30. Які житлові комплекси побудувала Тальєр

О дной из первых работ Тальер был проект жилого комплекса «Предместье Гауди» в Реусе, свободно раскинувшийся квартал со множеством взаимосвязанных пе¬шеходных, зеленых и рекреационных уровней, с обилием перетекающих друг в друга интимных и общественных пространств и с очевидными реминисценциями традици¬онной средиземноморской архитектуры.

Житловий комплекс «Уолден -7»

Через два роки після будівництва комплексу «Червона стіна» , коли натхненний «новими лівими» рух пішов на спад, народився задум свого роду цитаделі для безсімейної комуни в Барселоні, заснованої на усуспільненій власності.

Свій соціально-пластичний експеримент члени Майстерні охарактеризували як «досвід у дусі авангарду», пов'язуючи його з авангардистським ідеалом «маргінальної особистості», яка протиставляє себе загальноприйнятим нормам соціальної поведінки, а тому потребує особливого середовища існування.

Житловий комплекс «Озерні аркади»

О дним із перших комплексів Боффіла у Франції був житловий район у Сен-Кантен-ан-Івелін у передмісті Парижу. Композиція являється авторською інтерпретацією на тему «французький парк», з монументальними спорудами, штучним озером, та підстриженою зеленню. Будівлі створені на основі індустріальних методів, пов’язані зі зразами французького будівництва палаців. Присутній традиційний для Франції бульвар, штучні водойми прямокутної форми та симетрична композиція житлових блоків – все це визначає планувальну схему проекту.

Житловий комплекс «Простори Абраксасу»

Даний комплекс набагато компактніший ніж «Озерні аркади». Тут ми бачимо «Палац» і «Амфітеатр», які створюють напружений внутрішній простір, центр якого закріплено «Аркою», яка ще більше посилює драматизм цього архітектурного театру. Автор також порівнює будівлю з театром: «Пустота площі, шо створена значними об’ємами будівель, стає великим міським театром. Партер, сцена та задник створюють одночасно зв'язок між акторами та глядачами» [4].

І насправді, комплекс нагадує театр, в якому відбувається гра архітектурних форм та мотивів. Використовується дзеркальне скло, класичні елементи, а також звернення до Леду та Гауді.

Комплекс «Барокові сходи»

Комплекс розміщений в близькому передмісті Парижу, в 14-му окрузі. Композиція створюється трьома відкритими площами: круглою, еліптичною і третьою у формі театру. На відміну від попередніх комплексів, де основою була осьова симетрія, його планування дещо складніше, три головних простори нагадують план барокової будівлі. Три площі комплексу – це «внутрішні приміщення» такої будівлі, а оточуючі їх квартири – його стіни. Тут архітектор реалізує своє теоретичне положення про те, що міська структура подібна до планів будівель бароко[4]. Комплекс сам по собі більш контекстуальний, ніж попередні.

Ансамбль «зеленое полукружье»

В сержи Понтуаз под. Парижем получил название от большой полукруглой колоннаді, являющейся жилым блоком. Весь комплекс состоит из двух взаимодополняющих типов пространсв. Схема проекта проста: Два замкнутых квадратных жилых блока, проход в «тамбур» между ними, ведущей на простор полукруглой площади, ограниченной колоннадой ансамбль напоминает «Озерные аркады» - столь же ясен и уравновешен.

Квартал «Антігона»

Проект «Антігона» в Монпельє, чергове розігрування проблеми «Минулого в теперішньому». Це крупно масштабний житловий комплекс, озеленені простори якого знову ж таки виконані в традиціях французького регулярно парку, а простори , що знаходяться на одній осі, нагадують про архітектуру бароко. Мікрорайон «Антігона» нагадує собор святого Петра в Римі, але складна, напружена форма внутрішнього простору закамуфльована зовнішніми фасадами. Зовнішні та внутрішні фасади виконані в різних масштабах.

№ 31. У чому особливості розвитку авангардиських ідей поч. ХХ ст. У творчості сучасних архітекторів?

Ч. Дженкс у своїй книзі «Мова архітектури постмодернізму» (1978 р.) дав широке визначення постмодернізму як популістсько-плюралістичного мистецтва безпосередньої комунікабельності між людьми. Як показав подальший розвиток це визначення охоплювало не тільки постмодернізм як стиль, але й також багато його розгалужень, які в сукупності, за словами К. Фремптона, можна визначити як поставангардизм. Таким чином поставангардизм являє собою напрямок контрсучасного, тобто після авангардного, розвитку архітектури.

Поставангардизм має тісний зв'язок з архітектурною практикою таких майстрів архітектури, як Г. Голляйн, Й. Кляйхус, Л. Кріє, Р. Вентурі, М. Грейвз, Р. Стерне та інших. Цей та інший творчий досвід був узагальнений у вищезгаданих книгах Ч. Дженкса і Р. Вентурі, а також у книзі Ч. Мура «Тіло, пам'ять і архітектура» (1977 р.).У цих теоретичних працях розвиток поставайгардистського руху аналізувався з позицій історизму і регіоналізму, концептуалізму і контекстуалізму, метафоричності і багатозмістовності, а загалом - з позицій плюрал істинності нового напрямку у розвитку архітектури та ідей програмованого еклектизму.

Ці та інші ідеї обговорювались на Венеціанському бієннале 1980 р., програму для якого склав П. Портогезі під загальною назвою «Присутність минулого». У бієннале брали участь багато архітекторів, серед яких були провідники постмодерністських ідей «декорованого сараю», «упаковки» архітектурних форм, ((цитування » історичних форм та їх констектуалізації і дематеріалізації. На перший план висувалася доктрина свідомого руйнування стилю, руйнування архітектурних форм і теоретичних догматів, догматів функціоналістської архітектури, архітектури модернізму.

Основні принципи і методи постмодернізму У своїх трьох книжках «Складність і протиріччя в архітектурі» (1966 р.), «Потворна та буденна архітектура або декорований сарай» (1971 р.), «Уроки Лас-Вегаса» (1972 р.) Р. Вентурі із своїми співробітниками виклав основні постулати поставайгардистської ідеології та постмодернізму. Серед них: складна і суперечлива архітектура замість простої і зрозумілої; поетизація потворного і буденного, відкритість архітектури для подальшого обживання: архітектура без архітектора - концепція природного «хаосу як архітектури».

Основні засади постмодерністського підходу, що подібні до вітрувіанської триади, сформулював у 1977 р. Р. Сгерн. Серед них принципи: констектуалізму (окрема споруда як фрагмент більшого цілого, як предмет «адхокістської» методології); алюзіонізму

(архітектура, як історичне і культурне відлуння); орнаменталізму (стіна як середовище архітектурного значення).

Ч. Дженкс у книзі «Мова архітектури постмодернізму» (1978 р.) на основі засад «подвійного кодування» і «радикального еклектизму» сформулював основні положення постмодернізму. Провідними серед них є принципи: історизму (повернення втраченого зв'язку з культурою і традицією); ретроспективізму (відтворення архітектурних форм минулого); нового звернення до місцевих традицій; «адхокізму» (врахування конкретного місця); «контекстуалізму»; відродження метафоричного мислення; ігрового і театралізованого характеру архітектурного простору.

Ч. Мур у своїй роботі «П'ять проектних принципів» (1979 р.) сформулював наступні положення: будівлі можуть і мусять говорити; будівлі потребують свободи слова; будівлі мають бути пристосовані до життя тіла і думок; будівлі повинні задовольняти наші співчуття; будівлі мають зв'язок з минулим і пробуджують спогади.

Узагальнення теоретичних положень і методів майстрів контреучасного руху в архітектурі дозволяє сформулювати визначальні ознаки, принципи і методи постмодернізму. Серед лих: універсальність семантики традиційних архітектурних форм, їх архетипів; метод «картотеки» і «бібліографічного пошуку»; метод «цитування» архітектурних взірців; принцип контекстуальності і плюралізму; програмований еклектизм; принципи ігрової відкритості у часі і просторі, у формі і змісті архітектурного середовища; діалог з природним хаосом, зіткнення масштабів і фрагментарність цього середовища.

Американські та європейські версії постмодернізму В Америці та в Європі постмодернізм розвивався у двох напрямках, що пов'язані з ремінісценціями на теми класичної традиційної архітектури і класичної модерністської архітектури. Ці два напрямки існували у представників американського постмодерну. Якщо Р. Вентурі, Р. Стерн і Ч. Мур пов'язували свою творчість з радикальним еклектизмом та історизмом, то «Нью-Иоркська п'ятірка» у своїх перших пошуках орієнтувалась на пуристичну архітектуру Ле Корбюзье і представників групи «Де Стиль».

Серед робіт Р. Вентурі слід відмітити Гілд-хаус (1963 р.), будинок матері у Чеснат-хіл (1964 р.), Трубек-хаус (1970 р.). Ученик Р. Вентурі Р. Стерн у своїх роботах продовжує експерименти з концепцією «декорованого сараю». Серед його проектів Ленг-хаус (1974 р.), конкурсний проект центру муніципалітету в м.Фенікс (1984 р.), житловий будинок у Нью-Йорку. На початку 80-х рр. Ч. Мур - професор Йєльського і Каліфорнійського університетів, керує двома архітектурними фірмами. Ці фірми працюють під девізом «служіння клієнту». До основних споруд Ч. Мура відносяться: власний будинок в Оренді (1964 р.), у Нью-Хейвені; житловий комплекс у Нью-Хейвені (1964 р.); Кресч-коледж у Каліфорнії; площа Італії у Нью-Орлеані (1975-81 рр.); конкурсний проект Генльської гавані у Західному Берліні (1982 р.) та ін.

«Нью-Йоркська п'ятірка» у 1969 р. влаштувала виставку своїх творів у нью»йоркському музеї сучасною мистецтва. На виставці експонувався «білий світ» програмних індивідуальних будинків. Серед робіт «п'ятірки» слід виділити «Портлендський будинок» М. Грейвза (1982 р.), Дісней-центр (1985-91 рр.)» музей образотворчих мистептв в Атланті Р.МеЙєра (1980-83 рр.), Гетті центр (1984-96 рр.). музей декоративного мистецтва у Франкфурті-на-Майні (1979-85 р.р.) та ін.

Серед витворів європейського постмодерну виділяються роботи А.Росоі: кладовище в Модені (1971-73 рр.), житловий будинок в Галаретезе(1969-73 рр.);

твори М. Ботів: банк в Лугано (1988 р.). комерційио-житловий комплекс в Лугано (1991 р.), Даро Хаус (1992 р.).

Роботи Г.Холляйна мали значний вплив на розвиток постмодерністських тенденцій. Серед них: свічковий магазин «Ретті» у Відні (1965 р.), магазин «Секція Н» у Відні (1971 р.), Австрійське туристське бюро (1978 р.), Хаас Хаус у Відні (1998 р.).

У розвитку європейської лінії постмодернізму активну участь приймала «Тальєр де Архітектура», яку очолював Р. БофІлл