Розділ 2. Сучасний стан медичного страхування в Україні
2.1 Фінансові аспекти страхової медицини Страхування в минулому характеризувалося тим, що в основному переважали угоди страхової взаємодопомоги, зміст яких полягав у тому, що всі особи, які уклали договори, згоджувалися покривати збитки якогось конкретного учасника їхнього товариства, тобто діяв принцип взаємного розподілу збитків. Виникнення і подальший розвиток обов’язкового медичного страхування й страхової медицини в Україні як системи сягає середини XIX сторіччя і проглядається через призму тодішнього державного устрою країни, коли в царській Росії 26 серпня 1866 року у зв’язку із настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов’язувалися організовувати для своїх робітників лікарні(із розрахунку 1 ліжко на 100 осіб). Це й поклало початок формуванню так званої фабрично-заводської медицини, у тому числі в Україні. Отже, вітчизняне медичне страхування зародилося на Півдні України в кінці 80-х — на початку 90-х років XIX ст. У цей час прогресивна частина підприємців Одеси почала страхувати своїх робітників від шкоди їх здоров’ю на виробництві у діючих тоді приватних загально-страхових товариствах. Згодом, окрім Одеси, страхування поширилося на всі промислові центри Херсонської губернії — Миколаїв, Херсон, Єлізаветград. Пізніше серед підприємців виникла ідея активного підтримання фабричної інспекції, у компетенції якої були і соціальні питання на виробництві, запровадження власного добровільного взаємного страхування на некомерційній основі тощо. У1899 p. почало діяти «Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасного випадку з їх робітниками і службовцями». У 1912р. в Російській Імперії вийшов закон і було введено обов’язкове медичне страхування. Відповідальними за створення і діяльність страхових організацій були роботодавці, у страхових товариствах повністю, а у лікарняних касах у їх правління входили і виборні від застрахованих. Внески в товариство страхування від нещасних випадків повністю складалися з відрахувань роботодавців, і суми їх залежали від ступеня небезпечності робіт.
З
прийняттям незалежності, Україна
самостійно визначає власну політику
розвитку економіки та забезпечує
соціальні гарантії своїм громадянам.
Майже всі держави колишнього СРСР
створили умови для розвитку медичного
страхування. Україна ж тільки підійшла
до цього питання, але підійшла зважено,
маючи досвід роботи лікарняних
закладів в умовах становлення ринку,
створення і розвитку медичного
страхування у добровільній формі
завдяки страховим компаніям, виникненню
лікарняних кас, благодійних організацій
і фондів, які проводять велику роботу
і на сьогодні мають деякі наукові
започаткування, забезпечують потужне
фінансування охорони здоров’я з
усіх не бюджетних надходжень. |
Від соціалістичного періоду своєї історії Україна успадкувала складну і малоефективну систему охорони здоров'я, розвиток якої базувався переважно на екстенсивних засадах. Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров'я та погіршення якості медичного обслуговування населення. Так, у складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров'я рейтингу національних систем охорони здоров'я Україна посіла 79 місце з 191 країни світу. Слабою втіхою може бути те, що США займають 37 сходинку, а Росії відведено 130 місце. За роки незалежності не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров'я в Україні, проте відбулися певні зміни у функціонуванні медичної системи.
Найбільш суттєвими є такі:
- різке зменшення частки витрат на охорону здоров'я у структурі ВВП;
- скорочення кількості медичних закладів, перш за все в сільській місцевості
- введення приватного медичного обслуговування;
- запровадження елементів страхової медицини;
- легалізація народної медицини (відбулася й активізація самозванців від народної медицини та різного роду екстрасенсів і "цілителів");
- стихійне розповсюдження принципів ринкової економіки на медичне обслуговування населення, збільшення різного роду легальних і нелегальних поборів з хворих;
- початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;
- прийняття ряду законодавчих актів щодо діяльності медичної галузі;
- започаткована інтеграція національної системи до світової та європейської моделей охорони здоров'я.
Зазначимо, що організація національної системи охорони здоров'я повинна спиратися на основні принципи, визначені ВООЗ з метою втілення в соціальну практику стратегії "Здоров'я для всіх" яке мас базуватися на принципах справедливості, солідарності, доступності. Метою політики та діяльності системи охорони здоров'я має бути "досягнення позитивного стану здоров'я", а не зниження захворюваності, інвалідності та смертності.
В Україні соціально-правовою базою для розвитку системи охорони здоров'я є 49 стаття Конституції, яка визначає право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я має забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах надається безоплатно.
У концепції розвитку охорони здоров'я населення України визначені основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв'язати дві головні і взаємопов'язані проблеми: як забезпечити ефективну використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі,
Отже для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування необхідно:
- втілення в соціальну практику політики пріоритетного розвитку медицини і охорони здоров'я;
- чітке визначення правового статусу громадянина о системі охорони здоров'я ;
- зміни принципів виділення коштів, що повинні розподілятися за нормативом на одного жителя;
- створення страхової системи фінансування охорони здоров'я;
- роздержавлення монопольне існуючої державної системи охорони здоров'я та створення медичних закладів різних форм власності;
- функціонування системи медичної допомоги на засадах вільного вибору громадянином форми та способів медичного забезпечення;
- забезпечення першочергової уваги проблемам організації первинної медико-санітарної допомоги населенню та охороні навколишнього середовища;
- встановлення принципу залежності зарплати медпрацівників від кількості і якості медичних послуг та створення системи правового, економічною та громадського контролю за якістю медичної допомоги, а також введення відповідних санкцій за її не якісне надання.
Медичне страхування має бути складовою частиною системи медичного обслуговування і функціонувати разом з платною і безоплатною медициною.
Законодавчою базою розвитку медичного страхування є прийнятий у січні 1998 року закони про "Основи законодавства України та загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Саме поетапне впровадження страхової медицини стало основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової, соціально-економічної, фінансової та організаційної системи взаємовідносин між надавачами та отримувачами медичних послуг, яка побудована на взаємній відповідальності сторін» системі підтримки та контролю з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.
Слід зазначити, що в Україні вже розпочате впровадження системи медичного страхування рядом страхових компаній, з 1997 року запроваджено обов'язкове медичне страхування громадян, які приїздять на відпочинок до Криму.
Спеціальними рішеннями уряду запроваджено лише два види добровільного медичного страхування - на залізницях та іноземних громадян. Крім того, Указом Президента України від 14 листопада 2000 року запроваджено проведення експерименту щодо обов'язкового соціального медичного страхування в місті Києві та Київській області.
Проте ефективне запровадження медичного страхування неможливе без створення відповідної законодавчої бази. Саме таким має стати розроблений і прийнятий Верховною Радою України законопроект "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування". Він, на нашу думку, в існуючому варіанті мас, значні концептуальні недоліки і не може бути прийнятий Верховною Радою України як закон.
Отже, проект Закону потребує суттєвого концептуального удосконалення коригування відповідності до рішення Конституційного Суду України та узгодження з існуючою нормативною базою.
За даними Всеукраїнської науково-практичної конференції: "Обговорення проблем реформування системи охорони здоров’я через впровадження Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.. Спираючись на рекомендації ВООЗ та реальний рівень бюджетного фінансування охорони здоров'я, обґрунтовано розмір внеску на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, що в умовах 2010 року складав би 4 % до бази нарахування. Прогнозні розрахунки даного показника на період до 2040 року засвідчили, що розмір страхового внеску має тенденцію до зниження до 3,1 % у 2040 р. при одночасному зростанні суми страхових виплат в розрахунку на одну застраховану особу з 488,7 грн. у 2010 р. до 1007,1 грн. у 2040 р.
Таким чином, державна політика, спрямована на збереження і зміцнення суспільного здоров'я, повинна базуватися на новій парадигмі системи охорони здоров'я, в центрі якої перебуває не лікарня, а людина з її потребами з охорони здоров'я та медичної допомоги.