;

6) виявлення ознак підробки документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд в косопадаючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючих приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи — техніко-криміналістичного дослідження документів. Об’єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів і експертизу матеріалів документів.

Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;

2) встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток тощо);

3) виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабковидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;

5) ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбитками;

6) ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми відбитками;

7) ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8) ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9) ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;

10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлявся) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.