13. Сліди людини, знарядь злому, інструментів і транспортних засобів: виявлення, огляд, фіксація, доказове значення

Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискан­ня, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу та свердлін­ня (рис. 8). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об’ємними та поверхневими, статичними та динамічними. Сліди зна­рядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проломаних підлогах або стелях, замикаючих пристроях.

Знаряддя злому — це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира та ін.), який може бути використаний для подолання перешкод. Зазвичай застосовується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому на­лежать спеціально виготовлені у злочинних цілях інструменти та при­строї: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «уїстіті», «відмички» та ін.

Сліди фіксують за загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, фор­ма, механізм утворення, вид слідів, наявність у них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду та опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необ­хідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди- відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки.

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1. опис у протоколі;

1. фотографування;

2. виготовлення схем;

3. копіювання;

4. виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовують різні матеріали: пласти­лін, гіпс, синтетичні матеріали — пасти «К», «У-4», «СКТН-1», зубо­лікарські зліпочні маси (стіракрил, стенс, дентол, тіодент). Виготовле­ні зліпки слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дає змогу з’ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову на­лежність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовніш­ню будову частин транспортного засобу: сліди-відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що виокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження — сліди гальмування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) та поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову на­лежність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер пошкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє визначити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі;

2. фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання;

1. виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходжен­ня слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об’ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об’ємних слідів щодо поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. В разі виявлення слідів на картоні, фа­нері, папері, одязі потерпілого їх вилучають у натурі.

З об’ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліп­ки (зліпки повинні бути завдовжки 600-700 мм). Для фіксації окремих деталей використовують полімерні матеріали.

Сліди людини - людина у злочинній діяльності є головним елементом взаємодії, вступаючи в різні форми зв'язків з суб'єк­тами злочину і матеріальним середовищем, використовує певні засоби для досягнення своєї мети. Тому людина є найбільш ін­формаційною фігурою у злочинній діяльності й полишає на місці злочину найбільшу кількість слідів, що поділяються на підвиди, про які мова йтиме далі.

Матеріальні сліди людини можна поділяти за об'єктом і предметом відображення на:

сліди відображення:

• зовнішності;

• шкірного покриву;

• рук, ніг;

• ліктів;

• зубів;

• звуку голосу;

- навичок: письма, ходи, способів дії;

сліди-речовини на дві групи:

• перша група: речовини-частки (крові, волосся, нігтів, шкі­ри, кісток, сперми тощо);

• друга група: речовини-виділення (потожирові, слини, запа­ху, сечі, калу, піхвової рідини, виділень з носа, блювотні маси).

Антропоскопія – розділ трасології, що вивчає сліди людини (рук, ніг/ взуття, нігтів, зубів, інших ділянок тіла, одягу, сліди біологічного походження) і розробляє заходи, прийоми і методи їх збирання та дослідження з метою вирішення завдань розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

Дактилоскопія – розділ трасології, що вивчає властивості і ознаки папілярних візерунків шкірного покриву людини (переважно пальців рук) і розробляє кошти, прийоми і методи збирання і дослідження слідів папілярних візерунків з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Високе доказове значення цього виду слідів обумовлено морфологічними особливостями будови шкірного покриву людини і властивостями папілярних ліній.

Рельєф шкіри долонної поверхні руки людини включає такі елементи:

а) флексорні лінії, що утворюються в результаті згинальних рухів кисті руки;

б) дрібні складки шкіри (зморшки);

в) пори – отвори вивідних проток потових залоз;

г) папілярні лінії - лінійні піднесення, розділені борозенками і утворюють різні візерунки.

Властивості папілярних узорів:

а) індивідуальність, яка обумовлює неможливість збігу двох папілярних візерунків у всій сукупності ознак;

б) відносна стійкість, що означає незмінність папілярних візерунків у сукупності своїх ознак протягом усього життя людини (за винятком розмірних характеристик – ширини папілярних ліній і межпапіллярних відстаней);

в) відновлюваність – здатність папілярних візерунків набувати колишній вигляд після ушкоджень шкірного покриву;

г) здатність відображатися на предметах матеріального світу.

Типи папілярних візерунків:

– петльові (зустрічаються у 65% випадків), що характеризуються наявністю однієї дельти (місце сходження трьох потоків папілярних ліній);

– завиткові (зустрічаються у 30% випадків) – дві дельти і більше;

– дугові (зустрічаються в 5% випадків) – дельти відсутні.

Усередині кожного типу розрізняють види папілярних візерунків - прості (типові) і складні. Крім того, зустрічаються і так звані помилкові (перехідні) папілярні візерунки, які неможливо віднести до жодного з трьох перерахованих типів.

У папілярних узорах розрізняють деталі (особливості) будови - початку і закінчення папілярних ліній, їх злиття та розгалуження, «вилка», «гачок», «фрагмент», «місток», «око» («острівець»), папілярна крапка. Ці деталі використовують в якості приватних ознак, які в сукупності із загальними ознаками слідів рук (форма, розміри сліду, тип і вид папілярного візерунка, розташування дельт та ін.) утворюють ідентифікаційну сукупність, що дозволяє ідентифікувати конкретну людину, яка залишила сліди.

Способи виявлення маловидимих слідів папілярних узорів:

– візуальне спостереження – огляд об'єкта неозброєним оком або з використанням оптичних приладів та спеціальних умов освітлення – в косопадаючому світлі або на просвіт (на прозорому предметі, наприклад, на склі, пляшці);

– фізичні способи – обробка дактилоскопічними порошками, фарбування кіптявою полум'я, обробка парами йоду, авторадіографія, використання лазера;

– Хімічні способи – обробка хімічними реактивами (розчинами азотнокислого срібла, алоксану, нингидрина).

Способи фіксації і вилучення слідів рук:

– опис у протоколі відповідного слідчої дії, складання схем, креслень, замальовок, фотографування, відеозапис;

– виготовлення відбитків з поверхневих слідів із застосуванням дактилоскопічної плівки;

– виготовлення копій з об'ємних слідів за допомогою полімерних матеріалів, наприклад, пасти «К»;

– вилучення разом з об'єктом-носієм або його частиною.

У процесі проведення дактилоскопічних експертиз і досліджень можна вирішувати діагностичні та ідентифікаційні завдання.

Діагностичні завдання:

– визначення придатності слідів папілярних узорів для ідентифікації особи;

– встановлення руки і пальців, що залишили сліди;

– визначення ділянки долонної поверхні, яка залишила слід;

– встановлення фізичних та інших даних людину, яка залишила сліди (визначення статі, віку, примірного росту, будови кисті руки, наявності на ній сторонніх предметів - кілець, пов'язок);

– визначення окремих обставин злочину (приблизної кількості осіб, характеру і послідовності дій злочинця на місці пригоди тощо).

Ідентифікаційні завдання:

– ототожнення конкретної людини слідами рук;

– встановлення, чи не залишені сліди рук, вилучені з інших місць подій, підозрюваним (обвинуваченим) у вчиненні конкретного злочину.

У процесі розкриття і розслідування злочинів досить часто використовують криміналістично значиму інформацію, що міститься в слідах ніг людини, які в трасології прийнято підрозділяти на сліди босих ніг, взутих ніг, одягнених у шкарпетки, панчохи. При цьому треба відзначити, що сліди босих ніг у практиці розслідування злочинів зустрічаються нечасто, а способи роботи з ними на місці події і методика дослідження аналогічні тим, які використовують при збиранні та дослідженні слідів папілярних узорів рук людини. Найпоширенішими слідами ніг людини є сліди взутих ніг, тобто сліди взуття. Крім того, виділяють одиночні сліди ніг і доріжку слідів (сукупність послідовно залишених слідів).

При дослідженні слідів взуття вирішують діагностичні та ідентифікаційні завдання. До діагностичних задач відносяться наступні:

– встановлення обставин події злочину і механізму слідоутворення (зразкової кількості учасників події; напрями, характер, темпи пересування; способи проникнення в приміщення, подолання перешкоди; часу, послідовності і черговості утворення слідів і т.п.);

– визначення окремих ознак людини (статі, зразкового віку, ваги, особливостей ходи, наявності фізичних недоліків опорно-рухового апарату тощо);

– визначення виду, розміру, фасону взуття, особливостей її підошовної частини.

Ідентифікаційні завдання:

– ототожнення взуття, яке залишило слід;

– вирішення питання, чи не залишені сліди взуття, вилучені з різних місць подій, одним і тим же взуттям.

При визначенні зразкового росту людини по довжині сліду взуття використовують результати антропометричних досліджень, згідно з якими розмір стопи дорівнює 15,5% росту жінок і 15,8% зросту чоловіків. При здійсненні відповідних розрахунків з довжини сліду взуття треба попередньо відняти 1-1,5 см, тобто величину, на яку довжина взуття перевищує довжину босої ноги людини, що залежить від виду, моделі взуття.

Сліди біологічного походження несуть суттєву інформацію, яка може бути використана з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів. До них відносяться сліди крові, сперми, слини, поту, волосся, тканини людського організму і т.п.

Для виявлення об'єктів біологічної природи використовуються оптичні прилади (лупи), освітлювальні прилади, переносні джерела ультрафіолетового випромінювання (висвітлювати якими сліди можна не більше п'яти секунд, оскільки ультрафіолетові промені руйнують ДНК крові, сперми), а також хімічні реактиви (гемофан, реактив Воскобойникова, люмінол, реагент «Фосфотест»).

Сліди біологічного походження фіксуються за допомогою їх опису в протоколі слідчої дії (наприклад, огляду місця події), а також фотографуються, замальовують і т.п.

При вилученні розглянутих слідів необхідно дотримуватись відповідних правил. Так, одяг та інші предмети зі слідами біологічного походження вилучають цілком. З громіздких предметів роблять зіскрібки (після попереднього висушування рідких речовин). З води, снігу сліди крові, сперми, сечі вилучають на марлю і висушують. Необхідно пам'ятати, що змиви таких слідів на марлю або інший матеріал з твердих об'єктів категорично забороняється. Волосся вилучають пінцетом.

Всі вилучені об'єкти поміщають в окремі паперові пакети. Одяг згортають слідами всередину і перекладають чистим папером, щоб сліди не стикалися. Використання поліетиленової упаковки неприпустимо.

Попереднє трасологічне дослідження слідів біологічного походження на місці події дозволяє встановити механізм їх утворення і реконструювати окремі обставини події злочину. Наприклад, слідами бризок крові можна встановити відстань від перешкоди до джерела бризок; відсутність крові на місці виявлення трупа з пораненнями, що викликають кровотечу, свідчить про те, що місце виявлення трупа (місце події) не збігається з місцем злочину (місцем нанесення відповідних тілесних ушкоджень).

У процесі експертного дослідження слідів біологічної природи вирішують ідентифікаційні та діагностичні задачі.

Діагностичні завдання:

– чи є на представлених об'єктах сліди крові, сперми та інших виділень людини;

– чи є подані об'єкти волоссям людини;

– яка групова приналежність крові, сперми, волосся та ін.

Ідентифікаційні завдання:

– чи належать кров, сперма, волосся конкретній людині;

– чи наступила вагітність від підозрюваного у згвалтуванні та ін.

При розслідуванні злочинів широко використовується інформація, носіями якої є сліди зубів, нігтів, інших частин тіла людини, його одягу, оскільки в ході їх дослідження також можуть бути вирішені діагностичні та ідентифікаційні завдання, які б встановленню істини у кримінальній справі.

Сліди рук. Типи папілярних візерунків і їх окремі ознаки

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об’єктів, про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр-Інісе, малень­кому острові в Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підзем­ний коридор завдовжки 13 м з двома рядами кам’яних стовпів, на 23 з них було знайдено малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний його рукою, а у разі його непись­менності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У ХІІ-ХІІІ ст.ст. китайці використовували відбитки пальців не тільки під час розірван­ня шлюбу, а й при розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовір­ністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що пев­на особа знаходилася на цьому місці. Останнім часом в Україні ви­словлювалися пропозиції щодо необхідності введення системи загаль­ного дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія — це розділ трасології, що вивчає властивості і будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи та розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1. контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається пере­важно долонною поверхнею кисті;

1. на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

2. шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох осно­вних шарів: верхнього — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, роз­міщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усьо­го життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папі­лярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4-0,6 мм, а висота — 0,1-0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуаль­ність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних ві­зерунків полягає в тому, що у кожної людини свої рисунки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу від­різнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його донь­ки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на третьому-четвертому місяці розвитку плода люди­ни, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розви­ток організму людини пов’ язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількістьпапілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці тра­плялися випадки виявлення пересадження злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Од­нак і в цих випадках є певні ознаки, що дають змогу встановити факт пересадження шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Ушкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а ушкодження дерми призво­дить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість візерунків на нігтьових фа­лангах пальців складається з таких потоків папілярних ліній: 1) вну­трішнього рисунка у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур;

2. верхнього потока зовнішнього рисунка; 3) нижнього потока зовніш­нього рисунка; 4) дельти — місця зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; 5) основи, яка підкреслює рисунок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основні типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерун­ки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утво­рюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візе­рунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візе­рунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки станов­лять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнку є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяють­ся на ульнарні (основи петель звернено до мізинця) і радіальні (осно­ви петель звернено до великого пальця). Розрізняють такі види петльо- вих візерунків: прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки — найскладніші за будовою, їх вну­трішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне пів­коло, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерун­ки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділя­ються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою вну­трішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.

Криміналістична класифікація слідів ніг людини і їх доказове значення

Сліди ніг - це наслідки різних рухів людини, пов'язані з переміщенням її тіла у просторі. Локомоційні рухи є рефлек­торним актом-иавичкою, що виникає в процесі навчання й жит­тєвого досвіду, вони існують на місці вчинення будь-якого зло­чину, але за різних причин не завжди виявляються.

Сліди ніг людини можна поділяти за різними загальними крите­ріями поділу слідів рук та інших трасологічних об'єктів. А ще

> За слідоутворювальпим об'єктом:

• сліди взуття;

• сліди босих ніг;

• сліди ніг у шкарпетках (панчохах);

• сліди ніг від взуття в калошах (рідко);

• сліди ніг у взутті, яке було на ногах (зрідка).

> За кількістю залишених слідів ніг:

• одиночний слід ноги;

• множина одиночних слідів;

• групові сліди, або «доріжка» слідів.

За слідами босих ніг і взутих у шкарпетки (панчохи) ототож­нюють людину, а за слідами взутих ніг - взуття, а вже за його допомоги - людину.

> Використовують статичні сліди, що можуть бути об'ємни­ми та поверхневими.

> Поверхневі сліди бувають забарвлені та незабарвлені.

> Забарвлені за механізмом утворення поділяються на сліди нашарування та відшарування.

> Безбарвні сліди бувають маловидимими та невидимими.

Невидимі сліди босої ноги можуть бути потові або потожи-рові, як і сліди рук.

Забарвлені сліди ніг можуть бути нанесені фарбуючою речо­виною, кров'ю як брудом та іншими рідкими (стійка крейда, борошно, пил, цемент) речовинами.

Об'ємні сліди інколи бувають комбінованими, тобто одно­часно забарвленими певною речовиною, з одночасним нашару­ванням і відшаруванням.

Звичайно, мають трасологічне значення «динамічні сліди ніг - в основному у випадках, коли ногами завдавались удари по перепоні (по тілу), мало місце волочіння людини або ковзан­ня ногами.

Сліди ніг сприяють установленню деяких важливих обста­вин, які спрощують пошук особи, що їх залишила.

За слідами можна припускати про особливості людини (її зріст, ознаки ходи); про ознаки взуття; про обставини дій (на­прям і темп руху) тощо.

За слідами босої йоги визначають:

• розмір ступні (довжину в цілому, ширину плесна, п'ятки, мостової (проміжної) частини);

• ширину і довжину кожного пальця;

• загальну форму ступні (форма сліду) залежить від підйому ступні, яка буває високою, середньою, низькою;

• загальну будову папілярних візерунків;

• наявність рефлексорних (згинальних) складок (це за суттю є загальні ознаки).

До окремих ознак слідів босої ноги відносять: співвідношен­ня розмірів пальців, їх форму, розташування відносно перед­нього краю плесни, вигин окремих пальців, наявність, форму та розташування різноманітних ушкоджень і деформації (рубців, мозолів тощо), окремі ознаки папілярних візерунків.

Якщо виявлено слід ноги в панчосі, шкарпетці, тоді загаль­ними ознаками, окрім відображених у ньому ознак самої ноги, будуть: розмір шкарпетки, тип і схема переплетення ниток, фабричні шви біля п'ятки чи носової частини.

До окремих ознак такого сліду відносять наявність і розта­шування фабричних дефектів (нерівності ниток, вузли на них); особливості зношення, кут зношення ниток на швах; наявність, форму, розміри пошкоджень, латок, вшивань; місце їх розташу­вання; число і розміщення рядків «штопок»; вшивань тощо.

У слідчій практиці найчастіше мають справу зі слідами взу­тих ніг.

Загальними ознаками підошви є:

• конструкція підошви (суцільна без каблука, з окремим каб­луком, з окремим каблуком і окремою підкладкою (підметкою);

• розмір підошви та її частин (довжина всієї підошви, під­кладки, каблука, ширина підкладної частини в найширшому місці; ширина проміжкової частини, каблука);

• форма підошви та окремих частин (носка, внутрішнього і заднього країв каблука);

• загальна характеристика поверхневої підошви та її частини (площинна, випукла, гладка, з рельєфним малюнком; вид, фор­ма, розміри малюнка);

• спосіб приєднання підошви та її частин (гвинтовий, дере­в'яно-шпильковий, прошивний, клейовий, за допомоги цвяхів);

• кількість рядків шпильок, цвяхів, гвинтів;

• наявність на підошві підківок, шипів проти ковзання, фаб­ричних клейм і позначок.

Під час носіння та ремонту взуття виникають різноманітні поверхні (під час дослідження визначаються їхні межі, форма, розміри, розташування, отвори, тріщини, косячки, їх форма, розміри, місце розташування).

За одиничними слідами (слідом ніг, взуття) поряд з іденти­фікацією об'єкта, що їх залишив, вирішують деякі питання діа­гностичного характеру. За формою сліду, за ступенем відобра­ження п'яткової (каблучної), носкової та проміжкової частин є можливим установити, чи стояла людина, чи рухалася, а якщо рухалася, то з якою відносною швидкістю (рухалася нормаль­но, швидко, бігла).

За слідом ноги можливе наближене визначення зросту лю­дини і розмір взуття, яке вона носить:

розмір ступні дорівнює 15,8% зросту дорослого чоловіка і 15,5% зросту жінки;

якщо виявлено слід взуття, то від виявленої величини відні­мають 1- 2 см (це величина підошви взуття, що перевищує на­ближену довжину ступні), а після проводять ті ж дії, що й для визначення зросту за довжиною сліду босої ноги, а про величи­ну розміру взуття свідчитиме різниця між довжиною сліду взуття і числом 1-2 см (це є характерним для метричної схеми, для якої є 13 розмірів взуття (для чоловіків від 24,5 до 30,5, для жінок - від 21,5 до 27,5), хоча є й штихмасова система (від за­гальної довжини взуття віднімають 1-2 см і ділять на штихмасу 6,67 мм або на 2/3. Наприклад, 27,5 х 6,67 або 27,5 х 2/3 - розмір взуття).

Крім того, вивчаючи одиничний (одиничні, тобто безсистем­ні, сліди взуття, слід) визначають тип, модель, особливості пі­дошви взуття, про що вже йшлося.

Як уже зазначалося, сліди ніг можуть бути одиничними і множинними.

Значна кількість слідів ніг, що пов'язані єдиним механізмом утворення та напрямом, називається «доріжкою» слідів ніг, тоб­то коли сліди утворюють систему: 1) «доріжка» слідів повинна мати не менше 20 слідів і пряму лінію ходу (напрямку руху); 2) вимірювання мають здійснюватись на місці події, а потім на панорамному масштабному знімку; 3) вимірюють усі ознаки в кожному сліді, а потім обчислюють середнє арифметичне зна­чення ознаки, що відображується у протоколі огляду місця по­дії - саме за дотримання цих правил можна отримати відносно постійні результати вимірювань ознак локомоційних рухів людини.

Елементами «доріжки» слідів ніг є:

• розмах ніг, тобто довжина кроку правої та лівої ніг;

• поперечне розміщення ніг, що відображається в ширині кроку;

• поворот ступні навколо вертикальної осі ноги, що відобра­жає кут розвороту ступнів;

• лінія ходи;

• лінія напряму ходи;

• кут кроку (лівого, правого).

Ці елементи вимірюють і визначають кількістю в сантимет­рах і градусах.

За елементами доріжки можна встановити приблизний зріст, стать особи, вік, функціональні особливості, нижні кін­цівки, професію, захворювання, аномалії рухового апарату, ви­значити як вона йшла (кроком, бігла); з багажем чи без нього тощо.

Фіксацію слідів ніг здійснюють фотографуванням, вимірю­ванням та описом, копіюванням і моделюванням, вилученням слідів разом із об'єктом - носієм сліду.

Фотографування одиночних слідів виконується масштаб­ним способом, а доріжки - панорамним у поєднанні з вимірю­вальним.

У протоколі описують після вимірювання всі загальні та окремі ознаки як одиночного, так і групового сліду («доріжки»).

Об'ємні сліди - видимі. Розповсюджені способи їх фіксації -об'ємне моделювання, тобто виготовлення зліпків, копій.

Матеріалом для виготовлення зліпків служать: гіпс, сірка, вальцмаса. Частіше за все застосовують гіпс.

Порядок фіксації об'ємного та поверхневого сліду ноги: ви­лучити сліди запаху; сфотографувати, виміряти й описати; як­що слід комбінований, то вилучити речовину, якою він зафар­бований, виготовити зліпок, а якщо поверхневий - відтиски (особливо якщо слід босої ноги), способом перенесення на ко­піювальний матеріал (дактоплівку, опалену гуму тощо) або ви­лученням у натурі.

Об'ємні сліди на сипких матеріалах фіксують зліпками.

Гіпсові зліпки виконують заливним, насипним і комбінова­ними способами.

Перед виготовленням зліпка заливним способом на сипкому ґрунті сліди закріплюють розчином перхлорвінілової смоли в ацетоні, розчином цукру, лаком для волосся, а потім уже виго­товляють зліпок звичайним способом.

За насипного способу слід припудрюють гіпсом через сито, а потім засипають товстим шаром гіпсу, накривають ганчіркою і через неї змочують гіпс до затвердіння.

За комбінованого способу слід закріплюють (закривають) через припудрення гіпсом (шаром завтовшки 5 мм), потім зали­вають рідким гіпсом, кладуть арматуру і заливають звичайним розчином гіпсу.

Техніка виготовлення гіпсового зліпка заливним способом є такою: зі сліду видаляють воду та сторонні предмети; якщо слід неглибокий, роблять загорожі металевою (картонною) стрічкою; розчин гіпсу (сметаноподібної консистенції) наносять на весь слід; кладуть арматуру (каркас), мотузку кінцями назовні та ви­ливають залишок розчину гіпсу; через 15-20 хв. після затвердін­ня зліпок акуратно піднімають і звільняють від ґрунту водою.

Не можна зліпок терти, щоб відділити грунт.

Потім до кінців мотузки прикріплюють бирку, на якій роблять засвідчувальний номер, і висушують зліпок.

Інколи об'ємні сліди ніг містяться під водою, видалити яку практично неможливо (калюжа, річка, став).

У цьому випадку для виготовлення зліпка виконують такі дії: якщо шар води над слідом досягає 10 см, то металевою (пласти-ковою) стрічкою огороджують слід і відсмоктують воду грушею, а потім виготовляють зліпок звичайним заливним способом.

Якщо шар води досягає 5 см, то воду можна не відсмоктува­ти, а просто в неї висипати гіпс до кінця загорожі, поклавши ар­матуру (у воді гіпс затвердіє, і зліпок можна буде вилучити).

За шарін води понад 50-100 см розчин гіпсу треба зробити густим і через гумову трубку вилити його у слід, підводячи кі­нець трубки безпосередньо до сліду.

Об'ємні сліди на снігу фіксують звичайним способом, обов'язково попередньо зміцнивши стінку сліду (з груші або пульверизатора оббризкати поверхню сліду водою 0 °С чи бен­золом, а також охолодивши воду до 0 °С перед виготовленням гіпсового розчину.

Фотознімок сліду, його зліпок (відтиск) направляють згодом сксисртові-трасологу.

Якщо слід залишено босою ногою, то на експертизу направ­ляють і експериментальні зразки ніг запідозрених осіб.

Коли на місці події вилучено зліпки зі слідів взуття, то на експертизу направляють і взуття, вилучене у підозрюваних.

Якщо від моменту вчинення злочину минув тривалий час, то експертові треба повідомити про те, чи ремонтувалося взуття, чи воно використовувалося за призначенням, як інтенсивно тощо.